Психологічні типи „важких” для керівників установ і підрозділів освіти особистостей і шляхи впливу на них

№ п/п	Назва типу	Психологічні особливості	Доцільні шляхи управлінського циклу
	Опозиціонер (нонконформіст)	Досить компетентний співробітник, якого не задовольняє його посадовий статус. Майже завжди висловлює точку зору, яка є протилежною думкам керівника. Здається, що він заздалегідь має установку „проти керівника”. Самостійність суджень нерідко переходить у впертість навіть у непринципових питаннях. Основний мотив такої поведінки - самоствердження через протест, показ себе як професіонала більшого ґатунку, ніж керівник. Має риси, подібні до „патріарха”.	Холоднокровний, спокійний тон звернення, прилюдне відзначення позитивних рис, залучення до різних комісій як вияв довіри та цінування ділових якостей. Аргументоване доведення неправильної „позиції”, точки зору
	Пристосуванець (конформіст-погоджувальник)	Співробітник, який у присутності керівника висловлює безумовну згоду з ним, але внутрішньо не завжди погоджується з цим. Критикує керівника у його відсутності. Основний мотив такої поведінки – забезпечення собі „доброго життя” за рахунок позитивного ставлення керівника	Стимулювання до висловлення справжньої думки щодо тих чи інших подій. Заохочення власних поглядів, якщо навіть вони нетотожні позиції керівника
	Фаворит (улюбленець більш високого начальства)	Співробітник. який демонструє вссім членам свого колективу й особливо безпосередньому керівникові, що користується підтримкою начальнрика більш високого рівня. Повідомляє тому „ інформацію” про внутрішні справи колективу. Нагадує колегам (і керівникові) по свої позитивні стосунки з „елітою”. „сильними світу цього”. Основний мотив такої поведінки - забезпечення психологічного захисту від вимогливого керівника, своєрідне задоволення відчуття гідності(марнославство)	Виявлення негативних рис фаворита перед колективом. Вівера розмова керівника з начальником: розкриття негативних аспектів поведінки фаворита, що не сприяють авторитету начальника

Щоб управляти розвитком конфлікту, слід уважно зчитувати реакції співрозмовника.

По-різному визначають учителі „важких” дітей.

М.М.Рибакова (11, с.26-27) відносить до них:

- здібних учнів, які багато й самостійно працюють і критично ставляться до знань шкільної програми;

- учнів із слабими розумовими здібностями у поєднанні із раннім статевим розвитком, цинічною поведінкою;

- учнів, неприємних однокласникам через особливості характеру (блюзнірство, озлобленість) чи зовнішнього вигляду;

- учнів, які вибірково ставляться до вчителів, з неприхованою антипатією;

- учнів із нестандартною поведінкою (мрійливі. самозакохані, вразливі, помисливі);

- дітей з виявом дорослих форм поведінки;

- дітей учителів.

Ця класифікація не є дуже стрункою, хоча й відбиває позицію вчителів стосовно труднощів у спілкуванні з учнями.

Щодо учнів можемо спостерігати зачатки неузгодженості у взаєминах на основі різноманітних поведінкових реакцій суб’єктів конфлікту: відкритих, прихованих, пасивних протестів (за 11, с.144).

Відкритий протест:

- порушення дисципліни, грубість, зухвалість, неслухняність;

- утримання інформації. Учень вербально і невербально показує, що він знає відповідь, але не скаже її.

Вчитель: Хто розбив скло? Вово, ти ж був у класі, коли воно розбилося. Невже ти не бачив, хто це зробив?

Учень: (стискує плечима, ухиляється) Та я не пізнав його. Він спиною стояв (хмикає).

- брехня як викривлення інформації для утримання своєї позиції;

- некоректні висловлювання незгоди(На виховній годині учень відмовляється працювати в команді разом з іншими учнями і демонстративно відвертається);

- різка критика дій і вчинків педагога;

- експертування. Школяр, перериваючи вчителя, висловлює свою думку, при цьому посилається на свій досвід або запозичений у батьків чи з книг.

Учень: Знаєте, я читав у журналі, що безконтрольне забруднення середовища приводить до того, що люди вже в тридцятилітньому віці впадають у розумовий маразм, Інно Михайлівно.

- провокаційні дії і вчинки: каверзні питання, вчинки з метою досадити педагогові.

Приховане протистояння:

- ігнорування педагогічних вимог, незацікавлене ставлення до педагогічної думки;

- уникнення(часті пропуски занять, демонстрація незацікавленості тим, що відбувається в класі, прохання перевести до іншого класу, ігнорування вчителя поза класом);

- зміна теми

Вчитель: Мацюк, де твоє домашнє завдання?

Учень: Так, Віро Петрівно, мама просила у Вас запитати, коли вона зможе підійти до Вас поговорити?

Пасивний протест:

- мовчазний осуд;

- образа, сльози.

За даними досліджень(Л.В.Симонова, 1989) 40% старшокласників схильні до відкритого протесту і конфронтації, 26% - до спокійного протистояння, 25% - до прихованої протидії і 9% - до пасивного протесту. При чому вчителі й учні по-різному оцінюють частоту виникаючих конфліктів. У педагогів ця оцінка виявилася значно нижчою. Старшокласники, особливо дівчата, виявляються чутливішими до дезінтеграції взаємин.

ВИСНОВКИ;

1. Керівнику важливо серйозно вивчати психологію співробітників, передбачаючи можливі ускладнення у взаємодії і спрямовуючи інтереси, енергію колег на гідне самоствердження, досягнення успіхів у спільній справі.

2. Учень посилає різноманітні сигнали зародження конфлікту, але, як показали дослідження, в колі уваги педагогів – пряме протистояння: неслухняність, незгода, зухвалість, дисциплінарні порушення. Одночасно не менш серйозні за своїми наслідками приховані й пасивні форми конфліктної поведінки. Ігнорування цих поведінкових реакцій обертається відчуженням учнів від вчителя й школи, можливістю деструктивного шляху розгортання потенційного конфлікту.