Історія правил гри у футбол

Футбол – загальновизнаний найпопулярніший вид спорту. І при цьому ледь не кожен вважає себе компетентним у більшості аспектів цієї гри. Ну а в правилах гри кожен впевнено розбирається краще за будь-якого арбітра. Точніше – так думає. Адже насправді абсолютна більшість уболівальників (а чого гріха таїти – так само гравців і тренерів) ніколи досконало не вивчали Правила гри у футбол. А даремно. Тому що за зовнішньою простотою ці правила одні з найскладніших у спорті і містять чимало важливих моментів чи нюансів. А історія формування сучасних правил взагалі дуже цікава і по-своєму повчальна. Адже зміни у правилах гри неодмінно суттєво впливали на розвиток самої гри. До речі, саме тому ФІФА дуже консервативна в питанні нововведень та внесення поправок та змін до Правил гри. Адже в таких випадках потрібно дуже ретельно все зважити і спрогнозувати можливі наслідки для всіма улюбленого футболу.

Ось тому ми з вами прослідкуємо історію Правил гри у футбол. При цьому звернемо увагу, що вони постійно еволюціювали, навіть у ХХІ-му столітті. Хоча їх базис сформувався ще на початку ХХ століття. Правда, якщо поставити за мету дослідити всі поправки і зміни, яких зазнавали Правила гри у футбол, то це займе не один том. Це якщо не торкатися кодексів правил «доісторичних», в тому числі і конкуруючих один з одним.

Почати насамперед потрібно з того, щоб відчути головні правила футболу, які формують саме цю ГРУ. Цікаво, що навіть у самих найсучасніших Правилах гри у футбол не зустрінеш правила, яке в 1862-му сформулював Трінг і яке передає суть футболу: «Завдавати ударів дозволяється лише по м’ячу». Хіба скажеш точніше?! Як і мета гри – «перемогти, забивши більше голів, ніж суперник». Цих двох правил разом із забороною грати руками достатньо для футболу в його найпростішому вигляді. Скажемо так – для «дворового футболу». Додайте ще правило офсайду і серйозно наблизитеся до офіційного футболу.

Для початку розберемося, хто ж власне створює футбольні закони. Це організація завжди перебувала в тіні ФІФА і УЄФА. А даремно. Адже це ФІФА та всі інші грають за правилами цієї організації, а не навпаки! Саме так! Це ФІФА свого часу зобов’язалася виконувати рішення цієї структури – тільки щоб не прогнали.

Отож, International Football Association Board (IFAB, або ІФАБ) – це організація, що визначає правила гри у так званий association football – тобто те, що ми звикли визначати як просто футбол, а за океаном називають сокером.

6 грудня 1882 року в Манчестері відбулася зустріч Англійської, Шотландської, Ірландської, Уельської футбольних асоціацій, щоб виробити спільні правила футболу. До того моменту матчі національних збірних проводилися за правилами асоціації господарів, проте перше робоче засідання ІФАБ відбулося лише 2 червня 1886-го року в Лондоні. Взяли участь чотири чоловіки – по одному представнику від кожної з Home Nations (перераховані вище). З того часу ця організація диктує свою волю всьому світу. Лише 25 травня 1904 року в Парижі народилася ФІФА. З першого ж дня ФІФА задекларувала, що матчі під її егідою проводяться лише за правилами ІФАБ. А лише в 1913 році представник ФІФА був допущений до ІФАБ. Цікаво, що нормальні стосунки збереглися навіть після виходу в 1920-му році британців зі складу ФІФА. В 1958-му році склалася сучасна система: ІФАБ складається з восьми чоловік – по одному представнику від Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії (Home Nations) і чотири представники ФІФА. Щоб бути прийнятою, пропозиція має отримати мінімум шість голосів «за». Засідання ІФАБ проходять раз на два роки.

Звичайно, за сотню років вплив ФІФА помітно зріс. Але ФІФА, як і раніше, віддає перевагу організаційним питанням футболу, залишаючи ІФАБ теорію гри. Правда, зараз між ними рівновага – рішення ІФАБ мають бути обов’язково затвердженими ФІФА, а ФІФА самостійно не змінює Правила гри.

Ну а тепер власне хроніка змін Правил гри у футбол.

1580 – граф Джованні де Барді ді Верміо (Флоренція) опублікував правила гри кальчо.

1847 – в Ітонських правилах зафіксовано визначення забороненого положення sneaking (в прямому перекладі – крадіжка), коли перед гравцем знаходиться три або менше гравців команди суперника, а м’яч позаду нього. Як ви зрозуміли, цей момент виділено через очевидний натяк на сучасний офсайд.

