Витяг із статті: Савина В. “36 стратегем. Китайская азбука конфликтного управления [Электронный ресурс] // Русский журнал.—2001.—29 октября). 11 страница

Мінсім’ядітимолодь України відповідно до покладених на нього завдань: бере участь у формуванні та реалізації державної політики

з питань сім’ї, дітей та молоді, демографічних процесів, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, визначає пріоритети та стратегічні напрями роботи в цій сфері; здійснює в межах своєї компетенції заходи щодо збереження репродуктивного здоров’я населення, заохочення народжуваності, соціального і правового захисту материнства, батьківства та дитинства, координує здійснювані органами виконавчої влади заходи, спрямовані на подолання негативних демографічних тенденцій; виконує відповідно до законодавства функції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, сприяє створенню спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї, здійснює контроль за їх організацією і діяльністю; бере участь у межах своїх повноважень у координації здійснюваних центральними органами виконавчої влади заходів з протидії торгівлі людьми, реалізує інформаційно-просвітницькі програми у цій сфері, забезпечує координацію роботи з утворення центрів реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми; здійснює заходи щодо соціально-правового захисту дітей, які опинились у кризовій ситуації, запобігання бездоглядності і правопорушенням серед дітей, соціальної реабілітації найбільш уразливих категорій дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; забезпечує координацію заходів, спрямованих на органі­зацію оздоровлення, відпочинку, дозвілля дітей та молоді, розвиток мережі оздоровчих закладів, підвищення якості оздоровчих послуг; здійснює в межах своїх повноважень контроль за додержанням законодавства щодо захисту житлових і майнових прав дітей, праці неповнолітніх на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, умов утримання і виховання дітей у спеціальних установах для неповнолітніх, організації виховної роботи за місцем проживання, контролює та координує діяльність служб у справах неповнолітніх; забезпечує в межах своїх повноважень організацію і координацію соціальної роботи з сім’ями, жінками, дітьми та молоддю, соціального обслуговування і соціального патронажу; здійснює в установленому порядку координацію співробітництва центральних органів виконавчої влади з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), контролює реалізацію в Україні програм, які підтримуються зазначеним Фондом та ін.

З метою прискорення розв’язання житлових проблем молоді, подальшого поліпшення соціально-побутового та економічного становища молодих сімей, а також сприяння проведенню державної житлової політики створено Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву (Фонд), який є державною спеціалізованою фінансовою установою, підпорядкованою Кабінетові Міністрів України. Фонд провадить свою діяльність на засадах гласності, взаємодіє з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами, банками, кредитними спілками, профспілковими та громадськими організаціями, фізичними особами.

У своїй діяльності Фонд керується Конституцією і законами Украї­ни, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також положенням “Про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2000 року.

Основними завданнями Фонду є: сприяння проведенню державної житлової політики; виконання Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002–2012 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2002 р., інших програм забезпечення житлом населення України в межах своїх повноважень; розроблення нових фінансово-кредитних програм, спрямованих на розв’язання житлових проблем молоді та інших верств населення шляхом застосування механізму надання довготермінових державних кредитів і кредитів за рахунок інших джерел фінансування на будівництво (реконструкцію) і придбання житла; залучення коштів для кредитування громадян з метою фінансування будівництва (реконструкції) і придбання житлових будинків, об’єктів соціального, науково-технічного, виробничого, торговельного, культурно-побутового і спортивно-оздоровчого призначення; акумулювання коштів, що надходять від юридичних і фізичних осіб, для подальшого використання на визначені Положенням цілі; залучення іноземних інвестицій, у тому числі кредитів, для подальшого кредитування сімей та одиноких громадян для будівництва (реконструкції) і придбання житла згідно із законодавством; кредитування, в тому числі пільгове, та фінансування витрат на будівництво (реконструкцію) і при­дбання житла для молоді та інших верств населення; участь у розробленні та реалізації міжнародних інвестиційних проектів державних, регіональних і місцевих програм поліпшення житлових і соціально-економічних умов сімей та одиноких громадян України.

