Тестові завдання. Визначте напрямок західноєвропейської філософії ХХ ст., який аналізує мовні засоби пізнання:

Визначте напрямок західноєвропейської філософії ХХ ст., який аналізує мовні засоби пізнання:

а) антропофілософія;

б) конвенціоналізм;

в) критичний реалізм;

г) історичний матеріалізм;

д) аналітична філософія?

Представники конвенціоналізму вважали, що основою марема-тичних та природничих теорій є:

а) домовленість між науковцями;

б) практичні навички;

в) закони лінгвістики;

г) релігійні переконання.

Ідеї неопозитивізму притаманні:

а) Баденській школі;

б) Франкфуртській школі;

в) Лондонській школі;

г) Віденському кружку.

Критичний реалізм був реакцією на:

а) неореалізм;

б) неопозитивізм;

в) неокантіанство;

г) неотомізм.

Неопозитивісти своїм завданням вважають:

а) розробку методу логічного або лінгвістичного аналізу знання;

б) пізнання найбільш загальних законів, систематизацію наукових знань;

в) вивчення проблем буття;

г) розкриття „шрифтів буття” – різних виразів трансценденції.

Представники неореалізму висунули положення:

а) неможливість взаємодії душі та тіла без прямого втручання Бога у кожному окремому випадку;

б) усе позитивне знання – сукупний результат спеціальних наук;

в) наука, згідно позитивізму, не потребує ніякої філософії, яка б стояла над нею;

г) про безпосередню пізнаваємость речі у свідомості, яка веде до розчинення зовнішнього світу у мисленні.

Герменевтика – це:

а) напрямок у філософії, який розглядає наукові поняття, теорії та гіпотези як інструменти, необхідні для орієнтації людини в її взаємодії з природою та суспільством;

б) вчення про „розуміння” як методологічна основа гуманітарних наук;

в) філософська традиція, яка трактує філософію як загальний метод вирішення людських проблем;

г) філософська школа, яка аналізує суб’єктивні переживання відчуженості особистості від зовнішнього світу.

Які закони А. Шопенгауер вважав універсальними:

а) закон причинності, буття, пізнання, мотивації;

б) єдність та боротьба протилежностей;

в) закони трьох поступових стадій інтелектуальної еволюції людини, підкорення фантазії спостереженню;

г) перехід кількісних змін в якісні.

Об’єкт дослідження структуралізму є:

а) культура як сукупність знакових систем (мова, наука, мистецтво, міфологія, мода, реклама);

б) уся наша дійсність;

в) мова;

г) співвідношення виробничих сил та виробничих відносин.

Головна ідея феноменології становить:

а) уявлення про світ – сукупність ілюзій, фікцій;

б) моральні положення та поняття не є не істиними, не є хибними; вони позбавлені пізнавального змісту;

в) знання найбільш достовірно є даними нам в чуттєвій формі;

г) нередуцируємість свідомості, людського буття, особистості та предметного світу, психофізичній природі, соціуму, духовній культурі.

Що, на думку А. Шопенгауера, є корінням усього сущого:

а) нежива природа;

б) людина;

в) воля;

г) інтуїція?

Згідно з А. Бергсоном дійсною та первісною реальністю є:

а) життя як метафізично-космічний процес;

б) воля до влади;

в) інтелект;

г) несвідоме.

В основі „феноменологічної онтології” Ж.-П. Сартра є протистав-лення:

а) зла та добра;

б) об’єктивності та суб’єктивності;

в) свободи й необхідності;

г) онтології та гносеології.

Осягнення смислових зв’язків Е. Гуссерль називає:

а) „потоком феноменів”;

б) пізнанням;

в) вивченням;

г) споглядання сутностей.

Як, згідно з М. Хайдеггером можна пізнати світ буття:

а) усвідомленням людського існування;

б) за допомогою наукових знань;

в) через віру в Бога;

г) завдяки несвідомому?

Найважливішим засобом пізнання в герменевтиці є:

а) „бритва Оккама”;

б) майєвтика;

в) спростування;

г) налагодження продуктивного діалогу.

