Реакція на проблеми як основа класифікації стратегій поведінки у конфлікті

З’ясувавши сутність і детермінанти конфліктів в діяльності керівника та основні шляхи їх попередження, ми можемо приступати до аналізу поведінки вчителя в конфлікті.

Коли трапляється конфлікт, керівники часто прагнуть поводити себе таким чином, щоб обов’язково виграти або принаймні не програти. Його співробітники можуть при цьому програти. Є й такі менеджери, які не хочуть нервувати й дозволяють підлеглим робити усе, що заманеться. У такому разі програють усі.

Лінія поведінки в цих ситуаціях різна: придушення й відступ. Ми можемо сказати, що обрано різні, але недоцільні стратегії.

Стратегія означає принципову лінію поведінки, спрямовану на реалізацію довготривалих навчально-виховних цілей (7, с.148). Стратегія визначає її тактику – алгоритм безпосередньої взаємодії, вибір реакцій у конкретній педагогічній ситуації (там само). Тактика може мати вигляд – пред’явлення готового рішення, загроза, наказ, вимога беззастережної слухняності. Тактика іншого варіанту – пред’явлення готового рішення й поступливість у відповідь на опір, примирення заради збереження стосунків.

Хибне, нетривке досягнення мети в першому й другому варіантах без урахування віддалених наслідків може створити чисто зовнішнє враження розв’язання суперечностей і встановлення порядку, а насправді – загострення, посилення конфронтації, яка набирає характеру хронічної й приводить до загрозливого відчуження вихованця від вихователя.

Подолання конкретного конфлікту – не самоціль – а лише етап у вдосконаленні системи відносин. Тому слід чітко усвідомлювати сутність і наслідки кожної реакції педагога.

Універсальною реакцією людини на протиріччя, дезінтеграцію(як у самому собі, так і в стосунках з іншими людьми) є подолання цієї дисгармонії, подолання, а не усунення виникаючих протиріч. У всі часи мудрість пов’язується зі станом „жити в мирі з собою і з оточуючими людьми”.

Для досягнення гармонії і подолання суперечностей людина обирає різні шляхи. Дослідники в галузі стратегій поведінки виявили дві можливі форми поведінкової активності при стресовому впливові: активізація поведінкового реагування і пасивного поведінкового реагування (Китаєва-Смик, 1983). Три напрямки реакції при стресі виокремлює В.М.Куликов (1997): протидія, пристосування, відхід. У словнику з психології (1990) ми читаємо про шість стратегій управління конфліктами: пристосування, ухилення, уникнення, відступ, компроміс, співробітництво, домінування.

У описі стратегій ми зустрічаємося із термінологічним різноголоссям. Так, суперництво в різних авторів називається конкуренцією, домінуванням, боротьбою, напористістю; поступливість – пристосуванням; кооперативні стратегії – інтеграцією, співробітництвом. Знаходимо і образні характеристики (4, с.365): суворий борець, соратник, уникаючий, примиритель, лакувальник. Образні позначки стратегій конфлікту наводить Д.Джонсон(1, с.188-189). Дійсно, черепаха(ухиляння), акула(примус), плюшевий ведмедик(загладжування), лисиця(компроміс) і сова(переговори) як уособлення стратегій конкретизують наші уявлення про варіанти поведінки в конфлікті. За різними позначенням вгадуються ті ж принципові альтернативи реагування людини на конфлікти: відхід, боротьба й діалог.

З усіх наявних класифікацій стратегій у конфлікті найбільш поширеною є класифікація Томаса-Кілмана(1972 р.). В основу її покладено співвідношення між бажанням задовольнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) й увагою до інтересів інших людей (діючи спільно чи індивідуально).У графічній формі п’ять стилів за цією системою представлені в так званій сітці(за 9, с.116).

СІТКА ТОМАСА-КІЛМЕННА

	Якою мірою ви прагнете задовольнити власні інтереси