Витяг із статті: Савина В. “36 стратегем. Китайская азбука конфликтного управления [Электронный ресурс] // Русский журнал.—2001.—29 октября). 10 страница

Основними завданнями Мінкультури України є: підготовка пропозицій щодо основних напрямів державної мовної політики та участь у її реалізації; здійснення відповідно до законодавства державного управління і контролю у сфері охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, музейної та бібліотечної справи, кінематографії; забезпечення реалізації прав громадян на свободу літературної і художньої творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, забезпечення доступності всіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина; створення умов для задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України, розвитку міжнародного культурного співробітництва; координація діяльності органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері культури і мистецтв, державної політики з питань охорони культурної спадщини, національної музейної політики, державної політики щодо бібліотечної справи; захист відповідно до законодавства прав і законних інтересів вітчизняних творчих працівників і творчих спілок, а також за­кладів, підприємств та організацій, що діють у сфері культури і мистецтв; створення умов для розвитку соціальної та ринкової інфраструк­тури у сфері культури і мистецтв, організація її матеріально-технічного забезпечення.

Мінкультури України відповідно до покладених на нього завдань: розробляє і забезпечує реалізацію державних програм розвитку культури і мистецтв; розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення умов для відродження і розвитку культури української нації, культурної самобутності корінних народів і національних меншин України, всіх видів мистецтв, самодіяльної творчості, осередків традиційної народної творчості, художніх промислів та ремесел; організовує проведення міжнародних, всеукраїнських, регіональних мистецьких фестивалів і конкурсів, оглядів народної творчості, інших культурно-мистецьких заходів; порушує в установленому порядку клопотання про надання закладам культури і мистецтв статусу національних; забезпечує через Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон відповідно до законодавства контроль за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей та ін.

Безпосередню участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини та координація діяльності органів виконавчої влади у цій сфері бере Державна служба охорони культурної спадщини (Служба), яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінкультури і підпорядковується йому.

Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, положенням “Про Державну службу охорони культурної спадщини”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2002 р., та наказами Мінкультури.

Основними завданнями Служби є: здійснення контролю за виконанням Закону України “Про охорону культурної спадщини” та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; узагальнення практики застосування законодавства у сфері охорони культурної спадщини, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення; здійснення відповідно до законодавства державного управління у сфері охорони культурної спадщини.

Служба відповідно до покладених на неї завдань: веде Державний реєстр нерухомих пам’яток України; забезпечує виявлення, дослі­д­ження та документування об’єктів культурної спадщини, ведення списків цих об’єктів; заносить в установленому порядку об’єкти, що віднесені до категорії пам’яток місцевого значення, у Державний реєстр нерухомих пам’яток України, а також забезпечує підготовку подання Кабі­нетові Міністрів України пропозицій щодо занесення у зазначений реєстр пам’яток національного значення; здійснює нагляд за виконанням робіт з консервації, реабілітації, реставрації і музеєфікації пам’яток; забороняє будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу пам’ятці або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; надає дозволи на проведення робіт на пам’ят­ках національного значення, їх територіях та у зонах охорони, на археологічних територіях, що охороняються, в історичних ареалах населених місць; затверджує правила встановлення та утримання охоронних дошок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам’ятках або в межах їх територій, затверджує відповідні зразки; разом з Українським комітетом Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць (ІКОМОС) готує пропозиції щодо внесення пам’яток до Списку всесвітньої спадщини та ін.

Врегулюванням процесу надання частот, на яких транслюються телевізійні та радіопроекти, займається Державний комітет України з телебачення і радіомовлення, який у своїй діяльності керується Конституцією України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів, положенням “Про Державний комітет телебачення і радіомовлення України”, затвердженим Указом Президента України від 27 серпня 2003 р., та міжнародними актами і законодавством, що врегульовує питання діяльності у сфері інформаційної політики.

Держкомтелерадіо України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної мовної політики, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Держкомтелерадіо України є: участь

у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної мовної політики, державної політики у сфері захисту суспільної моралі; міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань діяльності інформаційної та видавничої сфер, реалізації державної мовної політики; здійснення управління в інформаційній та видавничій сферах; сприяння реалізації конституційного права на свободу слова, забезпечення розвитку інформаційної сфери, розширення національного інформаційного простору.

