Б. Рассел

Філософія XX в. являє собою складне духовне явище. Її плюралізм розширився і збагатився як за рахунок подальшого розвитку науки і практики, так і за рахунок розвитку самої філософської думки в попередні сторіччя й особливо у другій половині XIX століття. В рамках філософії XX в. складаються різні напрямки: позитивістське, діяльнісне, антропологічне, філолофсько-теологічне, соціально-критичне та інші.

Позитивізм. Основні принципи філософії позитивізму, сформульовані О. Контом, є тією філософською моделлю мислення, що лягла в основу численних філософських позитивістських теорій і концепцій у XIX – XX ст. Філософські школи позитивізму вивчають філософські проблеми науки, формуючи світогляд науково-технічної інтелігенції, що розглядає науково-технічний прогрес як засіб вирішення будь-яких соціальних проблем. У 70-х роках XX століття складається постпозитивізм як спроба перебороти філософський нігілізм і антиісторизм, при цьому зберігаючи загальну прихильність до ідей класичного позитивізму. Видатні представники позитивістської традиції у філософії: О. Конт, Дж. С. Мілль, Р. Карнап, Л. Вітгенштейн, Б. Рассел, К. Поппер, Т. Кун та ін.

Діяльнісний напрямок. Ця традиція у філософії представлена марксизмом та прагматизмом. Засновники марксизму – К. Маркс і Ф. Энгельс, здійснивши аналіз класичного капіталізму, обґрунтували протиріччя між суспільним характером праці і приватновласницьким присвоєнням його результатів, відчуження людини від результатів своєї праці, а також матеріалістичне розуміння історії людства. Суть концепції прагматизму полягає в тому, що філософія повинна бути не міркуванням про початки буття, не раціональною формою його освоєння, а загальним методом вирішення проблем практичної діяльності людей. Його засновники Ч. Пірс, Дж. Дью, Дж. Мід.

У цілому філософські школи діяльнісного напрямку розробляють соціально-політичні проблеми розвитку суспільства, формуючи світогляд тих мас населення, які зв'язують свою долю з вирішенням цих проблем.

Антропологічний напрямок. Філософські школи антропологічного напрямку займаються проблемами людини і її відношенням до світу, формуючи світогляд гуманітарної інтелігенції. Ця традиція представлена трьома основними школами: філософією життя, екзистенціалізмом і філософською антропологією. Тенденції ірраціоналізму більш за все проявилися у філософії життя. Її представники Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель А. Бергсон. Вихідною тезою філософії екзистенціалізму – те, що для окремої людини головне в житті – не абстрактні ідеї, а конкретні проблеми існування в умовах зла і несправедливості, які потрібно не стільки розуміти, скільки приймати. Основні представники філософії екзистенціалізму є М. Хайдеггер, К. Ясперс, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, А. Камю. Людина як об'єкт філософського аналізу розглядається представниками філософської антропології (М. Шелер, Г. Плеснер та ін.).

Філолофсько-теологічний напрямок у філософії XX ст. пред-ставлений неотомізмом і персоналізмом. Представники неотомізму (Е. Жиль-сон, Ж. Маритен, Д. Мерсьє, А. Дондейн та ін.) намагаються примирити догмати віри з мислячим розумом, погодити ірраціональні засади релігії з раціональним знанням і тим самим виправдати християнство. Основні представники персоналізму Э. Муньє, Ж. Лакруа та інші сприймають світ як співтворчість Бога і людини. Дані школи продовжують обґрунтовувати доцільність релігії, формуючи світогляд тих людей, що уповають знайти в релігії порятунок від соціальних та духовних негараздів.

Соціально-критичний напрямок включає ряд шкіл, кожна з яких має свою специфіку, але поєднує їх критичне ставлення до антропогенної діяльності в системі «природа – суспільство – людина». Представниками даного напрямку, наприклад, є Франкфуртская школа, неофрейдизм, Римський клуб. Представники соціально-критичного напрямку орієнтовані на аналіз сущого і проектування належного, формуючи світогляд тих прошарків населення, що найбільш гостро переживають глобальні проблеми сучасності.

Розвиток філософії у другій половині XX століття призвів до формування так званої ситуації постмодерну. Постмодернізм не є окремим філософським напрямком, поєднує філософів різних поглядів. Загальним для них є переконання, що класична філософія вичерпала свої можливості і більше вже не може бути формою самосвідомості суспільства епохи постсучасної культури. Найбільш відомими представниками філософського постмодернізму є Ж.-Ф. Ліотар, Ж. Дерріда, Р. Рорті та ін.

Філософський плюралізм XX століття свідчить про те, що людство переживає тривалу кризу, що в системі «природа – суспільство – людина» виникають нестандартні проблеми, які вимагають і нестандартних рішень.

План семінарського заняття

Особливості розвитку та напрямки сучасної світової філософської думки.

Позитивістська традиція у філософії XX століття.

Ірраціоналізм і філософія життя як антропологічний напрямок філософії XX століття.

Екзистенціалізм і його напрямки.

Філософія марксизму і прагматизму.

Неотомізм і персоналізм.

Ситуація постмодерну в філософії.

Питання для самостійної роботи студентів

1. Які обставини спричинили філософський плюралізм XX століття?

Розкрийте зміст позитивізму і простежте його еволюцію.

Зробіть аналіз філософії марксизму і визначте його перспективи.

Яка суспільна потреба викликала до життя філософію прагматизму?

Розкрийте сутність екзистенціальної філософії. У чому відмінність атеїстичного та релігійного напрямків в екзистенціальній філософії?

У чому полягає сутність концепції людини у філософській антропології?

Що спільного в поглядах А. Бергсона, Ф. Ніцше і С. К’єркегора?

Розкрийте ідею надлюдини Ф. Ніцше.

Розкрийте зміст філософії неотомізму і визначте перспективи її розвитку.

Дайте порівняльний аналіз усіх шкіл соціально-критичного напрямку в посткласичної філософії XX століття.

Визначте сутність та специфічні ознаки ситуації постмодерну в філософії.