Яке поняття Б. Рассел тлумачить як „логічну фікцію, яка зручна для позначення сфери дії каузальних законів”:

а) пізнання;

б) дух;

в) розум;

г) матерія?

Література: [30; 49; 61; 76; 78; 79; 89; 115; 137; 141; 141].

ТЕМА 8. ПРОБЛЕМА БУТТЯ (ОНТОЛОГІЯ)

Думка співвідноситься з буттям, як зір зі світлом. Я мислю, отже, буття є, оскільки моя думка потребує буття. Вона не охоплює його аналітично, але перебуває у відношенні до нього.

Г. Марсель

Основне завдання кожної філософії полягає у вирішенні проблеми буття світу. Рішенням цієї проблеми займалися усі філософи, як би по-різному вони не формулювали саму проблему.

Ф. Шеллінг

Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів. Розділ філософського знання, пов’язаний з дослідженням буття, отримав назву «онтологія» (грец. ontos – суще і loqos – поняття, вчення). Цей термін вживається у філософії з XVII ст., хоч сама проблема буття розглядалась ще за часів Парменіда.

Проблема буття – це проблема сутності всього, що існує, а також проблема єдності світу як цілого. У різних філософських системах поняття “буття” набувало різного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як “небуття (ніщо)” і “суще”. В історії філософії можна виділити три основні концепції буття: 1) матеріалістичну, яка ототожнює буття з матеріальним сущим; 2) ідеа-лістичну, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим); 3) некла-сичну, котра протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному. Матеріалістична та ідеалістична концепції тяжіють до об’єктивізму (розглядають буття з об’єктивного погляду, з позиці, ї близької до науки); некласична, яка в розвинутій формі представлена у феноменології та екзистенціалізмі – до суб’єктивізму, до визначення буття через свідомість та існування людини.

Сучасна наука різними напрямками та галузями утворює наукову картину світу, яка окреслює досить складну картину проявів буття; в сучасній науковій картині світу буття постає системним, багаторівневим, ієрархічно впорядкованим та динамічним.

До традиційних проблем онтології належали поділ світу на окремі сфери та обґрунтування цього поділу, а також вчення про категорії (загальні структури або властивості сущого).

Буття має ряд невід'ємних властивостей, які у філософії одержали назву атрибутів. Поза цими атрибутами буття позбавляється можливості виявлятися, підтверджувати свій статус субстанції. Атрибутами буття є рух, простір і час.

Таким чином, поняття буття є вихідним для філософії. Воно має найширший, граничний ступінь узагальнення і тому постає як наріжний світоглядний орієнтир. Завдяки цій якості воно виконує функцію сенсоутворення у людському світорозумінні. У XX ст., коли людство відчуло можливість свого самознищення, буття постає як вища цінність та міра моральної відповідальності людини за свої дії. Нарешті, у реальному виявленні буття постає перед людиною у контексті питання про смерть, безсмертя та шляхи людського самоутвердження.

План семінарського заняття

Буття як вихідна категорія філософії (проблема буття у філо-софії).

Основні форми буття.

Спосіб існування буття, форми його виявлення та здійснення.

Категорія „матерія”, її значення та властивості.

Питання для самостійної роботи студентів

1. Розкрийте основні аспекти значення проблеми буття для філософії. Чому категорія буття є вихідною для філософських міркувань про світ?

Прослідкуйте еволюцію становлення категорії буття в історико-філософській традиції.

Окресліть категорії, якими визначалось буття в античній та середньовічній філософії.

Дайте категоріальні визначення буття у філософії Нового часу та в німецькій класичній філософії.

Виділіть особливості розуміння та визначення буття у некласичній філософії.

Охарактеризуйте три основні концепції буття (матеріалістичну, ідеалістичну, некласичну) в історії філософії.

Які існують форми (сфери) буття та в чому полягають їхні особливості?

Розкрийте специфіку буття людини.

Що є способом існування буття і які його основні характеристики?

Підтвердіть або поставте під сумнів тезу про самоорганізацію буття в світі.

11. Проаналізуйте зміст категорій (субстанція, простір, час, причин-ність тощо) як структури буття.