Обмеження стратегічного управління

1. Стратегічне управління вже в силу своєї сутності не дає, та й не може дати точної і детальної картини майбутньог.

2. Стратегічне управління не може бути зведене до набору рутинних правил, процедур і схем

3.Потрібні величезні зусилля і великі витрати часу і ресурсів для того, щоб в організації почав здійснюватися процес стратегічного управління

4. Останнім часом різко посилюються негативні наслідки помилок стратегічного передбачення

5. При здійсненні стратегічного управління найчастіше основна увага приділяється стратегічному планування. Однак цього зовсім недостатньо, тому що найважливішою складовою стратегічного управління є реалізація стратегічного плану.

5. Чи є різниця між адаптацією та керованим розвитком під­приємства? Які концепції управління є більш прийнятними для великих та середніх організацій?

Під управлінням розвитком (керованим розвитком) розуміється процес або підтримки підприємства у плановому напрямку розвитку, або штучної зміни еволюційного вектора розвитку підприємства для досягнення мети та цілі існування системи – формування адекватного умовам, що хаотично змінюються, рівня конкурентоспроможності і забезпечення тривалої присутності підприємства в економічному просторі національної або світової економіки. При управлінні розвитком підприємства вирішуються два комплексні завдання, а саме: усунення диспропорцій, при відхиленнях від запланованої поведінки підприємства та створення протиріч (диспропорцій) як джерела подальшого розвитку підприємства.

Нормальний розвиток (адаптація) – це процес трансформації підприємства відповідно до прогнозованих змін внутрішнього та зовнішнього середовища у межах складеного плану.

Концепція управління — це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер відносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також визначають необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства.

Концепції управління підприємством:

концепція управління МРП-І - В МРП-системі продукція подається на наступну стадію незважаючи на ступінь готовності останньої прийняти її (попередня стадія “виштовхує”).

концепція управління МРП-ІІ – модифікація першої, і розрізняються не через різницю у рівнях розвитку технологій, а завдяки ступеню гнучкості управління та ширині номенклатури функцій.

концепція управління ERP - ERP - методологія ефективного планування та управління всіма ресурсами підприємства, необхідними для виробництва, закупівлі, відвантаження та обліку в процесі виконання замовлень клієнтів в сферах виробництва, дистрибуції та надання послуг. ERP дозволяє ефективніше планувати всю комерційну діяльність сучасного підприємства, у тому числі фінансові витрати на проекти відновлення устаткування й інвестиції у виробництво нових продуктових рядів.

концепція CSRP - концепція охоплює майже повністю весь життєвий цикл товару (виробничий, логістичний, передпродажний, післяпродажний), в т.ч. та взаємодію з клієнтами. Основна суть концепції CSRP в тому, щоб інтегрувати Замовника (Клієнта, Покупця тощо) в систему управління підприємством.

логістична концепція управління - Вона базується на певному поєднанні теорій менеджменту стосовно діяльності підприємства (зокрема на системному та ситуаційному аналізі, цільовому та інноваційному підходах до управління тощо); підприємство при цьому розглядається як відкрита соціально-економічна та матеріально-речовинна система. Концентрує увагу на необхідності збору та застосування баз стратегічної інформації. Допомагає прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію відповідним розподілом ресурсів, встановленням ефективних зв’язків та формуванням стратегічної поведінки персоналу. Передбачає застосування певних інструментів і методів розвитку підприємств (цілей, «дерева цілей», стратегій, «стратегічного набору», стратегічних планів, проектів і програм, стратегічного планування та контролю тощо).

6. Основні принципи стратегічного управління.

Стратегічне управління базується на таких принципах:

Вариант в конспекте:

· Науковість

· Цілеспрямованість стратегічного управління

· Гнучкість стратегічного управління

· Єдність стратегічних планів і програм

· Індивідуальність розробки стратегії

Этого,вероятно, не хватит, так что:

· цілеспрямованість,

· безперервність;

· теоретико-методологічна обґрунтованість форм і методів СУ;

· системний, комплексний підхід до розробки стратегій та системи СУ в цілому;

· наявність необхідної послідовності етапів;

· циклічність;

· унікальність систем стратегічного управління конкретними підприємствами;

· використання невизначеності майбутнього як стратегічних можливостей;

· гнучка адекватність систем стратегічного управління змін і умов функціонування організацій;

· результативність та ефективність.

