Суспільно-політичне життя

Стрімкий соціально-економічний розвиток зробив Російську імперію вузловим пунктом соціальних протиріч. Протиріччя між буржуазією та робітничим класом, соціальне напруження на селі призводило до посилення робітничого та селянського руху:

- найбільш дієвою формою боротьби робітників були страйки;

- спочатку страйкарі висували лише економічні вимоги, з 1903 р. страйки набули політичного змісту – робітники вимагали повалення самодержавства;

- в 1903-1904 рр. в Україні відбулося 411 селянських бунтів, в яких прийняло участь 439 сіл;

- зростала політична активність ліберальної інтелігенції, студентів;

- спостерігалося об’єднання всіх демократичних сил.

На початку ХХ ст. в українських землях, що знаходилися у складі Російської імперії, розпочали діяльність політичні партії – політичні організації, які представляли інтереси певних частин суспільства й створювалися з метою боротьби та утримання влади. Вони поділялися на загальноросійські – такі, що діяли на всій території імперії та суто українські.

Серед загальноросійських найбільш впливовими політичними партіями були:

- Російська соціал-демократична робоча партія (РСДРП), що була створена у 1898 р., а у 1903 р. розкололася на більшовицьку фракцію (орієнтувалися на революційний шлях зміни суспільного ладу, опорою вважали робітничий клас) й меншовицьку (відстоювали ідею мирного розвитку суспільства, проявляли інтерес до широких верств селянства); лідери РСДРП(м) – Л.Мартов, Г.Плеханов, РСДРП(б) – В.Ленін; обидві фракції мали свої організації в Україні;

- Партія соціалістів-революціонерів (есерів), виникла у 1901 р., переважно представляла інтереси селян і дрібних власників, програмні вимоги: демократична республіка, надання політичних свобод, створення робітничого законодавства, соціалізація землі; лідери – В.Чернов, А.Гоц, Н Авксентьєв; одна з найбільш популярних партій, мала осередки на Сході та Півдні України;

- Союз визволення (з 1905 р. – Конституційно-демократична партія(кадети)) – створений у 1904 р. ліберальною інтелігенцією на чолі з П.Мілюковим, А.Шингаревим, В.Набоковим; програмні завдання – встановлення конституційної монархії, досягнення загального виборчого права;

- Союз 17 октября (октябрісти) – створений у 1905 р. на честь царського маніфесту 17 жовтня, за яким було обмежене самодержавство і надані демократичні права; лідери – А.Гучков, М.Родзянко, представляли інтереси великих поміщиків і буржуа;

- Союз русского народу – поміщицька партія, створена у 1905 р. за сприяння царського уряду, відстоювала монархічний режим, визначалася російсько-шовіністичною зневагою до інших націй; в Україні її лави нараховували понад 180 тис. чол.

Загалом у загальноросійських партіях, навіть в ультрашовіністичних, антиукраїнських, перебувало багато українців.

В умовах революційного піднесення посилився український національний рух, з’явилися суто українські політичні партії. Першою з яких стала Революційна українська партія (РУП) (6.4.).

6.4. Революційна українська партія (РУП)створена у 1900 р. в Харкові Д.Антоновичем, М. Русовим та ін. Ідеологічна платформа РУП сформульована М.Міхновським в брошурі “Самостійна Україна” – першому політичному маніфесті українського націоналізму, де вперше було вказано на колоніальний статус українських земель. Мета створення РУП – об’єднання у боротьбі за право на національне самовизначення, проведення соціальної революції, повалення самодержавства.

Надалі від РУП відділилися:

- 1902 р. – націоналістично орієнтована Українська народна партія(УНП);

- 1903 р. – Українська соціалістична партія(УСП);

- 1904 р. – Українська соціал-демократична спілка (УСДС) – стояла на позиціях соціал-демократії і згодом влилася до РСДРП;

- 1905 р. – РУП була перейменована в Українську соціал-демократичну партію (УСДРП), яка відстоювала право України на автономію в складі Росії;

- 1907 р. – з есерів, що вийшли з РУП ще в 1903-1904 рр., утворена Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).

Ряд українських партій мали поміркований, ліберальний характер і виступали за встановлення конституційної монархії, проведення соціальних реформ та автономію України. У 1905 р. на базі Української демократичної партії (УДП) та Української радикальної партії (УРП) була утворена Українська демократично-радикальна партія (УДРП). У 1908 р. за ініціативою членів УДРП з’явилося Товариство українських поступовців (ТУП) на чолі з М.Грушевським, С.Єфремовим та Д.Дорошенком.

Поштовхом для подальшого розвитку суспільно-політичного руху в Україні стали події революції 1905-1907 рр. (6.5.) в Російській імперії.

6.5. Революція 1905-1907 рр.– революційні події в Російській імперії, які розпочалися після розстрілу мирної демонстрації робітників в Петербурзі в січні 1905 р. Революційна хвиля охопила не тільки робітників та селян (на протязі перших 3-х місяців страйкували робітники 320 підприємств, відбулося майже 140 селянських виступів), але й демократичну інтелігенцію та студентство. У відповідь на загальноросійський політичний страйк у жовтні 1905 р. цар Микола ІІ видав маніфест про громадянські свободи і скликання законодавчої Думи із залученням до її виборів всіх верств населення. Робітники Катеринослава та Донбасу приймали активну участь в грудневому збройному повстанні у 1905 р., після розгрому якого революція пішла на спад.

Активізація суспільно-політичного життя в Україні у цей період проявилася у:

- створенні Рад робітничих депутатів (6.6.) (до кінця року їх було 13);

6.6. Ради робітничих депутатів – органи влади трудящих. Виникли пі час революції 1905-1907 рр. Широкого розповсюдження набули під час революційних подій 1917-1920 рр., коли існували також ради селянських, козачих, солдатських депутатів.

- виникненні профспілок (6.7.);

6.7. Профспілки –громадські організації, утворені для захисту професійних інтересів трудящих.

- поширенні культосвітніх об’єднань – просвіт;

- тимчасовій легалізації діяльності українських політичних партій;

- участі українських представників в роботі вищого законодавчого органу – Думи.

Після придушення революції відбулося й згортання активності суспільно-політичного життя в Україні.

Особливості становища українців під час Першої світової війни (військового конфлікту 1914-1918 рр., в якому взяли участь 33 країни світу, було мобілізовано 65 млн. солдатів, з яких 10 млн. загинуло і 20 млн. було поранено) обумовило те, що вони жили в державах (Росії та Австро-Угорщині), які належали до різних воєнних блоків, воювали між собою і розглядали українські землі як об’єкт війни:

- Росія під гаслом панслов’янської єдності бажала приєднати Галичину, Буковину, Закарпаття;

- Німеччина та Австро-Угорщина, спекулюючи на українській ідеї, висували плани створення української держави під їх протекторатом;

- у польському національному русі (на території Австро-Угорщини) панувала ідея відродження Речі Посполитої, куди мусили увійти й українські землі.

Не менш трагічним було те, що українці виступали суб’єктом війни, оскільки були втягнуті у безпосередню боротьбу держав і блоків по обидва боки фронту, змушені були вбивати один одного за інтереси держав, які ігнорували їх національну, соціальну і релігійну гідність.

На Західній Україні було створене перше українське військове формування новітнього часу – Українські січові стрільці (6.8.).

6.8. Українські січові стрільці – під час Першої світової війни український національний підрозділ у складі австро-угорської армії, основою якого стали юнаки з спортивних організацій “Січ”, “Пласт” і “Сокіл”. У роки національно-демократичної революції 1917-1920 рр. – одне з кращих військових з’єднань армії УНР.

Ставлення до Першої світової війни українських суспільних класів та політичних партій:

- поміщики і буржуазія робили ставку на те, щоб збагатитися під час війни на військових замовленнях та на нових ринках, тому вони схвалювали дії царського уряду; їх позицію висловлювали “Союз русского народа”, “Русская монархическая партия”, створювалися чорні сотні, які розганяли антивоєнні демонстрації;

- ставлення трудящих до війни не було однозначним і позначилося на різних стратегіях різних політичних сил:

- соціал-шовіністична течія політичних партій (меншовики) підтримувала царську політику, відстоювала ідею війни до перемоги;

- шовіністично-центристську представляла Міжрайонна організація об’єднаних соціал-демократів (Л.Троцький);

- радикально-революційну уособлювали більшовики, які виступали за перетворення війни світової у громадянську з метою захоплення влади;

- ТУП спочатку закликало український народ поділити долю з Росією. Бо перемога Росії – це перемога й українців, але у 1916 р. засудили війну;

- Українські соціал-демократи (“Спілка”) створили Союз визволення України, котрий намагався у співдружності з Німеччиною і Австро-Угорщиною в боротьбі з Росією створити незалежну Україну; фінансову допомогу одержували від німців і австрійців;

- соціал-демократи на чолі з С.Петлюрою знаходилися на позиціях царизму;

- західноукраїнські соціал-демократи створили загальну українську Раду, яка працювала на те, щоб Західна Україна одержала автономію в рамках Австро-Угорщини; вважали, що російська частина України має бути завойована Австро-Угорщиною для подальшого надання їй незалежності.

Загалом, війна посилила загострення накопичених раніше соціальних протиріч, що з часом призвело до революційних подій 1917-1920 рр., сприяла цьому й структуризація партійного руху – у всьому спектрі народних настроїв.

Таким чином, початок ХХ ст. був неоднозначним в історії українського народу. З одного боку, він ознаменувався помітними успіхами в соціально-економічному розвитку, пожвавленням політичного життя, розвитком національного руху. З іншого боку, активність суспільно-політичного життя в Україні була уповільнена після поразки демократичної революції 1905-1907 рр. Важким тягарем для українців стала й Перша світова війна, під час якої українські землі стали об’єктом війни, а самі українці були її суб’єктом, опинившись роз’єднаними у складі ворогуючих країн.