Особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах

Сутність поняття «соціалізація особистості». Соціалізація — це процес засвоєння людиною існуючих у суспільстві соціальних норм, цінностей і типових форм пове­дінки, а також установлення нею нових індивідуальних норм, які мають відповідати інтересам усього суспільства.

Л. С. Виготський розглядав соціалізацію як засвоєння індивідом суспільного досвіду, усієї культури суспільства (культурно-історична концепція розвитку людини). Соціалі­зація близька до «окультурення», тобто засвоєння соціального досвіду дитини у процесі взаємодії з носієм цього досвіду. Набутий досвід переробляється і повертається в культуру у вигляді певних індивідуальних досягнень. Л. С. Виготський заперечував розуміння відносин соціального та індивідуально­го як ворожих, коли соціальне витісняє природне, приводячи до «осоціалізування» індивіда. Соціалізація — безупинний процес, що триває протягом усього життя. Цей процес поділяється на три етапи (адапта­цію, інтеріоризацію, інтеграцію), кожний з яких «вирішує» певні завдання.

А. В. Петровський виокремлює три фази соціального роз­витку особистості людини до включення її в трудову діяль­ність, а саме: а) вік дитинства — адаптація індивіда (оволо­діння нормами соціального життя); б) підлітковий вік — інди­відуалізація (потреба індивіда в максимальній персоналізації, прагнення «бути особистістю»); в) юнацький вік — інтегра­ція (набуття рис і властивостей особистості, що відповідають потребам групового і власного розвитку).

Співвідношення соціалізації і виховання. Вихован­ня є частиною процесу соціалізації і розглядається як ціле­спрямована і свідомо контрольована соціалізація (сімейне, шкільне, релігійне виховання). Виховання — це своєрідний механізм прискорення процесу соціалізації. За допомогою виховання долаються або послаблюються негативні наслідки соціалізації, їй надається гуманістична орієнтація.