Російською

Использующаяся модель Закаливающийся

Коллектор, отводящий

Продукты сгорания

Несущая волна

Бегущая строка

Действующий прибор

13) уживати прийменники у властивих значеннях. Зокрема прийменники по, при. Скажімо, варто пам'ятати, що прийменник при не можна вживати у значенні під час та для означення обставин, що не полягають у наявності чогось поруч. У таких ви­падках при треба перекладати за допомогою за, під час, коли, для.

Правописна проблема. Науково-технічна термінологія, як відомо, постійно поповнюється запозиченнями з чужих мов. Під час уведення до терміносистеми іншомовного слова виникає потреба його правильного написання. В українській термінології 1920-1930-х років щодо графічного оформлення запозичень діяв такий принцип: чуже слово передавати якнайближче до його звучання в мові-оригіналі. Цей принцип стосувався написання як загальних назв, так і власних.

Після припинення чинності правопису 1929 року, котрий досить чітко регулював передавання іншомовних запозичень, наукові назви в українській термінології почали записувати за російським зразком.

Спробою розв'язати частину правописних проблем в українській науковій мові є «Пропозиції щодо вдосконалення української науково-технічної термінології», вироблені на 1-й Міжнародній науковій конференції «Проблеми української науково-технічної термінології» (Львів, 1992), та «Термінологічна правописна кон­венція», що її прийняли учасники Міжнародної конференції «Фізика в Україні» (Київ, 1993).

Однак жодні орфографічні рекомендації, навіть таких поважних наукових зібрань, об'єктивно не можуть замінити обов'язкового правописного закону. Правила написання іншомовних слів повинна узаконити «правописна конституція» - офіційний «Український правопис», над виробленням нової редакції якого тепер працює Правописна комісія НАН.

А поки що українська термінологія переобтяжена правописними недоречностями, і її орфографічні проблеми зводяться до таких основних моментів:

1. Передавання звука [g]. З відновленням в останній редакції «Українського правопису» (1993) літери ґ це питання формально розв'язано. Проте на сьогодні не існує повного переліку слів, у яких відповідно до мови-оригіналу треба писати цю букву, що унеможливлює ефективне запровадження правильного написання запозичених слів з літерою ґ.

2. Написання іншомовних буквосполучень іа, th, аи. Такі сполучення літер термінологи пропонують передавати найближче до їх звучання в мові-джерелі (тобто згідно з вимогами «Україн­ського правопису» 1929 року):

іа записувати як ія (потенціял);

th записувати як т (логаритм);

аи записувати як ав (авдіо).

3. Усунення розбіжностей у написанні окремих термінів. У сучасній українській термінології співіснують такі терміни, як фтор - флуор - флюорид; целулоїд - целюлоза; магніт - магне­тизм та ін. Це порушує словотвірні зв'язки між словами.

4. Правопис прізвищ. Сьогодні термінологи намагаються
передусім унормувати правопис німецьких та англійських прізвищ,

оскільки останні найчастіше трапляються в наукових текстах і від них утворено низку похідних слів-термінів.

Сучасні рекомендації щодо правопису цієї групи слів також базуються на вимогах правопису 1929 року: передавати іншомовні прізвища відповідно до їх звучання в мові-джерелі, наприклад:

- німецьке словосполучення еі передавати як ай: Айнштайн; після л — як яй: Кляйн;

- німецьке сполучення еи передавати як ой: Ойлер;

- латинські літери g та h у чужомовних прізвищах (якщо в них ці літери вимовляються) передавати відповідно українськими буквами ґ та г: Геґель;

- в англійських прізвищах літеру w передавати українською літерою в: Ватт.

5. Передавання кінцевих буквосполук тр, др, наприклад:

метр - метер, театр - театер, циліндр - циліндер, термометр -термометер тощо [29].

Проблема транслітерації. Крім питання правопису чужо­мовних власних назв українською абеткою, існує проблема проти­лежного характеру: запис українських власних назв латинськими літерами (латинкою).

У радянський період українські власні назви спочатку перекла­дали російською мовою, а потім уже передавали латинкою, Таке передавання, звісно, не зберігало національні особливості мови. Наприклад: Львів - Львов - Lvov, Петро - Петр – Pjotr.

Сьогодні вже нікому не спаде на думку користуватися послу­гами мови-посередника, щоб відтворити власномовні назви латинською абеткою. Завдання полягає у виробленні єдиної табли­ці українсько-латинської транслітерації.

Тривалий час Держстандарт України розглядає проекти українсько-латинської транслітерації, проте затвердженої на дер­жавному рівні транслітераційної таблиці ще немає, бо кожен проект має cвої недоліки. Найпоширенішими є проект Інституту фундаментальних досліджень Української наукової асоціації та Термінологічної комісії з природничих наук Київського національ­ного університету імені Тараса Шевченка.

