Григорій Сковорода

Історія вітчизняної філософії, в якій виявляється духовність і самоусвідомлення народу, є складовою історії всесвітньої філософії. При вивченні української філософії слід мати на увазі філософські надбання, створені представниками українського народу; реальну сукупність філософських уявлень, котрі створили загальні підвалини філософсько-світоглядної вітчизняної культури.

У формуванні вітчизняних світоглядно-філософських засад важливе значення мали східнослов’янські міфологічні уявлення. Створення слов’янської азбуки Кирилом та Мефодієм у Х столітті надало можливості перекладати іноземні релігійно-філософські твори.

Вважається, що початок вітчизняної філософії припадає на період існування Київської Русі, першу половину XI ст. При її аналізі виділяють три періоди: перший – докласичний (XI ст. – середина XIV–XV ст.) – відзначається запровадженням християнства та вивченням окремих біблійних книг і здобутків античної, візантійської, болгарської філософії; другий – класичний (XV – XVIII ст.) – на цей час припадає діяльність братств (Острозького культурно-освітнього центру, Київської, Львівської, Луцької братських шкіл) та заснування Києво-Могилянської академії, діяльність якої сприяла утворенню професійної вітчизняної філософії; філософія Г. Сковороди стала вершиною професійної філософської думки цього періоду. етико-гуманістична, символічно-образна філософія цього видатного народного філософа набула свого визначення у вченні про дві натури та три світи; третій період – новітній (XIX – перша третина XX ст.) – ідеї німецьких філософів, християнізованого неоплатонізму у цей час. Цей період відзначається творчістю П. Юркевича – вихованця Київської релігійно-філософської школи. Його творчість мала вплив на філософські уявлення В. Соловйова, М. Бердяєва. Характерним для української філософії цього періоду є зв’язок філософії з художньою літературою (творчістю М. Гоголя, Т. Шевченка, І. Франка). У XX ст. В. Вернадський, усвідомлюючи взаємодію, синтез природи і людства, створює концепцію ноосфери, антропокосмізму.

У традиціях вітчизняної філософської думки простежується схильність до розуміння філософії переважно як етико-практичного знання, ніж абстрактного теоретизування. Вітчизняна філософська творчість відзначається синтетичною релігійною спрямованістю. В ній переважає екзістенціально-антропологічна тенденція, емоціалізм, ліризм, які, зокрема, виявились як "філософія серця". Національна філософія впродовж свого існування відзначається зацікавленістю до широкого кола філософських проблем, має високий науковий рівень.

План семінарського заняття

Особливості становлення вітчизняної філософської думки.

Основні періоди у розвитку української філософії.

Внесок найзначніших представників вітчизняної філософії до надбань світової філософської думки.

Питання для самостійної роботи студентів

Яке місце відводиться філософії у розвитку духовності української нації?

Які філософські проблеми вирішуються в різні періоди розвитку вітчизняної філософії?

Які видатні філософи та філософські ідеї, течії стимулювали розвиток вітчизняної філософської думки?

Які твори становлять „джерело” української філософії?

Виділіть особливості філософських уявлень Г. Сковороди.

Чи відрізняються погляди Г. Сковороди від орієнтацій професорів Києво-Могилянської академії?

Якого значення набуває в історії вітчизняної філософії „філософія серця”?

Яке значення для розвитку української філософії мала літературна творчість Т. Шевченка, М. Гоголя, І., Франка?

У чому полягає концепція історії української філософії Д. Чижевського?

Що становить внесок вітчизняних філософів та мислителів до надбань світової філософії?