Цілеспрямованість — орієнтує будь-яку створену систему стратегічного управління на визначення обґрунтовування, мети як вихідного етапу будь-якого управлінського впливу. Мета у стратегічному управління зорієнтована на довгострокову перспективу, що визначає певні методичні прийоми щодо її формування та реалізації за допомогою стратегій різних типів як альтернативних способів досягнення цілей.

Безперервність — характеризує динаміку взаємодії між суб’єк­том та об’єктом управління: об’єкт управління безперервно здійснює свою діяльність, тобто функціонує, розвивається (або занепадає), вимагаючи від суб’єкта управління безперервності у влас­них діях.

Теоретико-методологічна обґрунтованість форм і методів застосування СУ — визначає необхідність використання широкого спектра наукових методичних прийомів формування систем стратегічного управління, які за своєю природою потребують поєднання різноманітних елементів, причому таке поєднання має створювати умови для досягнення не тільки короткострокових, а насамперед, довгострокових цілей.

Системний, комплексний підхід у розробці стратегій та СУ в цілому відбиває місце системного підходу у стратегічному управлінні. У будь-якій організації є необхідним досягнення цілей різного змісту та рівня, а це означає, що для кожної з них можуть розроблятися різні заходи з її досягнення.

Наявність необхідної послідовності етапів — полягає ось у чому: кожен з етапів стратегічного управління має для здійснення широкий спектр перевірених практикою методичних прийомів (інструментів), варіантів компановки послідовності операцій. Вибір їх (варіантів) залежить від специфіки ситуації, у якій знаходиться підприємство

Циклічність характеризує постійно відтворювану послідовність етапів процесу стратегічного управління. Стратегічне управління передбачає трансформацію організації (підприємства) із наявного стану до бажаного, що означає необхідність постійних змін (коригування) усіх елементів системи як реакцію на зміни в середовищі

Унікальність систем стратегічного управління конкретними підприємствами базуються на твердженні про неможливість застосування однакових систем стратегічного управління для різних організацій; мова може йти тільки про загальні характеристики: певний набір принципів, методів, форм, механізмів, тобто такого інструментарію стратегічного управління, який не суперечить сутності такого типу управління. Специфічні особливості середовища, цілей, розвитку та відповідних стратегій вимагають будувати системи СУ з урахуванням цих особливостей.

Використання невизначеності майбутнього як стратегічних можливостей орієнтує керівників організацій до переходу від управління власним виробництвом (операційною системою) до управління взаємодією організації із зовнішнім середовищем.

Гнучка адекватність систем стратегічного управління зміні умов функціонування організацій вимагає від систем стратегічного управління постійного вдосконалення, оскільки ця система, створюючи умови для розвитку організації не може не розвиватись сама, набуваючи потрібних характеристик за вимогами середовища.

Результативність та ефективність спрямовує систему стратегічного управління на досягнення високих результатів, причому — не будь-яким, а найбільш ефективним способом.

7. Назвати та надати характеристики різних «шкіл стратегій»

Школа дизайну. Представником даної школи є такий відомий економіст, як К. Эндрюс. Мінцберг вважає, що "велика стратегія" виходить у результаті свідомого й ретельного розумового процесу.

Школа планування. Засновник - Ігорб Ансофф. Девіз школи планування – передбачати й готуватися. Як уважають представники даної школи, «в основі всіх дій компанії лежить механічне по своїй суті допущення: попрацюй, як запропоновано, з кожної зі складових частин, потім збери їх по інструкції – і от він результат – корпоративна стратегія».

