Г. В. Ф. Гегель

Німецька філософія, яка створювалась переважно в період другої половини XVIII ст. – першої половини XIX ст., представлена творчістю І. Канта, І. Г. Фіхте, Ф. Й. Шелінга, Г. В. Ф. Гегеля, Л. А. Фейербаха. Створені у цей час філософські системи відзначаються систематичністю та науковою витонченістю, але безліч абстрактних понять заважає легкому розумінню цих творів. Філософські вчення, створені німецькими філософами, сприяли значному розвитку філософської думки і цілком справедливо вважаються вершиною класичної філософії. Дослідження людини, її пізнавальних здібностей, закономірностей розвитку культури стають предметом зацікавленості німецьких філософів.

У своїй творчості І. Кант долає протиріччя емпіризму та раціоналізму. Він формулює питання, які виражають направленість пізнавальної діяльності, духовних інтересів людини: що я можу знати (метафізика, тобто філософія); що мені належить робити (мораль); на що я можу сподіватись (релігія); що таке людина (антропологія). Філософія І. Канта, як форма критики, спрямована на аналіз пізнавальних здібностей людини (розсуд, здібность судження, розум). Знання взагалі можна розділяти на апріорне (до досвіду) та апостеріорне (після досвіду). Моральними вчинками людини керує практичний розум, якому І. Кант надавав більшого значення, ніж теоретичному. Етика І. Канта приймає форму етики обов’язку. А вищий закон моральності виражається категоричним імперативом: ”не розглядай іншу людину (і самого себе) як засіб, а тільки як ціль”. Філософський інтерес до людини, як предмета дослідження, сприяв створенню І. Кантом однієї з останніх його робіт з філософської антропології.

Система науковчення І. Г Фіхте присвячена розгляду вільної творчості суб’єкта пізнання („абсолютного я”). Творча діяльність „я” представлена у Фіхте у вигляді трьохактного циклу: тезис, антитезис, синтез. Пізніше Гегель розвиває цю схему стосовно головного поняття своєї філософської системи – „абсолютної ідеї”. Абсолютна ідея – це Світовий Розум. А філософія, за думкою Гегеля, – це абсолютне знання. Метою інтелек-туальної діяльності ідеї є істина. Усвідомлення істини співпадає з самопізнанням ідеєю самої себе, оскільки суб’єкт та об’єкт в істині співпадають. При цьому пізнання виступає як історичний процес. Гегель розвиває діалектичну логіку розвитку ідеї. Зміни та рух абсолютної ідеї відбуваються згідно з законами діалектики, при цьому внутрішні суперечки ідеї слугують поштовхом до її розвитку. Людина як така мало цікавить Гегеля, вона в нього постає лише стадією в процесі розвитку (самопізнання та самоусвідомлення) Світового Розуму.

Головну увагу людині та її почуттям, особливо любові та дружбі, приділяє у своїй творчості Л. А. Фейєрбах. Основу ідеального він вбачає в самій людині, особливо це стосується релігійних уявлень. Так, на думку Фейєрбаха, рафінована сутність людини становить основу уявлень про божество. Достоїнством релігії є формування доброзичливого ставлення однієї людини до іншої.

План семінарського заняття

Класична німецька філософія. Загальна характеристика.

Гносеологічна концепція І. Канта.

Абсолютний ідеалізм Г. Гегеля.

Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

Питання для самостійної роботи студентів

Чому німецька класична філософія вважається вершиною класичної філософії?

Які головні теми розглядаються представниками німецької класичної філософії?

Якої точки зору дотримувався І. Кант щодо можливості пізнання реальності?

Розкрийте зміст морального закону І. Канта?

Як у Фіхте представлена схема творчої діяльності „я”?

У чому полягають натурфілософські погляди Ф. Й. Шелінга?

Що являє собою абсолютна ідея Г. В. Ф. Гегеля та за якими законами вона розвивається?

Як розуміє діалектику Г. В. Ф. Гегель?

Чому філософія Л.А. Фейєрбаха вважається антропологічним матеріалізмом?

Чи отримують подальший розвиток ідеї німецьких філософів?