Л. А. Фейєрбах

При розгляданні цієї теми слід, перш за все, усвідомити, що поняття “природа” – одне з найбільш широких. Його осмисленню у розвитку філософської думки придавали увагу багато мислителів різних епох. Згадайте деяких представників натурфілософії. Тому слід розмежувати широке трактування природи як усього, що існує у різноманітних своїх виявленнях (у такому розумінні природа виступає синонімом Всесвіту, матерії, буття), та вузьке – та частка світу, з якою взаємодіє людина і яка одержала назву навколишнього середовища.

У контексті цієї проблеми особливого значення набуває система “природа – людина”, характеристику якої слід почати з припущення, що саме людина водночас і протистоїть природі, і виступає її часткою. Пригадайте, яким чином здійснювалося формування відношення до природи в традиціях західної та східної культури на різних етапах розвитку. Значне місце в дослідженні взаємодії природи та людини займає екологічна проблематика. Тому її розгляданню слід приділити особливу увагу. Філософське дослідження системи "природа – людина" відрізняється комплексністю та системністю. Переконайтеся в цьому завдяки характеристиці таких аспектів філософського аналізу людини, як онтологічний, гносеологічний, ціннісно-пракселогічний, психофізичний. Людина – найскладніший та різноманітний об’єкт пізнання. Єдність та взаємодія біологічного й соціального в людині підкреслює її складну “природу”. Завдяки біологічній суті людина стає часткою природного зв’язку явищ та підпорядковується природній необхідності, а за допомо­гою соціальних відзнак вона стає часткою суспільства, історії людства, культури, соціального буття.

При розгляданні “природи” та сутності людини неможливо не звернутися до аналізу “специфічно людського” засобу відношення до світу, тобто до практики. Практика виступає джерелом пізнавального процесу, до якого є включеною людина, що є його основою, метою та критерієм істини. Слід пам’ятати, що пізнання – це відношення до дійсності, яке оперує не самою дійсністю, а суб’єктивними образами, а практика представляє собою чуттєво-предметну діяльність, направлену на безпосереднє перетворю-вання об’єктивної реальності відповідно до потреб суспільства. Проблему доказу адекватності наших знань про світ розгляньте як на основі характеристики головних форм практики (виробничої, трудової та ін.), так і в межах питання про можливість рішення на рівні мислення дилеми істинності чи неістинності знань.

План підготовки до засвоєння теми

Природа як об’єкт філософського аналізу. Система “природа – людина”.

Біологічна та соціальна сутність людини.

Людина та практика.

Питання до самостійної роботи студентів

Наведіть приклади форм взаємодії теорії, науки та практики.

Чи продовжується біологічна еволюція людини?

Підкресліть змістову відміну понять “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.

У чому полягає суть поняття “відчуження”? Які причини відчу-ження людини в постіндустріальному та посттоталітарному суспільствах?

У чому полягає відміність соціальної форми руху від процесів живої та неживої природи?

Чому основою найважливіших форм практики в процесі пізнання виступає перетворювальна діяльність?

Покажіть роль людського фактора в перетворенні суспільства.

Чи могли б ви запропонувати ефективну систему морального виховання в сучасних умовах?

Чому протиріччя між природою та суспільством набуло у ХХ ст. глобального характеру?

Як сполучити науково-технічний прогрес та збереженя навколишнього середовища?