Держкомтелерадіо України відповідно до покладених на нього завдань: координує та здійснює методологічне забезпечення діяльності державних засобів масової інформації, у тому числі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, державної телерадіокомпанії “Крим”, обласних державних телерадіокомпаній, Київської та Севастопольської регіональних державних телерадіокомпаній, інформаційних агентств, а також державних видавництв, поліграфічних підприємств і підприємств книгорозповсюдження; спрямовує та контролює діяльність управлінь у справах преси та інформації обласних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; проводить у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств; веде Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і поширювачів видавничої продукції; здійснює ліцензування і реєстрацію спеціалізованих засобів масової інформації сексуального чи еротичного характеру, контроль за наявністю ліцензій у суб’єктів господарювання, додержання ними ліцензійних умов; вживає заходів щодо забезпечення розвитку та функ­ціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, сприяє задоволенню мовних потреб українців, які проживають за межами держави;

Задля забезпечення свободи слова і масової інформації, прав та законних інтересів споживачів (телеглядачів і радіослухачів), виробників і поширювачів масової звукової, візуальної, аудіовізуальної інформації і даних, розробки і здійснення державної політики ліцензування телерадіомовлення, раціонального використання природно обмеженого радіочастотного ресурсу держави, реалізації та контролю за додержанням законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення Законом України від 23 вересня 1997 р. створена Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Національна рада є конституційним, постійно діючим позавідомчим державним органом, підзвітним Верховній Раді України та Президентові України.

Основними завданнями Національної ради є: захист прав громадян на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, передбачених Конституцією України; забезпечення виконання телерадіоорганізаціями вимог чинного законодавства України

у сфері телебачення і радіомовлення, реклами, авторського права і суміж­них прав та контроль за його додержанням; розробка та здійснення державної політики ліцензування телерадіомовлення; розміщення державного замовлення на висвітлення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів; контроль за формуванням та виконанням інших видів державного замовлення Національній телекомпанії України, Національній радіокомпанії України та іншим телерадіоорганізаціям; забезпечення державної підтримки аудіовізуальних засобів масової інформації України у їх становленні та розвитку; розгляд у встановленому порядку заяв телерадіоорганізацій на отримання ліцензій; видача на конкурсній основі ліцензій на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проводове (кабельне) мовлення; контроль за дотриманням телерадіоорганізаціями умов ліцензії; застосування в межах своїх повноважень заходів адміністративного характеру щодо телерадіоорганізацій — порушників чинного законодавства України; захист телерадіоорганізацій від тиску владних структур, а також політичних, релігійних, фінансових та економічних кіл суспільства.

Реалізацію державної політики у сфері архівної справи і діловодства, здійснення управління у цій сфері, а також міжгалузевої координації та функціонального регулювання з питань забезпечує Державний комітет архівів України (Держкомархів України) як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держкомархів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також положенням “Про Державний комітет архівів України”, за­твердженим Указом Президента України від 22 березня 2000 року.

Основними завданнями Держкомархіву України є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері архівної справи і діловодства; здійснення в межах повноважень, визначених законом, нормативно-правового регулювання відносин у сфері архівної справи і діловодства; визначення перспектив та пріоритетних напрямів розвитку архівної справи і діловодства; контроль за діяль­ністю архівних установ і служб діловодства.

Держкомархів України відповідно до покладених на нього завдань: розробляє цільові програми розвитку архівної справи і діловодства, визначає заходи щодо їх виконання; визначає вимоги щодо зберігання архівних документів, здійснює контроль за додержанням цих вимог, організовує зберігання архівних документів, що перебувають

у власності держави і територіальних громад, та копіювання їх для страхового фонду; встановлює вимоги до впорядкування документів, які вносяться до Національного архівного фонду; організовує формування Національного архівного фонду; організовує приймання на зберігання до державних і місцевих архівних установ документів від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що ліквідуються без визначення правонаступників, та державних і комунальних підприємств, установ і організацій, що ліквідуються; здійснює контроль за збиранням на території України старовинних архівних документів, реалізовує переважне право держави на придбання документів Національного архівного фонду в разі їх продажу; організовує та здійснює державну реєстрацію документів Національного архівного фонду; установлює порядок ведення державного обліку документів Національного архівного фонду, здійснює контроль за дотриманням цього порядку; веде централізований державний облік документів Національного архівного фонду, документів історико-культурної спадщини України, що знаходяться за кордоном, та документів іноземного походження, що стосуються історії України та ін.

