Витяг із статті: Савина В. “36 стратегем. Китайская азбука конфликтного управления [Электронный ресурс] // Русский журнал.—2001.—29 октября). 14 страница

На Управління державної охорони України покладаються такі завдання: здійснення державної охорони щодо органів державної влади України; забезпечення безпеки посадових осіб, а саме Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду України, Першого заступника Голови Верховної Ради України, Першого віце-прем’єр-міністра України, Міністра закордонних справ України, Генерального прокурора України, а також членів їхніх сімей, які проживають разом з ними або супроводжують їх та інших осіб за місцем їхнього перебування як на території України, так і за її межами; запобігання протиправним посяганням на посадових осіб і членів їхніх сімей та об’єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, виявлення та припинення протиправних посягань; охорона об’єктів, а саме будинків, де працюють Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, споруд і спеціальних транспортних засобів, що перебувають в їхньому користуванні, інших місць постійного

і тимчасового перебування осіб, які охороняються відповідно до цього Закону, важливих державних об’єктів та прилеглих до них територій і акваторій, визначених Президентом України.

Кадри Управління державної охорони України складаються

з військовослужбовців, прийнятих на військову службу в Управління за контрактом, військовослужбовців строкової служби та працівників, які уклали з Управлінням контракт. Контроль за діяльністю Управління державної охорони України здійснює Президент України.

Закон України “Про Державну прикордонну службу України” від 3 квітня 2003 р. відповідно до Конституції України визначає правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження.

Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру:

– спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

– територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

– морська охорона, яка складається із загонів морської охорони;

– органи охорони державного кордону — прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини;

– розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

На Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов’язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із Законами України “Про розвідувальні органи України” та “Про оперативно-розшукову діяльність”; участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів; участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”; охорона закордонних дипломатичних установ України; координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов’язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь

у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму

і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.

На Державну прикордонну службу України відповідно до визначених Законом завдань покладаються: припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України; участь у взаємодії із Збройними силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану; організація запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення, припинення, проведення дізнання, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; розшук у пунк­тах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; здійснення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, а також здійснення контррозвідувальних заходів в інтересах забезпечення захисту державного кордону України; контроль за дотриманням прикордонного режиму; контроль за дотриманням невійськовими суднами та військовими кораблями встановленого порядку плавання і перебування в територіальному морі та внутрішніх водах України та ін.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону є Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордон­служби України).

Адміністрація Держприкордонслужби України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також положенням “Про Адміністрацію Державної прикордонної служби України”, затвердженим Указом Президента України від 4 серпня 2003 року.

Адміністрація Держприкордонслужби України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Державної прикордонної служби України, розробляє пропозиції, спрямовані на його вдосконалення, і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України або Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Адміністрації Держприкордонслужби України є: реалізація державної політики у сфері захисту державного кордону, участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; здійснення управління Державною прикордонною службою України; розроблення разом з відповідними органами виконавчої влади пропозицій щодо виконання міжнародних договорів з питань додержання режиму державного кордону; координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов’язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про державний кордон; управління територіальними органами, морською охороною, органами охорони державного кордону, розвідувальним органом, органами забезпечення, навчальними закладами; забезпечення оснащення підпорядкованих органів озброєнням

і військовою технікою, підготовки і розстановки кадрів, зміцнення дисципліни і правопорядку серед особового складу Державної прикордонної служби України.

Адміністрація Держприкордонслужби України відповідно до покладених на неї завдань: розробляє правовий, економічний та спеці­альний механізм охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, визначає відповідно до законодавства порядок оперативно-службової діяльності підпорядкованих органів та прикордонних нарядів; утворює, реорганізує

і ліквідує відповідно до законодавства в межах установленої загальної структури та чисельності Державної прикордонної служби України і виділених коштів підпорядковані органи; здійснює управління підпорядкованими органами, забезпечує їх бойову та мобілізаційну готовність; організовує прикордонно-представницьку роботу відповідно до міжнародних договорів України; установлює режим у пунктах пропуску через державний кордон, здійснює контроль за його додержанням; забезпечує дотримання прикордонного режиму в прикордонній смузі та в контрольованих прикордонних районах; організовує запобі­гання злочинам та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення, припинення, проведення дізнання, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; організовує пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна; здійснює контроль за провадженням підпорядкованими органами оперативно-розшукової діяльності, взаємодіє у межах своєї компетенції з іншими органами, що займаються такою діяльністю; забезпечує у межах своєї компетенції державну охорону місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” та ін.

Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, поводження з радіо­активними відходами, профілактики травматизму невиробничого характеру є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України).

МНС України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також положенням “Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи”, затвердженим Указом Президента Украї­ни від 5 березня 2004 року.

Основними завданнями МНС України є: підготовка пропозицій щодо формування та забезпечення впровадження державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, наслідків Чорнобильської ката­строфи, рятувальної справи, пожежної безпеки, створення та функціо­нування системи страхового фонду документації, поводження з радіо­активними відходами, профілактики травматизму невиробничого характеру; координація заходів, здійснюваних центральними і місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами та органі­заціями всіх форм власності, з питань забезпечення захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, пожежної безпеки; здійснення державного пожежного нагляду в населених пунк­тах і на об’єктах усіх форм власності та державного нагляду і контролю у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також за готовністю до дій в умовах таких ситуацій; організація та координація робіт із здійснення заходів на території зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення, інших радіоактивно забруднених територіях, вирішення питань їх фінансування, охорони здоров’я персоналу, який працює на цих територіях, участь в охороні громадського порядку на відповідних територіях.

МНС України відповідно до покладених на нього завдань: розробляє та забезпечує здійснення заходів щодо реалізації державної політики у визначеній сфері; уживає заходів щодо зниження рівня опромінення та забезпечення нормальної життєдіяльності населення на забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територіях; координує діяльність підрозділів пожежної охорони, в тому числі тих, які охороняють об’єкти на договірних засадах; організовує та здійснює керівництво роботами, пов’язаними з гасінням пожеж, проведенням аварійно-рятувальних робіт, ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; здійснює державний нагляд і контроль за виконанням вимог техногенної безпеки і цивільного захисту, заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, їх ліквідації, станом готовності сил реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайної ситуації; забезпечує здійснення державного пожежного нагляду в населених пунктах і на об’єктах усіх форм власності; координує заходи, здійснювані центральними органами виконавчої влади, та контролює ведення обліку щодо проведення пошуку і рятування людей, аварійно-рятувальних робіт, ліквідації виливу нафтопродуктів, шкідливих для довкіл­ля хімічних та радіоактивних речовин; організовує ведення державного статистичного обліку пожеж, аварій, стихійного лиха та їх наслідків; організовує та координує роботи в сфері поводження з радіоактивними відходами; забезпечує виконання дезактиваційних робіт у населених пунктах і на територіях, забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи; керує комплексом робіт у зонах відчуження і безумовного (обов’язкового) відселення та ін.

…полководець може сміливо затівати

хоч сотню боїв, якщо у нього є точні

відомості про свої та ворожі сили.

Сунь-Цзи

Управління обороною

Кожна країна, отримавши статус незалежного суб’єк­та міжнародного права, ставить за мету вирішити питання оборони своєї території за­для самозбереження та саморозвитку суспільства, використовуючи при цьому всі існуючі засоби.

Якщо завихідну точку історичного звіту взяти 1496 р. до н.е., коли було зроблено першу спробу вирішити проблему безпеки способом підписання Амфіктіонового договору між общинами Середньої Греції і Фессалії, то можна помітити, що відтоді в мирі та злагоді людство прожило не більш як 300 років; зате відбулося майже 14 тис. війн (загинуло приблизно 3,5 млрд осіб).

Більше 2 тис. років людство прожило на ідеях Геракліта про те, що війна — творець і початок усіх благ, а також Арістотеля, який вважав війну нормальним засобом для здобуття власності. Війни набули стійкої функції держав у діяльності міжнародного співтовариства. Тому не дивно, що на кожне століття, прожите людством, припадає лише тиждень мирного часу.

