Тактика в стратегії співробітництва

Стратегія СПІВРОБІТНИЦТВА і є реалізацією установки виграти/виграти. Вона побудована на спільному виборі рішення, прийнятті взаємної відповідальності. Демократизм відносин, відкритий обмін думками дозволяють розглядати різні точки зору, ініціювати плюралізм поглядів і формувати вміння бачити багатство виходів із складних ситуацій. Рівнопартнерське співробітництво(„Подумаємо разом”, „А як би ви вчинили на моєму місці?”) виявляється у виховному плані результативнішим, ніж самочинно прийняте рішення. Відкрите обговорення конфлікту – кращий спосіб попередити його ескалацію.

Стратегія співробітництва допомагає перетворити опонентів у партнерів, залучити до спільного розв’язання конфлікту. Замість установки: „Я повинен виграти і тому я мушу перешкодити виграти тобі” треба мати установку „Я хочу виграти і хочу, щоб ти теж виграв” або „Я не проти них, я з ними”.Ідучи таким шляхом, переконуємося, що немає готових рецептів виходу із ситуацій. Рішення повинно задовольнити конкретних учасників. Це творча робота, і переадресування засобів може не спрацювати в нових умовах(пригадаймо досвід Макаренка і Карабанова у розв’язанні ситуації з крадіжкою, коли прийом Антона Семеновича виявився неефективним у нових умовах). Кожного разу потрібно шукати нове рішення.

Переваги стратегії співробітництва можна представити схематично(4, с.403):

Схема підкреслює партнерство суб’єктів у вирішенні проблем: горизонтальне розміщення, двосторонній характер комунікації. Щоб досягти співробітництва, вчитель демонструє вміння слухати, що стимулює школяра говорити про власні потреби й почуття. Учень розуміє, що вчитель чує й сприймає його, тому він і відвертий.

Щоб використовувати стратегію співробітництва, вчителю доцільно пояснити учням, що саме відбувається. Можливе таке уведення у взаємодію: „Мені не подобається, що при виникненні конфліктів я повинна змушувати вас робити те, що хочеться лише мені. Але мені також не подобається, коли ви змушуєте мене діяти так, як того вам заманеться. Я хочу, щоб ви поважали мої права. Давайте із сьогоднішнього дня вирішувати усі конфлікти, які в нас виникнуть, разом. Якщо у вас будуть проблеми, мені б хотілося, щоб ми спільно відшукали такі рішення, які б задовольнили й мене, і вас. Мені подобається вчити вас, і я хочу бути щасливою в класі. Я впевнена, що разом ми зможемо розв’язати будь-які проблеми”.

Основні реакції у стратегії „виграти/виграти” (3, с.24-25):

§ визначає потреби усіх учасників;

§ прагне задовольнити потреби учасників конфлікту;

§ визнає цінності інших, рівно як і свої власні;

§ прагне бути об’єктивним, відокремлюючи проблему від особистості;

§ шукає творчих і неординарних рішень;

§ не шкодує за проблемою, береже людей.

Стратегія „виграти/виграти» – стратегія успіху, бо дозволяє знайти взаємовигідні вирішення конфлікту. На цю стратегію потрібно налаштувати учнів, уміло розпочати взаємодію. Корнелиус Х. і Фейр Ш. рекомендують такі варіанти початку:

Ø „Я хочу справедливого завершення для нас обох” (бо ніхто не буде заперечувати проти справедливого рішення);

Ø „Подивимося, як ми обидва зможемо отримати те, чого бажаємо” (ця фраза демонструє наші миролюбні наміри);

Ø „Я прийшла сюди, щоб вирішити нашу проблему” (на це важко відповісти: „А я ні”).

Як бачимо, тактика початку дії в стратегії співробітництва спрямована на досягнення довіри, демонстрацію відкритої, доброзичливої позиції, наміру справедливої дії.

Щоб досягти співробітництва, вчені рекомендують зробити певні кроки. Хоча кількість їх визначається різною (від 3 до 6) у різних авторів(2,3,4), по суті мова йде про чітко визначену технологію, яка гарантує позитивний результат у вирішенні проблеми.

І крок – визначити проблему.

Перший крок повинен визначити, яка потреба стоїть за бажаннями сторін, дізнатися, які існують розбіжності.

Роблячи перший крок, важливо з’ясувати проблему, з якою зіткнулися, а не лише говорити про бажаний стан. Наприклад, коли ми говоримо „Я хочу тиші” – це лише повідомлення про стан, де немає інформації про проблему. Дитина може прореагувати, подумавши так: „Ну й бажайте”. А ось, коли ми говоримо „Коли в класі галас, у мене болить голова” або „Мені неприємно повторювати, що треба зробити...” – ми тим самим повідомляємо про проблему, яку треба разом із учнями розв’язати.

2-й крок до співробітництва – виробити можливі рішення. Після формулювання проблеми й усвідомлення її, можна пропонувати варіанти її розв’язання. Можна самому запропонувати кілька пропозицій, потім вислухати інших.На цьому етапі важливо дотримуватися таких вимог:

v Не оцінювати пропозиції, не критикувати, фіксувати кожну. Ця вимога зумовлена тим, що страх оцінки гальмує продукування нових ідей. Оцінювання у зв’язку з цим переноситься на третій етап.

v Стимулювати висловлювати ідеї: „Давайте подумаємо, як багато рішень ми можемо запропонувати”, „Які взагалі рішення можна придумати, щоб розв’язати цю проблему?”. Завдання цього періоду – дати якомога більше пропозицій.

v Доцільно робити запис ідей на дошці, на едагогні. Треба лише, щоб запис не гальмував висловлювання.

v Стимулюючи висловлювання, не слід примушувати це робити.

v Якщо процес висловлювання ідей уповільнюється, для стимуляції можна ще раз повторити проблему або задати „акселеруючі” питання: „Про що ще жоден з нас не подумав?”, „Мабуть, ми зможемо придумати більше рішень, чи не так?”

Після висловлення рішень можна переходити до наступного кроку.

3-й крок. Оцінити рішення.

Вимоги до третього кроку:

v Починати третій крок – оцінювання – доцільно з відкритого питання, наприклад, „Тепер давайте накреслимо” або „Тепер давайте поговоримо, які пропозиції вам подобаються,а які – ні”, „Що ви думаєте про кожну з цих ідей, яка з них краща?”.

v Викреслювати із списку будь-яке рішення, що може привести до негативних наслідків для кого-завгодно з будь-якого приводу.

v Уважно слухати кожного, зі слів та невербальних реакцій розуміти, чи приймається пропозиція.

v Не приймати рішень, які вас хоч у чомусь не влаштовують. Корисно висловлювати свої почуття, аргументуючи: „Мені буде неприємно, якщо ми приймемо це рішення, тому що...”

v Запропонувати всім учасникам захищати свої пропозиції, виявляючи їхні переваги. Те ж саме робити самому.

v Не поспішати з висновками, доки не переконаємося, що всі згодні. Дати можливість всім висловитися. Для цього можна звернутися зі словами: „Я не всіх почула, і мені цікаво, що думає і почуває кожен”.