О спорт! Ти — справедливість!

О спорт! Ти — прогрес!

О спорт! Ти — мир!

Пьєр де Кубертен,

засновник сучасних

Олімпійських ігор

Управління фізичною культурою,

спортом і туризмом

Правовою основою розвитку фізичної культури та спорту став прийнятий Верховною Радою України Закон України “Про фізичну культуру і спорт” від 24 грудня 1993 р., який визначає загальні правові, соціальні, економічні й організаційні основи фізичної культури і спорту в Україні, участь державних органів, посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у зміцненні здоров’я громадян, досягненні високого рівня праце­здатності та довголіття засобами фізичної культури і спорту.

Структуру Закону складають 7 глав, правові норми яких, зокрема, регламентують: сферу і напрями впровадження фізичної культури; спорт – особливу сферу фізкультурної діяльності; державне управ­ління у сфері фізичної культури і спорту; самоврядування у сфері фізичної культури і спорту; Національну спортивну федерацію.

Багатий історико-культурний потенціал України покликаний відігравати велику роль у відновленні духовності та історичної пам’яті україн­ського народу, відродженні його культури і вікових традицій, патріотичному вихованні громадян, утвердженні незалежності та державності України.

Важливими туристично-екскурсійними об’єктами в країні є численні та різноманітні історико-культурні пам’ятки археології, історії, архітектури, мистецтва та меморіальні, а також палацово-паркові ансамблі, музеї та картинні галереї.

Пам‘ятки археології представлені в Україні досить широко. Це залишки давніх городищ, курганів, поселень, укріплень тощо. Найвідоміші серед них — заповідники “Кам’яні Могили” на Запоріжжі та “Ольвія” на Миколаївщині.

З метою вичерпної презентації історико-культурного потенціалу складено детальний перелік історико-культурних пам’яток України за географічним принципом – відомості про наявність екскурсійних об’єктів надаються по населених пунктах з урахуванням часу створення. Такий підхід наочно виявляє туристичні можливості цих населених пунктів, що є важливим при створенні та детальній розробці туристсько-екскурсійних маршрутів. Перелік наведено по областях та окремо по місту Києву, зважаючи на його значний історико-культурний потенціал.

Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 р. Закон України “Про туризм” визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Закон встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов’язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

Структуру Закону складають 10 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: державну політику та державне регулювання в галузі туризму; організацію економічної діяльності та фінансування галузі туризму; організацію та надання туристичних послуг; порядок укладення договорів (контрактів) суб’єктами туристичної діяльності, їхні права та обов’язки; права та обов’язки туристів; безпеку туристів; кадрове і наукове забезпечення туризму; міжнародне співробітництво в галузі туризму; відповідальність за порушення законодавства України про туризм.

Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики у сфері фізичної культури і спорту та несе відповідальність за подальший її розвиток, є Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту (Держкомспорт України), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держкомспорт України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також положенням “Про Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту”, затвердженим Указом Президента України від 26 лютого 2002 року.

Структуру Держкомспорту складають: управління фізичного виховання та масового спорту; управління спорту вищих досягнень; управ­ління організаційного, нормативно-правового та аналітичного забезпечення; управління кадрів, закладів освіти та науково-дослідної роботи; відділ міжнародних зв’язків, відділ діловодства та контролю.

Основними завданнями Держкомспорту України є: участь

у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту; розроблення проектів концепцій, програм розвитку фізичної культури і спорту; створення умов для реалізації права громадян на заняття фізичною культурою і спортом; сприяння розвитку олімпійського, параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні; міжнародне співробітництво у питаннях фізичної культури і спорту.