Школа позиціонування. Основні ідеї викладені в книзі Майкла Портеру «Конкурентна стратегія». У своїй книзі Портер стверджує, що для кожної галузі є обмежене число стратегій. Стратегії, у свою чергу, формуються виходячи з аналітичних розрахунків, за допомогою заняття певної позиції стосовно інших учасників ринку.
Школа підприємництва. Засновник школи П. Друкер. З погляду представників школи, стратегія існує у свідомості керівника у вигляді перспективи. Таким чином, вибір стратегії заснований на інтуїції, а успішність вибору залежить від підприємницького таланта.

Когнітивна школа. Представники цієї школи розглядали розробку стратегії як ментальний процес. Указуючи на те, що стратегія є продуктом людського розуму, індивідуально або колективного, Минтцберг підкреслює необхідність зрозуміти, "як розум обробляє інформацію й розробляє стратегію".

Школа навчання. Формування стратегії розглядалося представниками даної школи як розвиваючий процес. Минтцебрг вважає, що небезпечним спрощенням трьох шкіл, що пропонують статичний процес, не сумісний з динамікою й складностями розробки стратегії. Представники школи навчання пропонують інше рішення: «учитися згодом».

Школа влади. Формування стратегії, з погляду представників школи, являло собою процес ведення переговорів. Минтцберг розрізняє два напрямки, що визнають політику частиною стратегічного процесу. На мікро рівні внутрішня політика виникає, коли впливові індивіди (або коаліції індивідів, що володіють владою) використовують політичні засоби для досягнення своїх цілей.
Школа культури. Представники даної школи представляли процес формування стратегії як результат зусиль великої кількості співробітників компанії, тобто як колективний процес.

Школа навколишнього середовища. у представників цієї школі зовнішні обставини диктують стратегію. Минтцберг припускає, що ця школа "виросла з теорії непередбачених обставин, яка визначає, що навколишнє середовище нав'язує організації конкретні характеристики".

Школа конфігурації (Структурна школа). формування стратегії – це процес трансформації. Вона розглядає формування стратегії, як щось, обумовлене часом або обставинами. Цей підхід уважає, що будь-який або усі методи можуть підійти в різних обставинах.

8. Класифікація стратегій

Корпоративна (загальна) стратегія визначає загальний напрямок діяльності підприємства і може бути представлена такими стратегіями:

стратегія зростання - стратегічна альтернатива, що характеризується цілями, які набагато перевищують рівень минулих досягнень;

стратегія обмеженого зростання (стабілізації) - стратегічна альтернатива, що характеризується цілями, які визначені на рівні минулих досягнень, скоригованих з урахуванням інфляції;

стратегія скорочення - стратегічна альтернатива, яка характеризується встановленням цілей, які нижчі від рівня, досягнутого в минулому або виключенням окремих напрямків діяльності.

Конкурентна (ділова) стратегія - це план управління окремою сферою діяльності компанії, що ґрунтується на діях і підходах, спрямованих на забезпечення успішної діяльності в одній специфічній сфері бізнесу. Конкурентна стратегія визначає, як завоювати сильні довгострокові конкурентні позиції.

Функціональні стратегії розробляються для кожного функціонального напрямку певної сфери діяльності. У кожній сфері діяльності передбачається розробка стратегії виробництва, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), маркетингу, фінансів та ін.

Операційна стратегія - більш вузька стратегія для основних структурних одиниць: заводів, торгових регіональних представників і відділів. Операційні стратегії розробляються всередині функціональних напрямків.

9. Які основні тенденції в Україні сприяють існуванню стратегічного управління?

Використання нових виробничих та управлінських технологій, посилення конкуренції, глобалізація світової економіки зумовлюють необхідність застосування стратегічного підходу до управління вітчизняними підприємствами.

Cеред основних факторів, які обумовлюють застосування стратегічного управління слід виділити наступні: мінливість та складність зовнішнього середовища підприємства; усвідомлення недостатньої ефективності стратегічного планування; нові методи вирішення стратегічних проблем провідними західними фірмами.