З цієї причини воєнна безпека держави — першорядна умова успіш­ного державотворення. Воєнна наука, досліджуючи процес розпаду федеративних, регіональних, поліетнічних і поліконфесійних держав, що почався після Другої світової війни, зробила однозначний висновок: після того як суспільство визначилося зі своєю державністю й у декларації про державний суверенітет оголосило міжнародному співтовариству свої національні інтереси, наступним кроком необхідно було прийняти концепцію національної безпеки і її складовий компонент — воєнну доктрину.

Постановою Верховної Ради України від 19 жовтня 1993 р. було затверджено Воєнну доктрину України, яка є складовою частиною концепції національної безпеки і становить сукупність затверджених Верховною Радою України основоположних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів. Проголошуючи свою Воєнну доктрину, яка має оборонний характер, Україна виходить з того, що вона не є потенційним противником жодної конкретної держави. Свою воєнну безпеку Україна розглядає як стан воєнної захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози.

Воєнна доктрина України включає в себе визначення воєнно-полі­тичних цілей України та міжнародних пріоритетів у галузі забезпечення національної безпеки, причин воєнної небезпеки та ставлення України до війни, до ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення та ін.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про основи національної безпеки України” та зважаючи на геополітичні зміни в суспільстві, Президент України 15 червня 2004 р. своїм Указом затвердив нову Воєнну доктрину України, яка представлена як сукупність керівних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави. Як і раніше, доктрина має оборонний характер, оскіль­ки Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

У сучасному суспільстві воєнну небезпеку для України становить сукупність політичних, соціально-економічних, воєнних та інших зовнішніх і внутрішніх чинників, які за певних обставин і умов можуть призвести до воєнного конфлікту, що загрожуватиме національним інтересам України.

Воєнна доктрина основними реальними та потенційними зовніш­німи загрозами національній безпеці України у воєнній сфері визначає: розповсюдження зброї масового ураження і засобів її доставки; недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності; можливість втягування України у протистояння іншим державам чи в регіональні війни; воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх державах, міжнародний тероризм, поширення незаконного обігу зброї, боєприпасів і вибухових речовин; нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, що призводить до порушення співвідношення сил, яке склалося; незавершеність договір­но-правового оформлення державного кордону України.

Тоді як основними реальними та потенційними внутрішніми загрозами національній безпеці України у воєнній сфері є: протиправна діяльність екстремістських, сепаратистських, радикальних релігійних організацій і спроби створення терористичних організацій та не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; небезпечне зниження рівня забезпечення військовою і спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних сил України, інших військових формувань, що загрожує послабленням їх боєздатності; повільне здійснення реформування військової організації держави та оборонно-промислового комплексу, недостатнє фінансове забезпечення виконання відповідних програм; накопичення у Збройних силах України надлишкової кількості застарілої військової техніки та оз­броєння, вибухових речовин; незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

У відповідності із Указом воєнна безпека України – це стан захищеності національних інтересів, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності від посягань із застосуванням воєнної сили, складова національної безпеки України.

Основними складовими забезпечення воєнної безпеки України є:

а) у мирний час: прогнозування й оцінка загроз національній безпеці України у воєнній сфері; прискорення реформування Збройних сил України, інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь зовнішнім і внутрішнім реальним та потенційним загрозам національній безпеці України у воєнній сфері; перехід до комплектування Збройних сил України на контрактній основі; ефективний контроль за станом захищеності важливих державних і військових об’єктів, своєчасна утилізація надлишкових і застарілих боєприпасів та озброєння; охорона державного кордону, повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України, її суверенних прав у виключній (морській) економічній зоні і на континентальному шельфі та боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України; виконання міжнародних договорів України у воєнній сфері, у тому числі щодо заборони та нерозповсюдження зброї масового ураження і зміцнення довіри між державами; додержання законодавства і виконання міжнародних договорів щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України; впрова­дження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами; розвиток військово-політичного партнерства та співробітництва з НАТО та ЄС і участь у міжнародній миротворчій діяльності;

б) у загрозливий період та у разі початку війни (збройного конфлікту): використання можливостей Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, інших структур колективної безпеки, які несуть відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки, згідно з Меморандумом про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, застосування кризового консультативного механізму відповідно до положень Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору; своєчасне введення воєнного стану в державі або