Держкомспорт України відповідно до покладених на нього завдань: вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері фізичної культури і спорту та забезпечує її реалізацію; приймає відповідно до законодавства рішення про надання спортивній федерації статусу національної або відмову в наданні цього статусу, веде Реєстр національних спортивних федерацій (асоціацій, спілок тощо), контролює здійснення наданих їм повноважень, приймає рішення про позбавлення спортивної федерації статусу національної; комплектує на конкурсній основі за поданням національних спортивних федерацій (асоціацій, союзів) з видів спорту національні збірні команди України з числа найбільш підготовлених спортсменів і спеціалістів; здійснює контроль за технічним станом та ефективним використанням спортивних споруд, олімпійських центрів і баз, додержанням екологічних вимог, норм та правил безпеки на підприєм­ствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління; організовує в установленому законодавством порядку проведення державних спортивних лотерей та ін.

Активну участь у розвитку, зміцненні та захисті олімпійського руху в Україні бере неприбуткова всеукраїнська громадська організація — Національний олімпійський комітет України (НОК України), що діє згідно з Олімпійською хартією, Конституцією України, чинним законодавством України та цим Статутом.

Метою діяльності НОК України є сприяння духовному взаємо­збагаченню людей, поширення обміну цінностями національної культури під знаком ідей і принципів олімпізму, у співробітництві з державними, громадськими та іншими організаціями на засадах незалежності та доброї волі в інтересах спорту і олімпійського руху та захист інтересів своїх членів.

Основні завдання НОК України: організація підготовки та участі спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробіт­ництва, популяризація масового спорту і здорового способу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комі­тет України об’єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80 організацій.

Державна туристична адміністрація України (Держтурадміністрація України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Держтурадміністрація України в установленому порядку вносить пропозиції щодо формування державної політики у туристичній та курортній галузях, забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цих галузях, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до її відання.

Держтурадміністрація України у своїй діяльності керується Конституцією, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також положенням “Про Державну туристичну адміністрацію України”, затвердженим Указом Президента України від 11 квітня 2002 року.

Держтурадміністрація України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Держтурадміністрації України є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у туристичній та курортній галузях; розроблення та реалізація загальнодержавних програм розвитку курортів та туристично-рекреаційної сфери, ринку туристичних послуг, забезпечення захисту і безпеки туристів; визначення перспектив і напрямів розвитку внутрішнього, міжнародного та іноземного туризму, розбудови матеріально-технічної бази туристичної галузі; міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань туризму; організація та розвиток системи наукового, інформаційно-рекламного забезпечення туристично-рекреаційної та курортної сфери; сприяння в межах своєї компетенції перетворенню санаторно-курортного комплексу України у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки.

Держтурадміністрація України відповідно до покладених на неї завдань: готує пропозиції щодо формування державної політики у туристичній і курортній галузях, забезпечує її реалізацію; координує розроблення і здійснення центральними та місцевими органами виконавчої влади заходів щодо розвитку туризму та курортів; здійснює комплексний аналіз і прогнозування розвитку туризму і курортів в Україні; веде Державний реєстр суб’єктів туристичної діяльності, контролює в межах своєї компетенції додержання вимог законодавства про туризм; здійснює заходи, спрямовані на удосконалення ринкової інфраструктури туризму; організовує та координує роботу заінтересованих підприємств, уста­нов, організацій та фізичних осіб, пов’язану зі створенням матеріально-технічної бази для розміщення, харчування, транспортного, торговельного, медичного, спортивного, культурного обслуговування туристів; бере участь у вирішенні питань щодо регулювання діяльності пошуково-рятувальних служб у галузі туризму, розробляє програми забезпечення захисту та безпеки туристів і сприяє реалізації цих програм та ін.

Координуюча роль у реалізації державної політики в галузі туризму належить Раді з питань туризму (Рада), яка утворюється при Кабінеті Міністрів України. У своїй діяльності Рада керується Конституцією, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами, а також положенням “Про Раду з питань туризму”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2004 року.