Теоретичні засади стратегічного управління західних вчених далеко не в повній мірі відповідають реаліям постсоціалістичних країн й України зокрема. Це обумовлено тим, що дана теорія розроблялась для стабільних економік промислово розвинутих країн, для яких характерні: відносна передбачуваність змін зовнішнього оточення і власних ресурсів, добре відпрацьоване законодавче поле, висока інформаційна забезпеченість фахівців, структурованість суспільства, адаптованість населення до ринкових відносин, його звичка виконувати правила гри. Ці характерні риси не властиві країнам пострадянського простору, тому використання в повному обсязі вказаної теорії неможливе. Таким чином, актуальною стає розробка теоретичних засад адаптації стратегічного управління на українських підприємствах.

Зміна завдань управління пояснюється тим, що умови функціонування підприємств та організацій нині різко змінюються на макро- та мікроекономічному рівнях. Так, підприємства в умовах централізовано-планової економіки відрізнялися від аналогічних орієнтованих на ринок підприємств як за окремими характеристиками, наприклад за розмірами, так і за «поводженням» у зовнішньому середовищі, яке характеризувалося несамостійністю, зарегульованістю у прийнятті рішень. Навіть в умовах перехідної економіки, не кажучи вже про ринкову, неприйнятними стають жорстке адміністрування, традиційно «соціалістичні» методи планування на перспективу на основі досягнутого рівня та екстраполяційних моделей, орієнтація не на ринкові потреби, а лише на можливості виробництва тощо. Це означає, що кожному підприємству тепер потрібно самостійно розв’язувати проблеми, які раніше або не виникали, або розв’язувалися іншим способом на іншому рівні.

10. Які основні тенденції в Україні протидіють існуванню стратегічного управління?

Стратегічне управління - це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності організації, що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостям організації та приводити їх у відповідність шляхом розробки та реалізації системи стратегій. У свою чергу це потребує комплексного впровадження цільових заходів у грошово-кредитній, бюджетно-податковій та інших сферах, які сприятимуть розвитку підприємництва, розширенню реалізації трудового потенціалу нації та зменшенню соціальної напруженості. На даний час,Украіні бракує коштів для необхідного фінансування. Особливо важливим для України є подолання міжрегіональних диспропорцій, котрі заважають етнополітичній консолідації суспільства, утвердженню середнього класу. Нині Україна перебуває в умовах переходу від етапу впровадження ринкових механізмів та забезпечення макроекономічної стабілізації до формування конкурентоспроможної національної економіки на загальновизнаних економічних, правових, організаційних та соціальних засадах. Високі темпи економічного зростання мають закріпитися у національній економіці за рахунок впровадження інвестиційно-інноваційної моделі розвитку.

11. Назвіть основні переваги підприємств, що використовують стратегічне управління. Дайте їх характеристику.

Стратегічне управління — це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий, системний, ситуаційний та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями підприєм­ства та приводити їх у відповідність з останніми, розробляючи та реалізуючи систему стратегій Перевагами стратегічного підходу є:-забезпечення спрямованості всього підприємства на ключовий аспект стратегії;-чітке реагування менеджерів на нові зміни, можливості і загрозливі тенденції;-можливість оцінки альтернативних варіантів капітальних вкладень і розширення персоналу (розумне перенесення ресурсів у стратегічно обґрунтовані і високо ефективні проекти); - можливість об’єднання рішень керівників усіх рівнів управління, пов’язаних зі стратегією;- створення середовища, що сприяє активному керівництву і протидіє тенденціям, які можуть привести лише до пасивного реагування на зміну ситуації.

12. У чому відзнака стратегічного й оперативного управління?

1.Операт. управ.осуществляетсясредним и низшимзвеньями менеджмента организации, страт принимаются на самом верхнем уровне. 2. Частота принятия решений в страт происходит значительно реже, но их реализация требует более длительного времени.Операт – это каждодневные действия, которые могут меняться в зависимости от конкретной поставленной задачи.3. Для страт. обязательны альтернативные решения разрабатываемых планов.Операт. осуществляется в «жёстких» рамках поставленных задач.4. Сбор информации для принятия тех или иных решений при осуществлении страт управления происходит из внешних и внутр источников. В оперативном управлении используется сугубо внутренняя информация организации. 5. Оценка эффек стратег управления требует времени, которое необходимо для получения результата, показывающего верно или не верно было принято стратегическое решение. Эффективность оперативных решений видна сразу после их выполнения.