Фонд відповідно до покладених на нього завдань: організовує роботу з надання кредитів і субсидій сім’ям, одиноким громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла; готує пропозиції щодо обсягу коштів, необхідних для надання кредиту позичальникам з державного та місцевих бюджетів; установлює порядок використання коштів Фонду та порядок виконання державних і регіональних програм житлового будівництва, складає розрахунки потреб у коштах для будівництва об’єктів, утримання органів управління Фонду; веде облік та здійснює контроль за використанням і поверненням коштів, які виділяються Фонду; надає послуги, пов’язані з обслуговуванням кредитів; організовує страхування ризиків на період будівництва (реконструкції) житла та ризиків на період повернення кредиту; розробляє та реалізує в установленому законодавством порядку механізм залучення коштів на будівництво (реконструкцію) і придбання, екс­плуатацію житла; розробляє механізм та здійснює заходи щодо кредитування молодих сімей та інших категорій населення з використанням вторинного ринку житла; розробляє проекти і програми залучення та отримання іноземних інвестицій, у тому числі кредитів, для подальшого надання довготермінових кредитів (до 30 років) на будівництво (реконструкцію) і придбання житла; створює єдину інформацій­но-аналітичну систему для оперативного обміну інформацією з регіональними відділеннями Фонду та забезпечення ефективного виконання покладених на нього завдань; здійснює контроль з метою забезпечення цільового та ефективного використання кредитних ресурсів та своєчасного їх повернення та ін.

Управління у сфері соціального

захисту населення

Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соці­альним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Велика увага в державі приділяється соціальній допомозі сім’ям з дітьми. За програмами допомоги на дітей віком до 16 років (учнів – до 18 років) допомогу сьогодні отримують близько 6,6 млн сімей, що мають приблизно 8 млн дітей. Багато виплат працюючим батькам (або матерям, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною) здійснюються за місцем роботи батьків з Фонду соціального страхування. Допомога непрацюючим батькам, а також тим, хто не отримує належних їм аліментів (близько 750 тис. сімей з приблизно 1 млн дітей), виплачується з Державного бюджету через місцеві відділи соці­ального захисту.

З метою законодавчого закріплення державної політики у сфері соціального захисту населення Верховною Радою України 5 жовтня 2000 р. було прийнято Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соці­альних гарантій.

Державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою: визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, закріплених Конституцією України; ви­значення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації; визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Прийнятий Верховною Радою України 16 листопада 2000 p. Закон України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” відповідно до Конституції України гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їхню соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Структуру Закону складають 18 статей, правові норми яких, зокрема, регламентують: право на державну соціальну допомогу; розміри державної соціальної допомоги; надбавку на догляд; період, на який призначається державна соціальна допомога; строк виплати державної соціальної допомоги у разі зміни групи інвалідності; умови поновлення виплати державної соціальної допомоги; інформацію про державну соціальну допомогу; порядок звернення за призначенням державної соціальної допомоги; порядок та строки призначення державної соціальної допомоги; виплату державної соціальної допомоги; виплату державної соціальної допомоги за довіреністю; виплату державної соціальної допомоги за минулий час та ін.

Прийнятий Верховною Радою України 1 червня 2000 р. Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, який спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист – забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім’ям.

Структуру Закону складають 15 статей, правові норми яких, зокрема, регламентують: порядок надання державної соціальної допомоги; розмір державної соціальної допомоги; строки призначення державної соціальної допомоги; випадки обмеження права на державну соціальну допомогу; перерахунок розміру державної соціальної допомоги; виплату державної соціальної допомоги; порядок оскарження рішення про надання державної соціальної допомоги; фінансування державної соціальної допомоги; облік одержувачів державної соці­альної допомоги; контроль за правильністю надання державної соці­альної допомоги; відповідальність за порушення законодавства про державну соціальну допомогу.

Базовим правовим актом у сфері реформування пенсійного забезпечення став прийнятий Верховною Радою України 9 липня 2003 р. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соці­альних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Структуру Закону складають 16 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: страховий стаж у солідарній системі; пенсії за віком у солідарній системі; пенсії по інвалідності в солідарній системі; пенсії у зв’язку з втратою годувальника в солідарній системі; порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії у солідарній системі; призначення, перерахунок та виплату пенсії; пенсійні виплати за рахунок коштів накопичувального фонду; організацію і порядок здійснення управління в солідарній системі; кошти пенсійного фонду; суб’єкти накопичувальної системи пенсійного страхування; зберігання пенсійних активів накопичувального фонду; державне регулювання та нагляд у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; порядок оскарження дій страхувальників та виконавчих органів пенсійного фонду; відповідальність у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсій­ного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції є Міністерство праці та соці­альної політики України (Мінпраці України), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінпраці України у своїй діяльності керується Конституцією, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів Украї­ни, а також положенням “Про Міністерство праці та соціальної політики України”, затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 2000 року.

