Інститут української наукової мови

На початку XX століття українська мова не мала ще чітко сформованої й окресленої терміносистеми усіх галузей знань, що зумовлювалося кількома чинниками:

• коли українці мали державу - літературною була старослов'янська;

• коли українська (русинська) була державною - українці не мали окремої держави (хоча держава й називалася Литовсько-Руською);

• у XIX столітті, коли термінологія бурхливо розвивалася на загальноєвропейському рівні, українська була забороненою;

• зв'язок між лівобережною і правобережною Україною був слабкий, крім того вони різнилися культурним середовищем, а тому термінологія розвивалася на різних основах і часом не сприймалася іншою стороною.

Початок XX століття подарував надію, яка досить швидко набула реальних обрисів. Так, із 1917 року у зв'язку з відновленням державності, розширенням суспільних функцій мови по всій Україні утворюються гуртки та комісії, які займаються укладанням найрізноманітніших термінологічних словників, оскільки почали працювати українські школи, українські установи, а вони вимагали наукової термінології. Цю лакуну намагалися заповнити окремі особи, які нашвидку складали тоді різні словнички, щоб задовольнити бодай найпершу невідкладну потребу.

У серпні 1918 року при Київському науковому товаристві створюється постійна Термінологічна комісія, завдання якої поля­гало в опрацюванні української термінології на науковій основі. А 1919 року при Академії наук почала працювати Правописно - термінологічна комісія. Проте робота спочатку йшла досить повільно, оскільки не вистачало матеріальних засобів, а взимку 1920 - 1921 років праця навіть припинилася через брак світла.

ЗО травня 1921 року при Академії наук створюється на базі обох термінологічних комісій Інститут української наукової мови (ІУНМ). Інститут складався з шести відділів, а відділи - з 34 секцій: 1. Відділ природничий, дев'ять секцій: ботанічна, геологічна, географічна, зоологічна, математична, метеорологічна, фізична й хімічна

2. Технічний, дев'ять секцій: шляхів та мостів, гідротехнічна, механічна, будівельна, електротехнічна, гірнича, сільськогоспо­дарського машинознавства, автомобілів та авіації.

3. Сільськогосподарський.

4. Соціально-історичний, шість секцій: соціологічна, економічна, педагогічно-психологічна, філологічна, філософська та діло­водна.

5. Правничий.

6. Мистецький, сім секцій: археологічна, архітектурна, маляр­ська, різьбярська, художньої промисловості, музична й театральна.

Персональний склад Інституту був такий: керівник (директор), секретар, 11 редакторів, шість фахівців (три філологи, три науково-технічні), 21 постійний співробітник нештатний та 250 членів співробітників - більшість членів оплачувані.

Відділами Інституту української наукової мови для складання термінів і термінологічних словників була створена методологічна база. Виробленої методології дотримувалися неухильно. Основна засада для творення термінів (така ж панує в інших слов'янських мовах) — щоб термінологія була своя національна, а не чужомовна. Наприклад: осередок (центр), рівнобіжна (паралельна) лінія й т. ін.

Робота велася надзвичайно активно у всіх 34-х секціях. Головне завдання кожної секції - виготовити відповідний терміно­логічний словник. З цією метою секційні засідання відбувалися кілька разів на тиждень. На засіданнях вислуховувалися доповіді, рецензії. Матеріал збирали кількома шляхами:

-члени секцій подорожували Україною і записували назви потрібних понять;

- опрацьовувалися старі книги, рукописи;

- Інститут української наукової мови мав добровільних корес­пондентів, які збирали живий матеріал серед народу, і зібране надсилали спеціальними поштовими листівками. Варто зазначити, що листи таких кореспондентів були звільнені від поштової оплати.

Результат цієї праці вражає: за короткий час зібрано понад 2 000 000 термінологічних карток.

Долучалися до унормування наукової термінології й державні українські видавництва. Видаючи якийсь підручник або наукову книжку, вони передусім віддавали його на перегляд Інститутові, й той виправляв термінологію.