13. Укажітьосновнівідмінностідокументівстратегічного ти­пу: планів, проектів і програм. Яку роль відіграєстратегічний план в організаціївиконанняпрограм і проектів?

Характеристики	План	Програма (проект)
Мета	Багатоцілей	Єдина мета
Проблеми, щорозв’язуються	Комплекс проблем, якіможнарозв’язати в плановомуперіоді	Єдністьпроблеми, щороз­в’язується
Термінрозробки та виконання	Згідно з прийнятою системою планування на підприємстві (5 ро­ків, 2 + 1 + 2 роки, 2 + 1 рік, поточні, бюджетитощо)	Необхідний для досягнення мети, етапивиконаннявизначаються си­стемою планування на підприємстві
Структура плано­вого документа	Єдина для всьогооб’єктавід­носноякогорозробляється план	Визначається характером проблеми, щорозв’язується
Органиуправлін­ня (розробки та контролювання)	Наявні	Наявніабоспеціальностворені, координаційні
Виконавці	Згіднозіспеціалізацієюокремихпідсистем і посадовихосіб	головнийвиконавець — ініціаторпрограми (проекту) іззалученнямзацікавленихспіввиконавців
Фінансовезабез­печення	Діюча система фінансівпідприємства, розподілнаявнихфінансовихресурсівміжрозділамипланів, згідно з визначенимипріоритетами	Залежновід типу програми (проекту)
Ресурснезабезпечення	Діюча система матеріально-техніч­ногозабезпечення, розподілнаявнихматеріально-технічнихресурсівміжрозділамипланівзгідно з визначенимипріоритетами	Залежновід типу програми (проекту)

З початку розробляється оперативний план, потім поточний план,далі стратегічний,а лише потім розробляються програми для розвитку підприємства.

14. Проаналізуйтезв'язок «стратегічного набору» підприємст­ва та структуристратегічного плану. Як забезпечитиякіснуроз­робку та виконаннястратегічного плану?

Стратегічнийнабір — це система стратегійрізного типу, щоїхрозробляєпідприємство на певнийвідрізок часу, яка відбиваєспе­цифікуфункціонування та розвиткупідприємства, а такожрівеньйогопретендування на місце й роль у зовнішньомусередовищі.Загальна структура стратегічного плану за змістомвідповідаєсутності «стратегічного набору». Згідно з концепцією «стратегічного набору», досягтинеобхіднихтемпіврозвиткупідприємства у довгостроковійперспективіможналише за умовиіснуваннязабезпечуючихстратегій. Як зазначалося, забезпечуючістратегіїіснують у форміпланів та програм і створюються для встановленнясубординації та управліннярізниминапрямкамидіяльностіпідприємства. Вони розробляються для кожного напрямкудіяльності: охоплюють маркетинг, НДПКР, фінанси, персонал тощо. Через забезпечуючіплани та програмивідбуваєтьсяінтеграціядіяльностіпідприємства по всьому «стратегічному набору», досягаютьсясинергійні характеристики системи. Якщо стратегічний план не відбиває зовнішніх і внутрішніх змін, які, ймовірно, відбуватимуться протягом планового періоду, не містить конкретних заходів та інструментів для їхнього виконання, то його можна вважати марним, тому що він не враховує реальності, а відтак — дезорієнтує.

15. Чим пояснюєтьсянеобхідністьіснуванняальтернативних (резервних) планів? Як їх треба розробляти та застосовувати?

