Людина з обмеженими можливостями в суспільстві. Сучас­не поняття інтеграції

Інтеграція в суспільство людини з особливими освітніми потребами й обмеженою працездатністю сьогодні означає процес і результат на- дання їй прав і реальних можливостей брати участь у всіх видах і фо­рмах соціального життя (включаючи й освіту) нарівні і разом з іншими членами суспільства в умовах, що компенсують їй відхилення в розви­тку й обмеженні можливостей.

У системі освіти інтеграція означає можливість мінімально обме­жуючої альтернативи (тобто вибору) для осіб з особливими освітніми потребами: набуття освіти в спеціальній (корекційній) освітній установі або, з рівними можливостями, в освітній установі загального призна­чення (дошкільна освітня установа, школа й ін.).

Інтеграція ґрунтується на концепції "нормалізації", в основу якої покладена ідея про те, що життя і побут людей з обмеженими можли- востями повинні бути як можна більш наближеними до умов і стилю життя суспільства, у якому вони живуть.

Стосовно дітей це означає наступне.

1. Дитина з особливими освітніми потребами має і загальні для всіх потреби, головна з яких - потреба в любові і обстановці, що сти­мулює розвиток.

2. Дитина повинна вести життя, у максимальному ступені набли­жене до нормального.

3. Кращим місцем для дитини є її рідна домівка, і обов'язок місце-

вої влади - сприяти тому, щоб діти з особливими освітніми потребами миховувалися у своїх родинах.

4.Учитися можуть усі діти, а отже, усім їм, якими б важкими не бу­ли порушення розвитку, повинна надаватися можливість одержання освіти.

Принципи "нормалізації” сьогодні закріплені низкою міжнародних правових актів: Декларацією прав дитини, Декларацією прав осіб з від­хиленнями в інтелектуальному розвитку, Декларацією прав інвалідів.

В історії розвитку людської цивілізації ставлення суспільства до лю­- дей з обмеженими можливостями життєдіяльності виражалося у формі поводження з ними й у характері тих соціальних "ніш", що їм приділяли­ся. Нерідко ці погляди, ставлення можна бачити в уявленнях сучасних людей. Зупинимося на короткому описі таких "ніш" або моделей.

"Хвора людина". Відповідно до цієї моделі особи з обмеженими можливостями - хворі люди. Це означає, що людина розглядається як об'єкт лікування. Не заперечуючи важливості медичного обслугову­вання цих людей, слід бачити, що в контексті освітнього поля природа обмежених можливостей пов'язана з утрудненнями в навчанні і соціа­лізації. Тому освітні програми для таких осіб повинні передбачати не тільки і не стільки догляд і лікування, скільки навчання і розвиток. Сус­пільство, що думає, що людина з обмеженими можливостями є тільки пацієнтом, може надати тільки медичну діагностику, лікування і догляд, виключаючи її з освітнього процесу.

Будучи для певного етапу розвитку суспільства прогресивною, ця модель стимулювала розвиток наукових досліджень, клінічне вивчення причин і наслідків порушеного розвитку і можливих способів профілак­тики і лікування окремих захворювань, наслідком яких є обмеження можливостей людини. Однак у сучасних умовах ця модель є недостат­ньою, оскільки сама по собі обмежує можливості людини з особливими потребами.

Модель "Недолюдина". Людина з відхиленнями в розвитку відпові­дно до цієї моделі розглядається як неповноцінна істота, що наближа­ється за своїм рівнем до тварини. Наслідком цього було створення негуманних умов життя, негуманне ставлення до осіб з обмеженими можливостями. Це виражалося в створенні штучних обмежень, що перешкоджали взаємодії людей з обмеженнями оточуючими людьми.

Модель "Загроза суспільству". Існувало уявлення, що деякі кате­горії осіб з відхиленнями в розвитку є загрозою для суспільства (розу­мово відсталі, глухі, особи з психічними відхиленнями). Неуцтво поро­джувало думку, що ці люди можуть не тільки бути джерелом захворю­вань, але і "накликати нещастя", нанести матеріальні й моральні збит­ки. Унаслідок цього суспільство вживало заходів, щоб відгородити себе від цієї потенційної "загрози", створюючи інтернати, закриті установи піклування, часто у віддалених від суспільства місцях, іноді з суворим режимом утримування в них. Навчання в цьому випадку або було від­сутнє, або недостатнє.

Модель "Об'єкт жалості". Ця модель впливає на розвиток особис­- тості людини, її прагнення до самореалізації. У межах цієї моделі до
людини з особливими потребами підходять як до маленької дитини, яка не дорослішає, залишаючись у дитячому віці назавжди. Головним завданням за таким варіантом підходу є тільки захист людини з обме­женими можливостями від "поганого" навколишнього світу через відо­кремлення її від суспільства, створення комфортного середовища ме­шкання, але відсутність допомоги в набутті освіти і розвитку.

Модель "Об'єкт обтяжливої добродійності". Складні економічні умови в ряді країн світу не дозволяють їм дотримуватися незмінно сприятливої економічної політики у відношенні осіб з обмеженими мо­жливостями. Витрати на їхнє утримання розглядаються як економічний тягар, що намагаються зменшити через скорочення розмірів допомоги, яка надається.

Модель "Розвиток". Ця модель передбачає наявність в осіб з об­меженими можливостями здібностей до освіти і розвитку. Відповідно до цієї моделі суспільство відповідальне за більш повний розвиток дитини з обмеженими можливостями; суспільство зобов'язане створи­ти умови, сприятливі для розвитку і корекційно-педагогічної допомоги таким дітям. Людина з обмеженими можливостями відповідно до цієї моделі має ті ж права і привілеї, що і всі інші члени суспільства: право жити, вчитися, працювати у своїй місцевості, жити у своєму домі, ви­бирати друзів і дружити з ними, право бути бажаним членом суспільст­ва, право бути таким, як усі. Реалізація такої моделі можлива завдяки принципу "нормалізації".