Основними завданнями Мінпраці України є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соці­ального захисту населення, у тому числі громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсій­ного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції; керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів, пов’язаних з ефективним функціонуванням ринку праці, сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості і конкуренто­спроможності робочої сили; розроблення і здійснення заходів для посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування; здійснення комплексного управління охороною праці та державного нагляду за додержанням у процесі трудової діяльності вимог щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку тощо; забезпечення розвитку соціально-трудових відносин та захисту прав працюючих громадян шляхом здійснення державного нагляду за додержанням роботодавцями вимог законодавства про працю; розроблення заходів, спрямованих на реалізацію політики грошових доходів населення.

Мінпраці України відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує проведення моніторингу у сфері зайнятості, соціального захисту, у тому числі громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціального страхування, пенсійного забезпечення та соціального обслуговування населення, оплати, нормування й охорони праці, соціально-трудових відносин, трудової міграції, аналізує та прогнозує розвиток процесів у визначеній сфері; здійснює державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування; сприяє працевлаштуванню населення, розробляє заходи, спрямовані на запобігання безробіттю, та забезпечує соціальний захист громадян, які тимчасово не працюють; проводить моніторинг щодо створення робочих місць за галузями економіки; організовує

і координує роботу щодо визначення переліку та рівнів соціальних стандартів і нормативів; розробляє та вносить у встановленому порядку пропозиції щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати; органі­зовує та координує в межах своєї компетенції роботу з підготовки нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи; сприяє впрова­дженню та розвитку багаторівневої пенсійної системи; координує роботу центральних органів виконавчої влади, спрямовану на забезпечення доступності об’єктів соціальної інфраструктури для інвалідів та осіб похилого віку, створення промислової бази для виробництва спеціальних видів виробничого і побутового обладнання та пристосування, що полегшує побут і працю цієї категорії громадян та ін.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, є Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та положенням “Про Пенсійний фонд України”, за­твердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року.

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: участь

у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України; ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань: планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його на за­твердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України; прогнозує і моделює надхо­дження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціальних виплат; розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове державне пенсійне страхування; організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України; здійснює в межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України; здійснює перерозподіл коштів Пенсійного фонду України між регіонами з метою забезпечення фінансування виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок його коштів; організовує та забезпечує персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, забезпечує автоматизовану обробку інформації у системі Пенсійного фонду України та ін.

Активну участь у формуванні соціальної політики стосовно ветеранів війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби бере Державний комітет України у справах ветеранів (Комітет) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соці­альної політики України.

Комітет вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування соціальної політики стосовно ветеранів війни, інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ветеранів праці, ветеранів військової служби. Комітет забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни, увічнення пам’яті загиблих під час бойових дій, здійснює державне управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Комітет у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, спеці­альним директивним наказом Міністра праці та соціальної політики України, а також положенням “Про Державний комітет України у справах ветеранів”, затвердженим Указом Президента України від 22 черв­ня 2000 року.

Основними завданнями Комітету є: забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни; здійснення заходів щодо увічнення пам’яті загиблих під час бойових дій, ліквідації соціальних наслідків воєн та воєнних конфліктів, щодо патріотичного виховання населення.

Комітет відповідно до покладених на нього завдань: бере участь у підготовці пропозицій щодо удосконалення системи соціального захисту ветеранів війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби; розробляє разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади проекти програм із соціальної та медичної реабілітації ветеранів війни, увічнення пам’яті загиблих під час бойових дій, ліквідації соціальних наслідків воєн та воєнних конфліктів, із патріотичного виховання населення; координує здійснення органами виконавчої влади заходів щодо реалізації соціальної політики стосовно ветеранів війни, в межах своїх повноважень організовує роботу органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян з питань реалізації такої політики; здійснює в межах своїх повноважень контроль за виконанням заходів щодо реалізації соціальної політики стосовно ветеранів війни; використовує відповідно до законодавства бюджетні та позабюджетні кошти для реалізації затверджених програм із соціальної та медичної реабілі­тації ветеранів війни, увічнення пам’яті загиблих під час бойових дій, ліквідації соціальних наслідків воєн та воєнних конфліктів, із патріотичного виховання населення та ін.

Урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінпраці та реалізує його соціальну політику, є Фонд соціального захисту інвалідів (Фонд), який у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці та положенням “Про Фонд соціального захисту інвалідів”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року.