Спільними засадами проектів переважно є:

- невикористання мови-посередника;

-використання латинських знаків основної клавіатури;

якнайточніше передавання оригінального українського звучання.

Проект Інституту фундаментальних досліджень Української наукової асоціації ґрунтується на таких засадах, або наукових принципах:

- системність (українська латинка - складова єдиної системи українського правопису);

- безпосередність - призначена обслуговувати лише одну мову - українську;

- нормативність - правила вживання латинської графіки відповідають нормам чинного українського правопису;

-традиційність - враховані світові традиції вживання латинської абетки. Також має супровідне позитивне значення -скорочує і здешевлює процеси технічного впровадження системи транслітерації в життя;

- точність - передає українську вимову;

- зворотність - здатність виконувати як пряму, так і зворотну - з латинки на кирилицю - транслітерацію українських текстів;

-однозначність - кожна латинська літера має лише одне значення в правилах транслітерації та читання;

- алгоритмізованість - спроможність побудови алгоритму для автоматизації процесів взаємооднозначної та зворотної транслі-­
терації будь-яких українських текстів.

Проект Термінологічної комісії з природничих наук КНУ імені Шевченка, автори якого створили і запатентували комп'ютерну програму «Українська латиниця», базується на таких принципах:

- системність;

- транслітераційність відтворення букв, а не звуків;

- точність;

- орієнтація на світову практику;

- взаємна однозначність перетворення;

- відсутність мови-посередника;

- урахування фонетично-графічних традицій української та інших слов'янських мов;

- збереження орфографічних норм чинного українського правопису;

- комп'ютерна реалізація за допомогою АSСІІ-кодів і відповідне програмне забезпечення.

Для розв'язання цієї важливої проблеми варто було б скористатися і досвідом Бібліотеки Конгресу США, де після проголошення незалежності України на урядовому рівні змінено російську транскрипцію (і транслітерацію) українських геогра­фічних назв на власне українську.

Хоч затвердженої на державному рівні транслітераційної таблиці ще немає, однак на засіданні Технічного комітету стандартизації НТТ (ТК СНТТТ) 26 грудня 1995 року рекомендовано проект Інституту фундаментальних досліджень (1ФД) Української наукової асоціації як основу для підготування остаточного варіанта.

Крім того, цій проблемі була навіть присвячена конференція з назвою «Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами», яка засвідчила, що існують дві концепції створення національної латинки, які умовно можна назвати англійською і слов'янською. Одна з основних відмінностей цих двох концепцій полягає в транслітерації літери й і, відповідно, йотованих голосних.

Питання транслітерації розглядалися на засіданні ТК СНТТ, зокрема відзначено, що Державна транслітераційна таблиця має забезпечити абсолютну взаємооднозначність прямої та зворотної транслітерації, охоплюючи всі рідкісні виняткові ситуації.

Крім того підкреслено, що треба застосувати лише загальноприйняті чи традиційні латинські знаки, щоб скоротити та здешевити процеси технічного впровадження системи транслітера­ції в життя. Тому свідомо не розглядаються економні й легко сприйняті схеми із застосуванням доповнених так званими дашками (надрядковими знаками) латинських літер для позначення українських ж, х, ц, ш, щ.

До схваленого проекту транслітераційної таблиці від ІФД університет «Львівська політехніка» додає ще дві пропозиції, які, на думку розробників, логічно завершують схвалений проект (див. таблицю).

Перша забезпечує абсолютну взаємооднозначність прямої та зворотної транслітерацій за рахунок уведення підрядного розді­лового знака (лапки, зірочка тощо) між двома літерами латинського слова в тих рідкісних випадках, коли ці дві літери можна помилково сприйняти як транслітераційний двознак (для подання складного українського звуку типу є, ж, ї, х, ц, ч, ш, щ,я. Належить також розділити латинські двознаки «sh I ch щоб подати буквосполучення шч (інакше буде щ ).

Друга пропозиція усуває вимогу передавати українське ц, латинською літерою с тоді, коли с згідно з нормами латинської мови й більшості сучасних «латинописних» мов звучить як {к}. У таких випадках пропонуємо замість латинського с писати ts.

Умова дуже проста: ц перед е, и, і транслітерується як латинське с, інакше - ts (цирк - суrk, цемент - сетепt, ціна – сina, цукор - tsukor, цоколь - tsokol, оцтовий - otstovyj).

Таке компромісне рішення економічно обґрунтоване, оскількі сполуки це, ци, ці трапляються в 70% усіх слів із літерою ц.