Реалізація норм права: поняття, значення та форми

Реалізація норм права – це послідовне переведення об’єктивних моделей поведінки, закріплених в нормах права («юридичний зміст правовідносин»), у площину відповідних суб’єктивних реалій поведінки («фактичний зміст правовідносин»).
Реалізація норм права, передусім, залежить від суб’єктів правовідносин та їх правомірної поведінки, (оскільки неправомірна поведінка є одним із проявів правопорушення).
Правомірну поведінку розглядають як один із різновидів правової, соціально значимої поведінки. Крім правомірної поведінки до правової поведінки відносять також правопорушення, зловживання правом та об’єктивно протиправну поведінку. Таким чином, норми права в повсякденному житті, як правило, безпосередньо втілюються в реалії життя шляхом звичаєвої правомірної поведінки суб’єктів правовідносин у відповідних формах (Таблиця 17.1). Водночас існують і відповідні винятки із цього загального правила, за яких правові приписи не можуть бути реалізовані шляхом їх безпосереднього, звичного використання, виконання та дотримання.
Мова йде, насамперед, про необхідність задіяння особливої форми реалізації норм права - правозастосування – діяльності компетентних суб’єктів, яка полягає у прийнятті формально обов’язкових індивідуально-правових, персоніфікованих актів з метою створення умов, необхідних для реалізації таких норм.
Передумовами виникнення правозастосування, передусім, є випадки, коли правовідносини не можуть з`явитися без владного веління державного органу, його посадових осіб або інших компетентних суб’єктів (так, здійснення підприємницької діяльності можливе лише після її державної реєстрації тощо). Безпосередня реалізація норм права неможлива також у випадку, коли виникає спір про право і сторони самостійно не можуть прийти до узгодженого рішення або існують перепони для реалізації суб`єктивних прав та юридичних обов`язків. Це зумовлює діяльність компетентних правозастосовчих органів, (приміром, органів правосуддя), які вирішують даний спір і виносять відповідне правозастосовче рішення по даній справі. Необхідність у правозастосовчій діяльності безпосередньо передбачена законодавством також у випадку, коли з`являється необхідність офіційно встановити наявність або відсутність конкретних фактів або визнати їх юридично значимими. Зокрема, визнання фізичної особи безсвісно відсутньою здійснюється виключно у судовому порядку, що встановлюється Цивільним процесуальним кодексом (ст.43 Цивільного кодексу України). Реалізація норм права шляхом правозастосування необхідна також у випадку, коли суспільне відношення завдяки його особливої значимості має пройти контроль з боку органів держави з метою перевірки його законності (наприклад, ліцензування певних видів підприємницької діяльності тощо).
Правозастосовча діяльність здійснюється у певних формах (позитивній та юрисдикційній), які виокремлені відповідно до двох основних завдань правозастосовчої діяльності - організації виконання приписів правових норм та забезпечення реакції з боку державних органів на порушення приписів норм права