Основними завданнями Фонду є: участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів; здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Фонд відповідно до покладених на нього завдань: здійснює в установленому порядку заходи щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної (за поданням Національного комітету спорту інвалідів) та професійної реабілітації інвалідів, залучення їх до суспільно корисної діяльності, аналізує використання коштів на цю мету, розробляє пропозиції щодо потреби в коштах та підвищення ефективності їх використання; забезпечує реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, на яких працює 15 і більше осіб, та одержання від них звітності про зайнятість і працевлаштування інвалідів; здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення праце­влаштування інвалідів; організує збір благодійних внесків підприємств, установ, організацій, трудових колективів і громадян для забезпечення соціального захисту інвалідів; контролює цільове використання підприємствами, установами і організаціями коштів, переданих їм Фондом для здійснення заходів щодо соціального захисту інвалідів; співпрацює з Всеукраїнським громадським соціально-політичним об’єд­нанням “Національна асамблея інвалідів України”, громадськими органі­заціями інвалідів та заснованими ними підприємствами і органі­заціями та ін.

Дайджест

Олімпійські ігри античних часів були явищем елітарним. Не лише брати участь, а й бути присутнім в якості глядача могли тільки вільні греки, повноправні громадяни, що не заплямувати себе пролиттям крові. І на час проведення Олімпіад по всій Елладі оголошувався обов’язковий для всіх греків священний мир. До речі, зазначимо, що принципова несумісність Олімпійських ігор з війнами вплинула на їх сучасну нумерацію. Перші ігри, відроджені П’єром де Кубертеном, відбулися в Афінах у 1896 році. У тих, що пройшли там же в минулому (2004) році, — 28-й порядковий номер. Однак реально ігор було менше — всього 25. Три олімпійські чотирирічні цикли пройшли без Олімпіад: VI, XII, XIII. Вони припадали на 1916, 1940 і 1944 роки — час, коли на планеті палахкотіли світові пожежі.

(Витяг з газети “Секретные материалы”, Ю. Погорільський “Сердце Кубертена”, № 14 (141)’ 2004)

Питання для самоконтролю

1. Що включає в себе система галузей соціально-культурної сфери життя нашого суспільства?

2. Що таке освіта? Назвіть органи управління освітою.

3. Які пріоритетні напрями розвитку науки і техніки на період до 2006 року передбачені Законом України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” вiд 11 липня 2001 року?

4. Організацією яких заходів забезпечується охорона здоров’я матері та дитини?

5. Охарактеризуйте право громадян на заняття фізичною культурою і спортом в Україні.

6. Назвіть органи державного управління фізичною культурою

і спортом.

7. Назвіть основні принципи кінематографії; використовуючи Закон України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” вiд

24 грудня 1993 р., охарактеризуйте систему архівних установ України.

8. Охарактеризуйте правовий статус Державної туристичної адміністрації України.

9. У чому полягають завдання соціальної політики?

10. Що таке соціальний захист? У чому він виявляється?

11. Правовий статус та завдання центрів соціальних служб для молоді?

12. Які цілі ставить держава, регулюючи оплату праці?

13. Поясніть зміст й та опишіть процедуру молодіжного житлового кредитування в Україні.

Додатки

Питання. Що означає термін “темники” і яке відношення вони мають до вітчизняних мас-медіа?

Відповідь. Термін “темники” означає процедуру налаштування засобів масової інформації на суб’єктивне висвітлення інформаційних подій, виходячи із політичних міркувань чи приватного інтересу. В Україні темники набули поширення в останні роки з метою реанімації тогочасного політичного режиму, що характеризувало слабкість демократичних підвалин українського дому.

Питання. На який термін навчання і в якій грошовій одиниці встановлюється розмір плати за навчання у вищому навчальному закладі?

Відповідь. Розмір плати за навчання або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється вищим навчальним закладом на весь термін без зміни його протягом усього терміну і здійснюється у грошовій одиниці України — гривні, з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.

Підсумковий тест навчального модуля

1. Наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати:

а) встановлюється, виходячи із розумної достатності;

б) 30 учнів;

в) необмежена;

г) 25 учнів.

2. Законом України “Про освіту” передбачено безкоштовне регулярне підвезення до школи і зі школи рейсовим транспортом або транспортом підприємств, установ та організацій учнів, які проживають у сільській місцевості на відстані:

а) понад 3 кілометри від школи;

б) понад 5 кілометрів від школи;

в) понад 7 кілометрів від школи;

г) підвезення здійснюється за кошти батьків.

3. Ліцензуванню, атестації та акредитації підлягають вищі і професійно-технічні навчальні заклади:

а) незалежно від форми власності та підпорядкування;

б) недержавної форми власності;

в) національні навчальні заклади;

г) новостворені навчальні заклади.

4. Хто присвоює у встановленому порядку вчені звання доцента