1848 – 1849 роки – сформульовано першу редакцію Кембріджських правил (Генрі де Уінтон та Джон Чарльз Трінг) – «Футбол у Кембріджському університеті», але жодної копії не збереглося до наших днів.

1855 – перша редакція Шеффілдських правил, що не містить поняття «офсайд».

1856 – тепер вже можна і заглянути в Кембріджські правила – вони, як і ітонські, визначають офсайд по трьох гравцях; як і раніше, ні слова про розміри поля і воріт.

1862 – викладач школи Апінгем Джон Чарльз Трінг опублікував зібрання правил того, що було назване «Найпростішою грою». Спростив максимально і залишив лише 10 пунктів. Зокрема, офсайд був прописаний як вказівка будь-якому гравцю, що знаходиться попереду м’яча, терміново повернутися за лінію м’яча. А в Кембріджі були напрацьовані нові правила, в яких ми можемо прочитати, наприклад, що «гол зараховується тоді, коли м’яч перетнув лінію, тільки якщо при цьому він не був занесений чи забитий рукою».

1863 – правила футболу сформулював для Англійської футбольної асоціації її секретар Ебенезер Кобб Морлі (1831 – 1924), батько сучасного футболу. Трапилося це 26-го жовтня в Лондоні. Затверджено було 13 правил, з яких чотири в не надто чіткій формі забороняли гру руками. Вперше з’явилася згадка про розміри поля – 100 на 200 ярдів. Відстань між стійками – 8 ярдів. Гол фіксувався за регбійними правилами – тобто поперечина воріт була відсутня (якщо м’яч проходив вище стійок, але між ними, то гол фіксувався). Офсайду не існувало – знову ж, як у регбі, просто заборонялося віддавати пас гравцю, розташованому попереду (за винятком удару від воріт). Вкидання не існувало – м’яч повертав у гру перший же гравець, який до нього діставався. Якщо м’яч вийшов за лінію воріт, то ним також заволодівала та команда, що діставалася до нього першою. Якщо це вдавалося атакуючим, то вони били штрафний з відстані, не меншої 15 ярдів до лінії воріт суперника напроти того місця, де м’яч вийшов.

Цікаво, що не регламентувалася правилами тривалість гри і кількість гравців, що брали в ній участь – це вирішували капітани перед матчем. 1 грудня ці правила були опубліковані в газетах і в подальшому отримали загальне визнання. Взагалі ті компромісні правила (а точилися суперечки щодо допустимої силової боротьби на полі) мали пункти, які багатьох зараз просто шокували б: «гравця, що біжить з м’ячем, можна бити спереду по ногах, але нижче колін», «гравця з м’ячем можна тримати руками». Уявіть собі реакцію сучасних арбітрів, якби футболісти спробували б грати за такими правилами.

1866 – відбувається зближення Лондонських, Кембріджських та Шеффілдських правил. З’явилася стрічка зверху воріт на висоті 8 футів, офсайд по трьох гравцях (від Кембріджу), кутові удари (від Шеффілду).

1870 – Шеффілдські правила узаконюють жорстку поперечину, щоправда, на висоті 9 футів.

1871 – встановлено, що голкіпер – єдиний футболіст у команді, який має право грати руками «при захисті власних воріт». Час гри обмежено півтора годинами.

1872 – встановлено розміри м’яча.

1873 – введено вкидання м’яча з-за бокової лінії. Введено кутовий удар. Введено функцію головного судді. Він вступав в дію, коли капітани не могли домовитися.

1874 – починають застосовувати наколінники і щитки (Сем Уіддосон з Нотінгему першим здогадався це зробити). Визначено порушення, за які призначається штрафний удар:

1. За перебування гравця в офсайді;

2. «За гру по м’ячу рукою, за винятком воротаря, якому втім забороняється нести м’яча в руках». Цим же правилом дозволялося заміняти воротаря будь-яким гравцем, «але лише один гравець (і не більше) в один і той же час може грати в ролі воротаря, і жоден інший гравець не може входити в роль воротаря і діяти в ній упродовж періоду, на який постійний воротар, можливо, залишив своє місце».

3. «За поставлену підніжку, удар по нозі (гомілці) суперника, за затримку чи поштовх суперника руками, за напад на суперника ззаду».

У тих же правилах йшлося: «В жодному випадку не дозволяється забивати гол з вільного удару, а також м’яча не може повторно торкатися гравець, що виконує удар, до тих пір, поки він не буде знаходитися у іншого гравця (торкнеться). Початковий удар, удар від воріт, кутовий удар мають бути вільними ударами в розумінні дотримання цього правила».