Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну

Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 р. перетворила Російську імперію в країну широкої демократії. Повсюдно проходили мітинги, демонстрації. Вийшли з підпілля і почали активно діяти політичні партії, створювалися громадські організації, органи місцевого самоврядування.

Революція швидко поширювалася на всю імперію, зокрема, і на Україну.

На Україні революційний процес одразу набув своєї специфіки. На відміну від власно Росії, де склалося двовладдя, тут виявилися три політичні сили, які претендували на владу: органи Тимчасового уряду, Центральна Рада (7.1.) та ради робітничих, селянських і солдатських депутатів.

ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ (БЕРЕЗЕНЬ 1917 – КВІТЕНЬ 1918 РР.)

7.1. Центральна Рада – організація, створена 4(17).03.1917 р. у Києві. Очолила національно-визвольний рух в Україні. Голо­вою Центральної Ради було обрано М.С. Грушевського. Мала виконавчий орган – Малу Раду. У червні 1917 р. було сформовано крайовий уряд – Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком.

Партії, що створили Центральну Раду, були переважно соціалістичної орієнтації.

Їх концепція української революції передбачала реалізацію двох взаємопов’язаних завдань:

– українське відродження, досягнення національної державності;

– суспільний прогрес подібно до західної соціал-демократії.

Пріоритет у діяльності віддавався національно-державним питанням. Діячі Центральної Ради вважали, що головне на першому етапі революції – це досягнення національно-територіальної автономії в складі федеративної демократичної Росії.

Центральну Раду підтримували майже всі соціальні верстви українського суспільства. У Києві був скликаний Український національний конгрес, який прийняв резолюції про автономію України, про українізацію всіх сфер життя суспільства. На підтримку Центральної Ради висловилися військовий, селянський і робітничий з’їзди.

Центральна Рада, кори­стуючись підтримкою населення, почала діяти самостійно. Вона видала І Універсал Центральної Ради (7.2.), в якому проголошувалася автономія (7.3.) України в складі Росії.

7.2. Універсали Центральної Ради – основні юридичні документи, що носили характер маніфестів. І Універсал, схвалений 10.06.1917 р., проголосив автономію Української держа­ви у складі Росії. II Універсал, оприлюднений 03.07.1917 р., проголосив Генеральний Секретаріат кра­йовим органом Тимчасового уряду в Україні, а всі пи­тання національно-політичного та економічного устрою відкладав до скликання Всеросійських Установчих Збо­рів. III Універсал (07.11.1917) проголосив утворення Української Народної Республіки у складі Російської Республіки, встановлював кордони нового державного утворення, визначив головні політичні принципи його функціонування. ІV Універсал (09.01.1918 р.) проголосив Українську Народну Республіку самостійною незалежною державою.

7.3. Автономія – право на самоврядування певної частини держави в економічних, соціальних, культурних, а, подекуди, і в політичних питаннях у передбачених межах.

Влада Центральної Ради на місцях встановлювалася мляво, в країні панували анархія і безладдя. Практично не було створено дієвого державного апарату, поліції та армії.

Тимчасовий уряд Росії, стурбований І Універсалом:

1. Визнав владу Центральної Ради та урядового органу – Генерального секретаріату на території 5 губерній (Київської, Полтавської, Подільської, Волинської і Чернігівської);

2. Видав Інструкцію, в якій суттєво обмежував повноваження Генерального секретаріату, зокрема, до його компетенції не входили такі найважливіші сфери життя держави, як військова справа, міжнародні зв’язки, транспорт, продовольча справа, пошта і телеграф.

В Україні та Росії швидко погіршилася економічна і соціально-політична ситуація. У жовтні 1917 р. більшовики зробили державний переворот і повалили Тимчасовий уряд, передавши владу Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів.

Центральна Рада засудила захоплення більшовиками влади у III Універсалі. Ним Центральна Рада офіційно заявила про свою владу на території України, створила Українську Народну Республіку (УНР) на території 9 губерній в складі федеративної Росії, якої вже фактично не існувало.

Але реально Центральна Рада ситуацію не контролювала. У країні панувало безвладдя.

У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами – більшовиками, Центральною Радою та прибічниками Тимчасового уряду. Спротив останніх Центральна Рада разом з більшовиками зламала, а потім почала роззброювати своїх тимчасових союзників – більшовиків. Таким чином, Центральна Рада, скориставшись історичним моментом захопила владу на Україні.

У конфлікт втрутилася радянська Росія, яка 3 грудня 1917 р. в ультимативній формі безпідставно та безплідно вимагала від Центральної Радивідмовитися від влади, припинити пропускати донських козаків з фронту додому, припинити роззброювати прибічників більшовиків тощо.

4 грудня 1917 р. у Києві розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд рад, на якому ліві партії планували здійснити внутрішній переворот і захопити владу демократичним шляхом, але серед 2,5 тис. делегатів з’їзду рад вони становили меншість і не змогли впливати на хід подій. Тому 127 делегатів цього з’їзду рад перебралися до Харкова, де 11-12 грудня 1917 р. відбувся альтернативний з’їзд Рад, який проголосив Україну Радянською республікою в складі Росії. Так на Україні сформувалися два політичних центри – в Києві і Харкові, які претендували на владу на одній території.