в окремих її місцевостях, проведення загальної або часткової мобілізації, повного або часткового стратегічного розгортання Збройних сил України, інших військових формувань і приведення їх у готовність до виконання завдань; здійснення заходів щодо територіальної і цивіль­ної оборони; посилення охорони та захист державного кордону України; локалізація збройного конфлікту і недопущення його переростання в локальну або регіональну війну; координація відповідно до законодавства діяльності і зосередження зусиль усіх органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування і громадян в інтересах ліквідації воєнного кон­флікту і відсічі збройній агресії; переведення національної економіки, окремих її галузей, підприємств, у тому числі транспортних, і комунікацій на функціонування в умовах особливого періоду; відсіч збройній агресії, завдання ударів по найважливіших об’єктах і військах агресора з метою примушення його до відмови від дальшого ведення воєнних (бойових) дій на початковій стадії агресії і укладення миру на умовах, які відповідають національним інтересам України.

Основними суб’єктами забезпечення воєнної безпеки України згідно з Указом Президента є Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Ставка Верховного Головнокомандувача Збройних сил України (у разі її створення), Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, Збройні сили України, інші військові формування, правоохоронні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, які виконують завдання у сфері воєнної безпеки.

Зважаючи на нестабільність сучасного світу, існування загроз та політичної нестабільності в Україні положення Воєнної доктрини України можуть уточнюватися і доповнюватися під час формування і реалізації державної політики у сфері воєнної безпеки з урахуванням змін воєнно-політичної обстановки, характеру і змісту загроз національній безпеці України у воєнній сфері, умов військового будівництва.

Особлива відповідальність у сфері оборони країни покладена на Раду національної безпеки і оборони України, яка координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Прийнятий Верховною Радою України 21 грудня 1993 р. Закон України “Про оборону України” встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адмі­ністрацій, органів місцевого самоврядування, обов’язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов’язки громадян України у сфері оборони.

Згідно із Законом, оборона України — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Тоді як обороноздатність держави — це здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації.

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, всіх ланок військової організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, за необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Правовою основою оборони держави є Конституція України, Закон України „Про оборону України”, інші законодавчі акти України та відповідні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Структуру Закону складають 5 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: засади оборони України та підготовки держави до оборони; повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, обов’язки посадових осіб, права та обов’язки громадян України

у сфері оборони; територіальну оборону, цивільну оборону; відповідальність за порушення законодавства про оборону України.

Україна, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, має Збройні сили України з необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності. Більше того, конституційна норма (ст. 17) визначає, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються саме на Збройні сили України.

Базовим правовим актом українського війська є Закон України “Про Збройні сили України” вiд 6 грудня 1991 р., дату прийняття якого прийнято вважати Днем Збройних сил України. Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

Загальна структура Збройних сил України включає в себе:

– Генеральний штаб Збройних сил України як основний орган військового управління;

– види Збройних сил України — Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-Морські сили;

– об’єднання, з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних сил України.

Особовий склад Збройних сил України складається з військово­службовців і працівників Збройних сил України, які є громадянами України. Окремі посади працівників Збройних сил України можуть комплектуватися громадянами, які проходять альтернативну (невійськову) службу у порядку, визначеному законом.

Збройні сили України провадять свою діяльність на засадах: вірності конституційному обов’язку та військовій присязі; верховенства права, законності та гуманності, поваги до людини, її конституцій­них прав і свобод; гласності, відкритості для демократичного цивільного контролю; поєднання єдиноначальності і колегіального розроблення найбільш важливих рішень; комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом; постійної бойової та мобілізаційної готовності; збереження державної та військової таємниці; виховання військовослужбовців на патріотичних, бойових традиціях українського народу, додержання військової дисципліни; заборони створення і діяльності організаційних структур політичних партій та ін.

Структуру цього Закону складають 5 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: загальну структуру, склад, організацію та дислокацію Збройних сил України; керівництво Збройними силами України та забезпечення їх діяльності; діяльність Збройних сил Украї­ни та ін.

Прийнятий Верховною Радою України 25 березня 1992 р. Закон “ Про загальний військовий обов’язок і військову службу” здійснює правове регулювання стосовно загального військового обов’язку

і військової служби з метою реалізації громадянами України конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни. При цьому виконання за­значеного Закону покладається на громадян України, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності.