Витяг із статті: Савина В. “36 стратегем. Китайская азбука конфликтного управления [Электронный ресурс] // Русский журнал.—2001.—29 октября). 13 страница

внутрішні загрози:

– спад виробництва, руйнування промисловості;

– неефективність економічних відносин та валютно-фінансового регулювання;

– негативний вплив нагромадженого інфляційного потенціалу;

– структурно-технологічна незбалансованість економіки;

– криза платежів;

– міжрегіональні диспропорції в економічному розвитку;

– зростання тіньової економіки;

– нелегальне вивезення за межі України капіталів, продуктів, сировини, матеріалів;

в) у сфері збереження генофонду народу;

зовнішні загрози:

– ввезення в Україну неякісних ліків і продуктів харчування;

внутрішні загрози:

– незадовільний рівень здоров’я населення;

– поширення інфекційних захворювань;

– низький рівень планування сім’ї;

– відтік інтелектуального потенціалу;

г) створення демократичного суспільства

зовнішні загрози:

– підрив міжнародних позицій України;

внутрішні загрози:

– недосконалість структури виконавчої влади;

– зволікання з удосконаленням правової бази;

– неефективність механізмів забезпечення законності;

– порушення прав і свобод людини;

– зволікання з проведенням економічних реформ;

– повільне входження до світового інформаційного простору;

д) у сфері екології

зовнішні загрози:

– ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, мате­ріалів, речовин;

внутрішні загрози:

– неефективне використання природних ресурсів;

– використання зношених фондів і застосування екологічно шкідливих технологій;

– низька екологічна культура населення;

е) у сфері будівництва системи національної безпеки

зовнішні загрози:

– відсутність ефективної системи європейської безпеки;

внутрішні загрози:

– відсутність єдиної політики безпеки;

– неврегульованість питань національної безпеки законами;

– недосконале інформаційне і наукове забезпечення1.

Закон України “Про Раду національної безпеки і оборони України” вiд 5 березня 1998 р. визначає правовий статус Ради національної безпеки і оборони України, яка відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки

і оборони при Президентові України.

Основною організаційною формою діяльності Ради національної безпеки і оборони України є її засідання, на яких її члени голосують особисто. Делегування ними обов’язку бути присутніми на засіданні Ради національної безпеки і оборони України іншим особам не допускається. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Згідно із Законом, на запрошення Голови Ради національної безпеки і оборони Украї­ни у її засіданнях можуть брати також участь голови комітетів Верховної Ради України, інші народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади та інші особи, які не є членами Ради національної безпеки і оборони України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України.

Поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, що підпорядковується Секретареві Ради національної безпеки

і оборони України, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується.

Для опрацювання і комплексного розв’язання проблем міжгалузевого характеру, забезпечення науково-аналітичного та прогнозного супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони Украї­ни за її рішенням в рамках коштів, передбачених Державним бюджетом України, можуть утворюватися тимчасові міжвідомчі комісії, робочі та консультативні органи. Фінансування діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України окремим рядком.

Структуру Закону складають 4 розділи, правові норми яких, зокрема, регламентують: функції і компетенцію Ради національної безпеки і оборони України; склад і структуру Ради національної безпеки

і оборони України; порядок функціонування Ради національної безпеки і оборони України та ін.

25 березня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про Службу безпеки України”, який визначає СБУ як державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-техніч­ного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спе­ціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності

у сфері управління й економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України. Органи

і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку

і межах, визначених Конституцією та законами України.

Структуру Закону складають 7 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: систему і організацію діяльності служби безпеки України; кадри Служби безпеки України; повноваження Служби безпеки України; соціальний і правовий захист військовослужбовців

і працівників Служби безпеки України; контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України; відповідальність за правопорушення у сфері діяльності Служби безпеки України.

Прийнятий Верховною Радою України 4 листопада 1991 р. Закон України “Про державний кордон України” визначає, що Україна, керуючись Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України та Актом проголошення незалежності України, неухильно проводить політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів України, виходячи із принципів непорушності державних кордонів, які є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України. Державний кордон України є недоторканним, а отже, будь-які порушення його рішуче припиняються.

Законодавець визначив, що державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору.

Стаття 27 Закону констатує, що охорона державного кордону Украї­ни на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Державну прикордонну службу України, а в повітряному та підводному просторі в межах територіального моря — на Збройні сили України. Державна прикордонна служба України і Збройні сили України під час виконання завдань з охорони державного кордону України керуються цим Законом, Законами України “Про Державну прикордонну службу України”, “Про оборону України”, “Про Збройні сили України”, іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 2 Закону, захист державного кордону Украї­ни є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозві­дувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів. Координація діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави із захисту державного кордону здійснюється Державною прикордонною службою України.

Охорона державного кордону України є невід’ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

Загалом структуру Закону складають 6 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: режим державного кордону України; прикордонний режим; охорону державного кордону України; участь державних органів, громадських організацій і громадян в охороні державного кордону України; відповідальність за порушення законодавства про державний кордон України.

Прийнятий Верховною Радою України 24 червня 2004 р. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.

Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, цей Закон, Закони України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, “Про цивіль­ну оборону України”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про правовий режим воєнного стану”, “Про аварійно-рятувальні служби”, “Про пожежну безпеку”, “Про об’єкти підвищеної небезпеки”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.

Законодавець визначив, що цивільний захист здійснюється

з метою:

– реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;

– подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Основними завданнями цивільного захисту є:

– збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

– здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

– розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;

– оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;

– проведення невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

– забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків та ін.