Кожний відділ Інституту бачив кінцевим результатом своєї діяльності видання термінологічного словника. Так, у 1926 році Інститут уклав угоду з Державним видавництвом (ДВУ), що воно видрукує ІУНМ 34 термінологічні словники обсягом 605 дру­кованих аркушів, але більшість цих словників не вийшла. Проте, незважаючи на надзвичайно несприятливі умови наукової праці Інститут випустив немало дуже цінних словників, усі київського видання ДВУ.

Інститут української наукової мови був відкритою установою, адже скористатися величезними й цінними зібраними матеріалами (картотекою) і навіть неопублікованими словниками міг кожен, хто того потребував.

Інститут заснував у 1928 році і своє щорічне продовжуване видання «Вісник Інституту української наукової мови», перший випуск якого на108 сторінках був присвячений справам наукової термінології. Але після виходу другого випуску 1929 року видання ІУНМ радянська влада закрила, оскільки національно спрямована праця науковців почала викликати у влади підозри й занепокоєння.

У 1930 році багатьох працівників Інституту звинувачено в націоналізмі. Керівника ІУНМ Григорія Холодного страчено. У 1931 році ІУНМ розформовано, на його базі створено Інститут мовознавства. Після офіційної постанови ЦК КП(б)У від 22 листопада 1933 року про припинення українізації термінологічний відділ Інституту мовознавства ліквідований. Усі надруковані вже словники усунено з книгарень і бібліотек у спеціальні закриті книгосховища. Знищено всі словники, що були в друку чи на різних стадіях опрацювання.

Щоб заповнити витворений вакуум у термінологічному мововжитку, «вичищена» та переорганізована АН випустила в 1934-1935 роках серію «термінологічних бюлетенів», а саме: медичний, ботанічний, математичний, фізичний, виробничий. Ці видання, кожне від 60 до 80 сторінок друку, крім статей з дальшим осудом «українізаційної термінології», вміщали також «виправлення» словництва своєї ділянки науки і техніки.

У чотирьох з названих бюлетенів, за підрахунками О.Кочерги, «виправлено» чотирнадцять з половиною тисяч термінів, тобто «деукраїнізовано» приблизно 50-80 відсотків оригінальних тер­мінів. Як альтернативу (зрозуміло, «методологічно правильну») «запропоновано» терміни або російські, або міжнародні в російсь­кій транскрипції. Крім того, відповідно до лінії партії внесли суттєві зміни в структуру терміносистем, у стилістику української наукової мови шляхом упровадження невластивих їй граматичних та правописних норм.

У передмовах цих бюлетенів викладено завдання перегляду словникової продукції, виданої до 1933 року Оскільки «... тво­рення української термінології (працівниками ІУНМ) було спрямоване на фальсифікацію української мови і водночас на відрив української мови від російської...», на «націоналістичне уникнення спільності з російською мовою», то «...завдання полягало в тому, щоб очистити українську радянську термінологію від націоналістичних перекручень; знешкодити отруйний вплив націоналістичних словників на мову літератури і преси...». Бригадою, «якій було доручено знешкодити цей (математичний) словник, викинути те граматичне оформлення, яке штучно розривало історично зумовлену спільність української мови з російською; проведено уніфікацію математичної термінології; ліквідовані зайві, непотрібні терміни; синоніми подавались у дуже рідких випадках». Бригада, що переглядала фізичний словник, «мала на меті замінити націоналістичні вигадки термінами, поширеними серед українських робітників, колгоспників і трудової інтелігенції». «Націоналістичні вигадки» полягали у «викиданні російських термінів», «униканні інтернаціональних термінів», «безпідставній диференціації значень або функцій російських термінів», вживанні «націоналістичних неологізмів замість російсь­ких термінів», «зайвих синонімів» і «неточних відповід-ників» (тобто тонких мовних відтінків, що їх не передає російська мова), у «націоналістичній граматичній будові» [23, с. 174-175].