Основними завданнями Ради є: координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов’язаної з реалізацією державної політики в галузі туризму як одного з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки; розгляд пропозицій щодо визначення перспективи і напрямів розвитку внутрішнього та міжнародного туризму; розроблення заходів, спрямованих на захист інтересів держави в галузі туризму.

Рада відповідно до покладених на неї завдань: визначає пер­спективу створення розвинутої інфраструктури туризму, будівництва нових, реконструкції та модернізації діючих підприємств у галузі туризму; здійснює заходи щодо приведення у відповідність з міжнародними стандартами рівня обслуговування; попередньо визначає джерела фінансування програм розвитку туризму, готує пропозиції щодо залучення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної галузі; вживає заходів щодо забезпечення безпеки туристів, захисту їхніх прав, інтересів та майна; готує пропозиції щодо формування загальнодержавних цільових програм та ін.

Ні найпрекрасніші, ні найогидніші

прагнення людини

не закладені в ній біологічно,

від природи;

вони — результат соціального процесу.

Еріх Фромм

Управління у справах сім’ї та молоді

Галузевим правовим актом у сфері правових гарантій сім’ї та молоді став прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 р. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, що визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді.

Структуру Закону складають 16 статей, правові норми яких, зокрема, регламентують: принципи соціального становлення та розвитку молоді; компетенцію органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері соціального становлення та розвитку молоді; фінансування заходів щодо соціального становлення та розвитку молоді; центри соціальних служб для молоді; працю молоді; підтримку підприєм­ницької ініціативи та діяльності молоді; сприяння підвищенню рівня життя молоді; житлові умови молоді; освіту, культурний розвиток молоді; охорону здоров’я, фізичний розвиток молоді; гарантії правового захисту молоді; правовий статус молодіжних громадських організацій.

Прийнятий Верховною Радою України 21 червня 2001 р. Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” визначає організаційні і правові засади соціальної роботи з дітьми та молоддю як діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, що спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їхніх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.

Структуру Закону складають 5 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю; відповідальність за порушення у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю; міжнародне співробітництво у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю.

1 грудня 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, який визначає особливості організаційних і правових засад утворення та діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій та державні гарантії забезпечення їх діяльності.

Структуру Закону становлять 12 статей, правові норми яких, зокрема, регламентують: принципи утворення і діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій; правовий статус засновників моло­діжних та дитячих громадських організацій та їх спілок; членство в молодіжних та дитячих громадських організаціях; права молодіжних та дитячих громадських організацій; участь молодіжних та дитячих громадських організацій у підготовці та прийнятті рішень з питань державної політики щодо дітей та молоді; форми державної підтримки молодіжних та дитячих громадських організацій; фінансову підтримку діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій; відповідальність молодіжних та дитячих громадських організацій за порушення законодавства.

Важливого значення у сфері соціального захисту дітей набув прийнятий 28 січня 2000 р. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності”, спрямований на запобігання дитячій бездоглядності, соціальний захист дітей і підлітків, які залишилися без батьківського піклування, та підвищення рівня профілактики правопорушень серед дітей.

Любов — річ ідеальна, шлюб — реальна;

поєднання реального з ідеальним

ніколи не минає безкарно.

І. В. Гете

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань сім’ї, дітей та молоді, демографічних процесів, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків є Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді (Мінсім’ядітимолодь України), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінсім’ядітимолодь України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також положенням “Про Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді”, затвердженим Указом Президента України від 30 липня 2004 року.

Мінсім’ядітимолодь України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Мінсім’ядітимолоді України є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики з питань сім’ї, дітей та молоді, демографічних процесів, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, попередження насильства в сім’ї; координація заходів, здійснюваних центральними та місцевими органами виконавчої влади з питань, що належать до компетенції Міністерства; розроблення проектів прогнозних і програмних документів з питань, що належать до його компетенції; залучення громадськості до процесу формування та реалізації державної політики з питань сім’ї, дітей та молоді, демографічних процесів, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків; здійснення відповідно до законодавства міжнародного співробітництва з питань, що належать до компетенції Міністерства.