Загальну структуру Закону складають 14 розділів, правові норми яких, зокрема, регламентують: основні заходи у сфері цивільного захисту; єдину систему цивільного захисту; систему управління системою цивільного захисту; координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування

у сфері цивільного захисту; процедуру стандартизації, державної екс­пертизи та ліцензування у сфері цивільного захисту; порядок комплектування органів і підрозділів цивільного захисту та проходження служби цивільного захисту; соціальний і правовий захист осіб рядового і начальницького складу та працівників органів і підрозділів цивільного захисту; систему пенсійного забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту; процедуру та обсяги фінансового та матеріального забезпечення; міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту; організацію і нагляд за діяльністю у сфері цивільного захисту; відповідальність за порушення законодавства у сфері цивільного захисту та ін.

Стан країни багато у чому залежить від

особистої зацікавленості посадовців,

найбільше — першого керівника країни.

Жак Ширак

У відповідності із Конституцією України (ст. 107) Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони й керується в своїй діяльності Конституцією та законами України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади.

Законом України “Про Раду національної безпеки і оборони України” визначено функції Ради національної безпеки і оборони України, якими є: внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час; координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Відповідно до функцій, визначених цим Законом, Рада національної безпеки і оборони України: 1) розробляє та розглядає на своїх засі­даннях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки

і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо удосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері; матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони; забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України та ін.; 2) здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції; 3) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану; 4) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану; 5) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади з відбиття збройної агресії, організації захисту населення та забезпечення його життєдіяльності, охорони життя, здоров’я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтримання громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України та ін.

Провідна роль у забезпеченні національної безпеки країни належить центральному органу виконавчої влади зі спеціальним статусом — Службі безпеки України.

Систему Служби безпеки України складають Центральне управлін­ня Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов’язана: здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління Украї­ни внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов’язаних з національною безпекою України; здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов’язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян Украї­ни за кордоном; здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об’єднань; здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв’язку, а також важливих об’єктів інших галузей господарства; сприяти Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону України; сприяти забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій; забезпечувати засекреченим і шифрованим зв’язком державні органи України

і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, здійснювати заходи щодо криптографічного та тех­нічного захисту секретної інформації та ін.

Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов’язків надається право: вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Служби безпеки України, перевіряти у зв’язку з цим документи, які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховання речових доказів злочинної діяльності; подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов’язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці; проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”; здійснювати співробітництво з громадянами України та іншими особами, в тому числі на договірних засадах, дотримуючись при цьому умов добровільності

і конфіденційності цих відносин; направляти військовослужбовців Служби безпеки України для роботи на штатних посадах в інших установах, підприємствах і організаціях на час виконання конкретних завдань в інтересах розвідки, контррозвідки, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю; в окремих випадках у порядку, визначеному колегією Служби безпеки України, допускається направлення на роботу таких військовослужбовців в установи, підприємства і організації за ініціативою їх керівників; в інтересах розвідки, контррозвідки

і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на Службу безпеки України цим Законом; морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки України та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної безпеки; представляти їх у встановленому порядку до державних нагород та ін.

У разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають також право: одержувати в установленому законом порядку на письмову вимогу керівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки України від митних, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форми власності) інформацію і документи про операції, стан рахунків і руху коштів на них за конкретний проміжок часу (з розшифруванням сум, дати призначення та контрагента платежу), вклади, внутрішньо- та зовнішньоекономічні угоди, а також завірені копії документів, на підставі яких було відкрито рахунок конкретної юридичної або фізичної особи. Отримання від банків відомості, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Документи та інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо — не пізніш як протягом 10 діб; залучати в установленому законодавством порядку до проведення перевірок, ревізій та експертиз кваліфікованих спеціалістів установ, організацій контрольних і фінансових органів; подавати за матеріалами оперативно-розшукової діяльності до суду заяви про скасування реєстрації і припинення діяльності суб’єктів підприємництва, а також за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України та ін.

З метою дальшого вдосконалення розвідки як інструмента формування політики держави, забезпечення національних інтересів Указом Президента України від 14 жовтня 2004 року на базі Департаменту розвідки, розвідувальних підрозділів регіональних органів Служби безпеки України утворено Службу зовнішньої розвідки України як спеціальний державний орган.

Указом передбачено, що Служба зовнішньої розвідки України здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технологічній, інформаційній та екологічній сферах, бере участь у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, тероризмом, забезпечує безпеку установ і громадян України за кордоном і є відповідальним виконавцем та координатором програм розвідувальної діяльності.

Для організації і проведення антитерористичних операцій та координації діяльності суб’єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до антитерористичних операцій, при Службі безпеки України функціонує Антитерористичний центр.

Спеціальним органом забезпечення національної безпеки є також і Управління державної охорони України, що, відповідно до Закону України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 4 березня 1998 р., підпорядковується Президентові України та є підконтрольним Верховній Раді України.

Правову основу державної охорони становлять Конституція України, міжнародні договори, галузевий Закон та інші закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері державної охорони. Загальна структура і чисельність Управління державної охорони України затверджуються Верховною Радою України за поданням Президента України. Управління державної охорони України в межах своїх повноважень на основі та на виконання законів та інших нормативно-правових актів видає накази, організовує та контролює їх виконання. Керівництво діяльністю Управління державної охорони України здійснює начальник Управління державної охорони України, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України.