Інноваційніпроцеси у викладанні шкільного курсу історії

Сучасна тенденція практично безмежного поширення інформації, чис-
ленних систем інтерпретацій та оцінок минулого з особливою силою вияв-
ляється в галузі історії, визначає необхідність зміщення цілей історичної
освіти від засвоєння, запам'ятовування фактичної історії до навчання спо-
собів опрацювання, структурування, аналізу, критики історичної інформа-
ції. Специфіка історії як навчальної дисципліни полягає не стільки у ма-
теріалі, зяким працює школяр, скільки втих розумових операціях і способах
діяльності, яких він навчається, працюючи з ним.

Важливість вивчення історії в школі на сучасному етапі полягає не
стільки у знаннях, закладених учителем, скільки у засобах самостійного от-
римання учнем історичних знань.

Одне з першочергових завдань історії — допомогти молоді побачити
образи сучасності у світлі минулого, дати можливість зрозуміти супереч-
ливі питання власного суспільства. Сприяти вихованню толерантності —
не тільки професійний, але іі етичний і моральний обов'язок учителів іс-
торії.

Можливо, не обов'язково ваші учні в майбутньому стануть вченими-
істориками. Однак для навчання їм майже завжди потрібна мотивація. Ча-
сом їм здаються незрозумілими численні історичні концепції, занадто ве-
ликим обсяг історичного матеріалу. Це створює деякий психологічний
тиск. Тому учні часто піддають сумніву необхідність вивчення предмета,
який має справу з минулим. І хто може дорікати їм за це?

Безперечно, молодь має отримувати задоволення від того, що вона ро-
бить, і розуміти, з якою метою і шо вона вивчає. Дуже важливо, якщо мо-
лоді люди усвідомлюють необхідність навичок, яких вони набувають, і важ-
ливість предметів, які вивчають. Рівень складності предмета, з яким вони
стикаються, має відповідати їхнім здібностям і віку. Тому, оскільки учні не
вивчають поки що історію професійно, учителі, заради їхніх інтересів, ма-
ють зосередитись виключно на основних проблемах, а не на повному пере-
ліку історичних подій і деталей. Учнів треба залучати до процесу дослі-
дження. який може бути більш цікавим і захоплюючим для них. ніж
звичайне накопичення емпіричних знань.

Підхід до вивчення історії, по-перше, як до процесу отримання певної
кількості знань, які треба запам'ятати, а, по-друге,— усвідомлення її як
процесу глобального дослідження минулого, що базується на опрацюванні
різноманітних фактів, які розглядаються з різних точок зору, може суттєво

вилинути на формування системи цінностей учнів. Якшо підхід до вивчен-
ня проблем із різних позицій станс звичним, не впливатиме на повсякденні
думки та вчинки. Коли вчителі історії заохочують учнів застосовувати на-
вички, пов'язані з аналізом фактів, вони тим самим сприяють виробленню
позиції, яка вже сама по собі є «цінністю»: ми шукаємо найбільш перекон-
ливий перебіг подій чи пояснення поведінки не тільки в історії, але іі у всіх
сферах життя. З часом застосування певних навичок може стати»другою
натурою», шо передбачає специфічний стиль мислення або ціннісну систе-
му. яку в цілому можна охарактеризувати як пошук правди.

Учителі історії, як ніхто інший, бачать, який внесок робить їхній пред-
мет у справу освіти молоді, виробленню яких знань і навичок він сприяє,
які цінності він виховує. Тому їм необхідно насамперед критично іі творчо
осмислити, проаналізувати та оцінити власну культуру та субкультуру со-
ціуму. до якої вони належать, щоб визначити основні питання: «чого», а та-
кож «як» войн навчатимуть учнів. Відповіді мають відображати конкретну
ситуацію (соціальну, релігійну, політичну); в якій перебувають учні школи.

Перед тим, як почати когось учити, свідомий учитель завжди задається
питанням: «Чого я мушу навчити свого учня, тобто яку мсту я ставлю, на-
вчаючи його?»

Відповідь на цс питання пов'язана з іншим: «Як треба вчити учня, щоб
досягти поставлених цілей?», «Які форми, прийоми роботи треба вико-
ристати, яку методику в цілому застосовувати?»

Сучасні вимоги освіт ніх стандартів змушують учителів не тоіьки нада-
вати учням інформацію, а іі шукати шляхи практичного застосування її
у повсякденному житті. Знання не заради знань, а знання — для збагачення
життєвого досвіду.

Яким ми хочемо бачити майбутнє покоління? Відповідь, мабуть, треба
шукати у площині розбудови демократичної України. Пілросгаюче по-
коління повинно бути налаштоване на сприйняття загальних демократич-
них цінностей, чого не можна досягти без виховання критичного мислення
й толерант ності. Чи можна ис зробити дуже швидко? Мабуть, ні. враховую-
чи певну недосконалість наших методик, форм, прийомів роботи в школі.
Не секрет, шо у багатьох школах ще панує авторитаризм, а демократичні
засади навчально-виховного процесу, закладені в Законі «Про освіту», тіль-
ки тепер починають втілюватися у шкільну практику. Значної провини на-
ших учителів у ньому немає. Вони не завжди знають, як можна викладати
інакше. їх цього просто не вчили, не вчили прислуховуватись до думки уч-
ня. застосовувати власний практичний досвід в оцінці тих чи інших подій,
історичних діячів тощо. Це не значить, шо рівень підготовки сгудентів-іс-
ториків був низький. Ні, рівень знань був досить високий. Але якщо ми
згадаємо період початку демократ изації, то повинні сказати, шо багато лю-
дей, ті ж вчителі, були налякані розмахом свободи, до якого, до речі, не
було готове й наше суспільство. Ми не помилимось, якшо скажемо, шо не

був один із результатів діяльності радянської системи виховання, коли були потрібні не мислячі та демократично налаштовані громадяни, а гвинтики,яких можна було повернути у будь-який бік. Тому повага до думки іншого,терпимість, критичне висловлювання, звичайне висловлювання своєї точки зору перетворювалися на атавізми.

Побудова демократичної України неможлива без створення людининової генерації, яка розуміє своє значення у розбудові громадянського суспільства, бачить своє місце в ньому, самостійно обирає шлях, напрямок руху до сприйняття демократичних цінностей навіть у тому разі, якщо цейшлях буде тернистим. Тому саме в школі учень повинен отримати перші уроки демократії, усвідомити своє значення й важливість власних рішень в одержанні знань.

Як це зробити? У першу чергу це залежить від позиції вчителя, від його налаштованості на співпрацю з учнем. По-друге, від уміння застосовувати методики навчання в контексті сприяння демократичним цінностям. По-третє, від усвідомлення того, що ж таке ці методи, форми, прийоми і як їх можна використати.

Давайте зробимо ретроспективний огляд традиційної форми навчання, щоб з'ясувати для себе, що ж необхідно змінити в практиці викладання історії.