Варіантирозвиткуподій та розподілуресурсівміжокремими на-прямками, відображено в системіальтернативнихпланів. Альтернативніплани — цезаздалегідьспрогнозовані й кількісновизначеніваріантирозвиткуподій і розроблені для кожного з варіа-нтівсистемизаходів, якімаєздійснитипідприємствощобдосягтисвоїхцілей у випадках, коли діючіпланивиконатинеможливо (в разізмінипараметрів макро- та мікросистем, в умовахкризитощо) або вони втратили свою актуальність. Процесрозробки альтернативного плану міститьтакіетапи:
1. Розробка (вибір) методики формуванняальтернативнихпланів.
2. Ідентифікаціяможливихподій (оцінкаймовірностіїхнього на-стання), щовпливають на зміст і часові характеристики плану.
3. Розрахункитехніко-економічнихпоказників, які б характери-зувалипараметриможливихподій для кожного з випадків, якіма-ютьвисокуймовірність.
4. Оцінкарезультатів, отриманихпіслязакінчення плану абопе-рехід до альтернативного плану.
5. Моніторингситуації, контролінгдіючихпланів та, в разіпо-треби, введенняальтернативного плану.

16. Назвіть основні орієнтири діяльності підприємства. Дайте їх характеристику.

Всю сукупність стратегічних орієнтирів підприємства можна поділити на три типи: ідеали – орієнтири, які підприємство не розраховує досягти у найближчому майбутньому, але припускає наближення до нього (до ідеалів відноситься стратегічне бачення і місія); цілі – найбільш загальні орієнтири діяльності підприємства у плановому періоді, що відображають бажаний стан об’єкта управління; їх досягнення передбачається в повному обсязі або у більшій частині; задачі – конкретні орієнтири, що можна виміряти кількісно, описи серії робочих функцій, що визначають форму і час виконання завдань. Визначення стратегічних орієнтирів підприємства дозволяє побудувати так званий „управлінський міст” між розробкою стратегії та її реалізацією. Розробка стратегії передбачає розробку ідеалів і цілей, а стратегічні задачі встановлюються на етапі її реалізації для забезпечення виконання поставлених цілей.

17. Бачення і фактори, які його визначають. Наведіть приклади «бачення організації»

Стратегічне бачення – це образ майбутнього стану підприємства, який за допомогою системи суттєвих характеристик дає професійну якісну уяву про бізнес-успіх підприємства в конкретній стратегічній перспективі. Це образне уявлення сенсу діяльності і перспектив (майбутнього) підприємства. Стратегічне бачення повинно включати в себе три складові: стрижневі цінності, основні наміри і одну або декілька „великих амбіційних цілей”. При цьому основою стратегічного бачення повинен служити не лише минулий досвід, але і вміння поглянути на підприємство з майбутньогоТобтостратегічнебаченняокреслюєконтуристратегії на визначенийпроміжок часу. Стратегічнебаченнявідноситьсялише до майбутнього: воновтрачає свою силу при досягненнібажаного стану підприємством і повинно формулюватисязнову. Стратегічне бачення виступає основою для формулювання місії і стратегічних цілей підприємства Приклад бачення: "Стати лідируючим в світі постачальником продуктів і послуг для автомобілістів" (Форд) Приклад бачення: "Створити глобальну віртуальну венчурну долину, що буде надихати на безперервні інновації" (ТепЗ).

18. Місія її зміст, значення для підприємства. Наведіть приклади «місії організації».

Місія – це ділове поняття, що виражає призначення бізнесу, його філософію; це генеральна мета діяльності підприємства, що виражає причину його існування. При цьому місія фокусує увагу на споживачах, а не на товарах, оскільки місія (філософія) бізнесу найчастіше визначається з урахуванням інтересів, нужд і запитів споживачів, які задовольняються бізнесом.За приклад можна навести формулюваннямісіїкомпанії "Форд" -надання людям дешевого транспорту. В нійчітковизначенагалузьдіяльностікомпанії - транспорт, споживачіпродукції — люди, а такожорієнтація на широке коло споживачів. Такеформулюваннямісіїздатневпливати на стратегію і тактику всієїдіяльностікомпанії. Місія не повинна залежати від фактичного стану організації, форм і методів її роботи, оскільки в цілому вона виражає погляд уа майбутнє, показуючи, на шо будуть спрямовані зусилля і які цінності будуть при цьому пріоритетними. Через це в місії не прийнятовизначатиголовну мету як одержанняприбутку, не дивлячись на те, шоприбуткова робота є найважливішим фактором життєдіяльностіорганізації.