Корекційні вміння й особистісні якості, необхідні педагогові

Педагог, що працює з дітьми з відхиленнями у розвитку і поведінці, повинен володіти системою загальнотеоретичних і спеціальних про­фесійних знань, сукупність і широта яких формує в нього уявлення про типологію і структуру аномального розвитку, про способи попереджен­ня і подолання інтелектуальної або фізичної недостатності, про методи психолого-педагогічного впливу. Педагог повинен уміти розпізнавати фізичні і психічні дисфункції, володіти прийомами і методами їхнього усунення і корекції, спеціальними методами навчання дітей з розлада­ми як у дошкільному, так і в шкільному віці, проводити профілактичну роботу з попередження неуспішності, добре знати психологічні особ­ливості дітей з патологіями, використовувати прийоми і методи вихо­вання. Успіх у виконанні цих завдань залежить від наявності в педагога глибоких професійних знань і навичок, широкої орієнтації в сучасних вітчизняних і закордонних досягненнях суміжних з корекційною педаго­гікою (дефектологією) наук, а також від його творчої активності й ініціа­тиви. Професійна компетентність такого педагога включає знання про­грам, шкільних підручників, інструкцій з корекції. Першорядне значення для ефективності роботи з навчання, виховання, корекції і профілакти­ки порушень у розвитку дітей має особистість педагога, що характери­зується такими якостями, як гуманістична переконаність, моральна зрілість, пізнавальна і педагогічна спрямованість, захопленість профе­сією, любов до дітей, вимогливість до себе і оточуючих, справедли­вість, витримка і самокритичність, педагогічна творча уява і спостере­жливість, щирість, скромність, відповідальність, твердість і послідов­ність у словах і діях.

Педагог повинен вести постійний найкращих засобів виховання і корекції дітей, вивчаючи й узагальнюючи передовий досвід. Уміння, якими він повинен володіти, широкі і різноманітні: навчально-пізнавальні (робота з літературою, спостереження за дитиною і педа­гогічним процесом; моделювання педагогічного процесу, вибір опти­мальних шляхів корекційно-виховного впливу й ін.); навчально-організаційні (перспективне і календарне планування, проведення ін­дивідуальних і групових занять, створення устаткування, забезпечення

комплексності впливу і визначення в цьому комплексі своєї реальної участі); навчально-педагогічні (аналіз кожного випадку, вибір адекват­них засобів корекції). Крім того, робота педагога повинна ґрунтуватися на суворому дотриманні принципів деонтології (системи взаємодії з особою, що має розлади певного роду, з її родичами і товаришами). Педагогічна деонтологія містить у собі навчання про педагогічну етику й естетику, педагогічний обов'язок і моральність. Педагог повинен бути терплячим, тактовним і доброзичливим, ставитися до особи з патологі­єю і її батьків так, як ставиться лікар до хворого і його родичів.

Професійно-педагогічна діяльність педагога, що працює з дітьми з відхиленнями в розвитку і поведінці, здійснюється стосовно дитини крізь призму поняття «напрямок розвитку особистості». Для здійснення корекційної діяльності учителеві важливо навчитися діагностувати напрямок розвитку особистості, що може бути трояким і містити в собі:

1) правильний розвиток особистості;

2) розвиток особистості по низхідній лінії;

3)випрямлення особистості.

У відповідності до цих напрямів розвитку особистості дитини про­фесійно-педагогічна (корекційна) діяльність учителя (вихователя) пе­редбачає два основних види дій:

1)такі, що аналізують;

2)такі, що коригують,

У практичній діяльності педагога ці дві дії постійно переплітаються. Аналіз взаємодії дитини з оточуючим світом доповнюється коригуван­ням її вчинків.

Основні принципи педагога, який працює з важкими дітьми:

1) важкі діти потребують любовної уваги і особливого підходу, але насамперед повинно бути виявлене джерело труднощів виховання;

2)необхідно домагатися гармонійності впливів на дитину з боку

батьків, колективу;

3) для дітей з аномаліями інтелекту особливе значення має розу­мове виховання в процесі оволодіння знаннями;

4)важливими єдність виховання і самовиховання, недопущення стихійності в розвитку особистості дитини; формування почуття колек­тивізму;

5) неприпустимі «сильнодіючі» засоби виховання. Способи вихо­вання повинні бути тонкими, точними, позитивно діючими на нервову

систему дитини.

6)у процесі занять з дітьми необхідно розвивати і коректувати їхнє мовлення, формувати планувальну і регулюючу функції мови.

7)корекційна робота повинна бути спрямована на розвиток всієї особистості, а не тільки окремих психічних процесів. Вона повинна

включати всі форми середовищного, особистісного і колективного

впливу на дитину і може бути представлена такими педагогічними умовами і прийомами:

• розвиток інтелекту з опорою на зону найближчого розвитку;

• розвиток в адекватному темпі;

• розвиток трудових навичок і умінь (прикладних навичок);.

• розвиток за індивідуальною (відкоректованою) програмою;

• залучення до цікавої діяльності (гри);

• усунення некомфортності серед однолітків;

• вплив через емоційну сферу (наприклад, музику);

• пояснення матеріалу в цікавій формі;

• нестандартні форми навчання (різні форми ігор);

• гнучка система контролю знань і їхньої оцінки.

До прийомів педагогічного впливу відносяться:

1)прийоми, що сприяють поліпшенню взаємовідносин педагога і дитини: прояв доброти, уваги, турботи; прохання; заохочення; довіра; вираження позитивного ставлення; авансування; обхідний рух; прояв засмучення;

2)прийоми, що сприяють підвищенню успішності: організація успіху в навчанні; залучення до цікавої діяльності;

3)прийоми, що залучають вихованця до здійснення моральних учинків: переконання, довіра, моральна підтримка, пробудження гу­манних почуттів, моральні вправи.