Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Інтеграція в суспільство людини з особливими освітніми потребами й обмеженою працездатністю сьогодні означає процес і результат на- дання їй прав і реальних можливостей брати участь у всіх видах і формах соціального життя (включаючи й освіту) нарівні і разом з іншими членами суспільства в умовах, що компенсують їй відхилення в розвитку й обмеженні можливостей.
У системі освіти інтеграція означає можливість мінімально обмежуючої альтернативи (тобто вибору) для осіб з особливими освітніми потребами: набуття освіти в спеціальній (корекційній) освітній установі або, з рівними можливостями, в освітній установі загального призначення (дошкільна освітня установа, школа й ін.).
Інтеграція ґрунтується на концепції "нормалізації", в основу якої покладена ідея про те, що життя і побут людей з обмеженими можли- востями повинні бути як можна більш наближеними до умов і стилю життя суспільства, у якому вони живуть.
Стосовно дітей це означає наступне.
1. Дитина з особливими освітніми потребами має і загальні для всіх потреби, головна з яких - потреба в любові і обстановці, що стимулює розвиток.
2. Дитина повинна вести життя, у максимальному ступені наближене до нормального.
3. Кращим місцем для дитини є її рідна домівка, і обов'язок місце-
вої влади - сприяти тому, щоб діти з особливими освітніми потребами миховувалися у своїх родинах.
4.Учитися можуть усі діти, а отже, усім їм, якими б важкими не були порушення розвитку, повинна надаватися можливість одержання освіти.
Принципи "нормалізації” сьогодні закріплені низкою міжнародних правових актів: Декларацією прав дитини, Декларацією прав осіб з відхиленнями в інтелектуальному розвитку, Декларацією прав інвалідів.
В історії розвитку людської цивілізації ставлення суспільства до лю- дей з обмеженими можливостями життєдіяльності виражалося у формі поводження з ними й у характері тих соціальних "ніш", що їм приділялися. Нерідко ці погляди, ставлення можна бачити в уявленнях сучасних людей. Зупинимося на короткому описі таких "ніш" або моделей.
"Хвора людина". Відповідно до цієї моделі особи з обмеженими можливостями - хворі люди. Це означає, що людина розглядається як об'єкт лікування. Не заперечуючи важливості медичного обслуговування цих людей, слід бачити, що в контексті освітнього поля природа обмежених можливостей пов'язана з утрудненнями в навчанні і соціалізації. Тому освітні програми для таких осіб повинні передбачати не тільки і не стільки догляд і лікування, скільки навчання і розвиток. Суспільство, що думає, що людина з обмеженими можливостями є тільки пацієнтом, може надати тільки медичну діагностику, лікування і догляд, виключаючи її з освітнього процесу.
Будучи для певного етапу розвитку суспільства прогресивною, ця модель стимулювала розвиток наукових досліджень, клінічне вивчення причин і наслідків порушеного розвитку і можливих способів профілактики і лікування окремих захворювань, наслідком яких є обмеження можливостей людини. Однак у сучасних умовах ця модель є недостатньою, оскільки сама по собі обмежує можливості людини з особливими потребами.
Модель "Недолюдина". Людина з відхиленнями в розвитку відповідно до цієї моделі розглядається як неповноцінна істота, що наближається за своїм рівнем до тварини. Наслідком цього було створення негуманних умов життя, негуманне ставлення до осіб з обмеженими можливостями. Це виражалося в створенні штучних обмежень, що перешкоджали взаємодії людей з обмеженнями оточуючими людьми.
Модель "Загроза суспільству". Існувало уявлення, що деякі категорії осіб з відхиленнями в розвитку є загрозою для суспільства (розумово відсталі, глухі, особи з психічними відхиленнями). Неуцтво породжувало думку, що ці люди можуть не тільки бути джерелом захворювань, але і "накликати нещастя", нанести матеріальні й моральні збитки. Унаслідок цього суспільство вживало заходів, щоб відгородити себе від цієї потенційної "загрози", створюючи інтернати, закриті установи піклування, часто у віддалених від суспільства місцях, іноді з суворим режимом утримування в них. Навчання в цьому випадку або було відсутнє, або недостатнє.
Модель "Об'єкт жалості". Ця модель впливає на розвиток особис- тості людини, її прагнення до самореалізації. У межах цієї моделі до
людини з особливими потребами підходять як до маленької дитини, яка не дорослішає, залишаючись у дитячому віці назавжди. Головним завданням за таким варіантом підходу є тільки захист людини з обмеженими можливостями від "поганого" навколишнього світу через відокремлення її від суспільства, створення комфортного середовища мешкання, але відсутність допомоги в набутті освіти і розвитку.
Модель "Об'єкт обтяжливої добродійності". Складні економічні умови в ряді країн світу не дозволяють їм дотримуватися незмінно сприятливої економічної політики у відношенні осіб з обмеженими можливостями. Витрати на їхнє утримання розглядаються як економічний тягар, що намагаються зменшити через скорочення розмірів допомоги, яка надається.
Модель "Розвиток". Ця модель передбачає наявність в осіб з обмеженими можливостями здібностей до освіти і розвитку. Відповідно до цієї моделі суспільство відповідальне за більш повний розвиток дитини з обмеженими можливостями; суспільство зобов'язане створити умови, сприятливі для розвитку і корекційно-педагогічної допомоги таким дітям. Людина з обмеженими можливостями відповідно до цієї моделі має ті ж права і привілеї, що і всі інші члени суспільства: право жити, вчитися, працювати у своїй місцевості, жити у своєму домі, вибирати друзів і дружити з ними, право бути бажаним членом суспільства, право бути таким, як усі. Реалізація такої моделі можлива завдяки принципу "нормалізації".
Дата публикования: 2014-11-04; Прочитано: 1266 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!