Система права: поняття та загальна характеристика

Системність, об’єктивність суспільних відносин надає юридичному праву відповідно системний та об’єктивний характер. Система права здійснює юридичне вираження тих суспільних відносин, які за конкретних історичних умов для відповідної державно-упорядженої соціальної системи є найбільш значимими в процесі задоволення певних життєвонеобхідних для суспільної діяльності потреб та відображення соціальних інтересів, (у фокусі яких знаходяться саме загальнолюдські цінності, людина, її права та свободи). Зокрема, це фінансові, майнові та немайнові, земельні, шлюбні, сімейні та ін. відносини. Кожна сфера, кожен вид суспільних відносин регулюється визначеною групою норм права, які відображають їх характерні особливості. Оскільки норми права покликані врегульовувати та охороняти найбільш значимі суспільні відносини, система права визначається як центральний елемент правової системи.
Соціальне призначення системи права – служити нормативною базою державного забезпечення певних суспільних відносин. Тому система права розглядається, передусім, як «нормативно-правовий регулятор», здатний здійснювати регулювання і охорону суспільних відносин, та характеризується цілісністю та структурованістю взаємоузгоджених між собою норм права.
Для України традиційним є розгляд у якості складових системи права - норм права, інститутів права, підгалузей та галузей права.
Традиційним є виокремлення структурних елементів системи права саме за предметом та методом правового регулювання. Проте структура системи права, як внутрішня організація норм права, зумовлюється метою, завданнями, функціями, предметом, методами, способами, принципами правового регулювання, в цілому. З цих позицій опанування багатогранної природи внутрішніх системних зв’язків, які існують у системі права, насамперед, пов’язане, з розкриттям значення усіх вищевказаних феноменів.
У державах демократичної, соціально-правової орієнтації метою правового регулювання є загальносоціальні, загальнолюдські цінності, забезпечення права людини, її прав та свобод тощо. Функції правового регулювання - це відповідні напрями впливу норм права. Зміст функцій становлять певні завдання.
Мета правового регулювання обумовлює відповідне функціональне призначення структурних елементів системи права (галузей, підгалузей тощо), змістом якого виступають відповідні завдання у тих чи інших сферах правового регулювання. Наприклад, за радянської доктрини кримінального права операції з обміну валютних цінностей вважалися злочинним діянням. В умовах демократичної держави, за якої мета правового регулювання набуває загальнолюдський характер, такого роду операції здійснюються у порядку, встановленому чинним валютним законодавством.
При цьому функціональне призначення, яке притаманне структурним елементам системи права зумовлюється не лише метою правового регулювання, але й предметом та/або методом правового регулювання, способами, принципами правового регулювання. Так, способи правового регулювання – це дозволи, заборони, владне зобов’язання та заохочення. Заборона – це такий спосіб правового регулювання, що полягає у покладанні на суб’єктів обов’язку не здійснювати протиправних дій. Владне зобов’язання – це такий спосіб правового регулювання, що полягає у покладанні на суб’єкта обов’язку здійснювати певні дії та застосовується до тих відносин, де суб’єкти мають нерівний правовий статус. Заохочення - це такий спосіб, що полягає у наданні суб’єктам правовідносин певних винагород та пільг з метою стимулювання їх добросовісно ставитися до виконання своїх обов’язків у формі морального та матеріального стимулювання. Серед існуючих способів правового регулювання для цивільного права характерним є саме дозвіл – як такий спосіб, що надає суб’єктам суспільних відносин можливості здійснювати дії, які не суперечать нормам права за принципом «дозволено все, що не заборонено».
Принципи права – це система вихідних ідей, положень формування і функціонування права, які в залежності від сфери поширення їх дії на систему права поділяються на загальні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права. Так, загальними принципами цивільного права, зокрема, є неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини,, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законом, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність