Соціально-економічний розвиток

Як і в ХІХ ст., на початку ХХ ст. Наддніпрянська Україна залишалася одним з найбільш економічно розвинутих регіонів Російської імперії.

Основні риси економічного розвитку Наддніпрянської України на початку ХХ ст.:

1. Піднесення промислового виробництва, особливо важкої індустрії, внаслідок чого зросла частка промисловості в загальному обсязі продукції господарства (напередодні Першої світової війни вона складала 48%), що зробило Україну аграрно-індустріальним краєм.

2. Збільшення частки великого капіталу, що виявилося у концентрації робочої сили і збільшенні частки продукції великих підприємств (напр., в 1901 р. було 17 підприємств, на яких працювало до 1тис. робітників, а в 1913 р. – вже 42; у 1913 р. 5 металургійних заводів виробляли більше половини чавуну українського Півдня і майже 40% його загальноросійського обсягу).

3. Концентрація виробництва призвела до його монополізації, створення монополій (6.1.). Перше монопольне об’єднання виникло ще наприкінці ХІХ ст. у цукровій галузі. На початку ХХ ст. металургійні синдикати “Продамет” та “Трубопродаж”, вугільний синдикат “Продвугілля” контролювали у своїх галузях до 85-90% випуску продукції. Монополізація дозволяла поширювати виробництво при зниженні ризиків, здобувати досвід й нові економічні зв’язки, більш ефективно використовувати інвестиційні ресурси.

6.1. Монополія – це об’єднання великої кількості підприємств у межах однієї або суміжних галузей виробництва.

Негативні наслідки монополізації промисловості в Україні:

- встановлення монополістами високих цін на свою продукцію;

- витискування з ринку конкурентів;

- гальмування розвитку виробничих сил;

- стримування зростання продуктивності праці.

4. Поява фінансової олігархії (6.2.).

6.2. Фінансова олігархія утворилася шляхом злиття банківського та промислового капіталу.

5. Панування іноземного капіталу в базових галузях економіки, напр., йому належало 70% видобутку вугілля в Донбасі і 86% видобутку руди в Кривому Розі.

6. Зрощення банківського капіталу з промисловим: якщо раніше банки лише кредитували підприємства, то тепер вони все частіше ставали їх співвласниками, утворювалася фінансова олігархія, тобто невелика група найбільш багатих монополістів, які здійснювали панування фінансового капіталу в економіці.

7. Зрощення монополій з державним апаратом, що давало їм змогу стати економічною основою державно-монополістичного капіталізму.

Перепоною для подальшого розвитку сільського господарства залишалися недоліки проведення селянської реформи 1861 р., зокрема – общинні порядки, включаючи кругову поруку, які допомагали владі контролювати настрої селян. Задля покращення ситуації у 1906 р. було розпочате проведення Столипінської аграрна реформи (6.3.).

6.3. Столипінська аграрна реформа – реформа в аграрному секторі, розпочата царським урядом на чолі з П. Столипіним у 1906 р., спрямована на зруйнування селянської общини, підтримку міцних селянських власників та зменшення соціальної напруженості на селі. Основні напрями стосувалися надання селянам можливості: - вільно виходити з общини; - одержувати надільну землю у власність; - виділяти свої ділянки в одну – так званий відруб – і або залишатися на старому помешканні, або виселятися на хутір, побудований на власній землі; - придбати нові земельні ділянки через Селянський поземельний банк, який скупав її у поміщиків; - переселятися до Сибіру, Середньої Азії для одержання там земельних ділянок. Проведення реформи залишилося не закінченим, перервалося у 1911 р. зі смертю П.Столипіна.

Наслідки проведення Столипінської аграрної реформи:

- на Правобережжі з общини вийшло 48% господарств, на Півдні – 42%, на Лівобережжі – тільки 16,5%;

- на хутори й відруби виселилося 226 тис. селянських господарств, що становило майже половини їх загальної кількості;

- завдяки діяльності Селянського поземельного банку було продано понад 480 тис. десятин переважно поміщицької землі;

- збільшився збір та експорт зерна: у 1910-1913 рр. посівна площа зросла на 900 тис. десятин, у 1913 р. було досягнуто найбільшого валового збору зернових – 1200 млн. пуд.;

- третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках, частка України в експорті зернових всієї імперії становила понад 40%;

- відбулося помітне розшарування сільського населення: незаможних селян було 57%, середніх – близько 30%, сільської буржуазії – 12%, поміщиків – б.0,8%.;

- у 1906-1912 рр. з України до Сибіру переселилося близько 1 млн. селян, більшість з них повернулася назад й поповнила лави безземельного сільського пролетаріату.

Наслідки незавершеності Столипінської аграрної реформи:

- значна кількість бідняцьких господарств була малопродуктивною і малотоварною;

- залишилося велике поміщицьке землеволодіння;

- наявність значного прошарку малоземельних та безземельних селян, що посилювало соціальну напругу на селі.

Швидкий розвиток промисловості, її монополізація обумовили глибокі зміни в соціальній структурі суспільств:

- зростання чисельності робітничого класу (у 1913 р. – 650 тис. робітників, в 1917 р. – 3 млн. 612 тис.);

- багатонаціональність робітничого класу: тривалий час в його складі переважали росіяни, у 1917 р. їх частка складала 60%, повільно збільшувалася частка українців;

- значна частина робітників мешкала в сільській місцевості;

- розшарування селянства внаслідок Столипінської реформи;

- поступове розорення поміщиків.