Населення на екологічну безпеку

Так, Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. передбачає такі права у сфері захисту їх від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

а) звернення до місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань, які стосуються вищезазначених ситуацій;

б) забезпечення і використання засобів колективного та індивідуального захисту, які призначені для охорони населення від надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;

в) отримання інформації про надзвичайні ситуації вищезазначеного характеру, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;

г) на компенсацію за роботу у зонах надзвичайної ситуації;

д) на соціально-психологічну підтримку та медичну допомогу, в тому числі за висновками Державної служби медицини катастроф або лікарсько-трудової комісії, а також медико-реабілітаційне відновлення у разі отримання тяжких фізичних та психологічних травм;

е) відшкодування відповідно до чинного законодавства шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

є) інші права у зазначеній сфері згідно з вимогами чинного законодавства України.

Чинне законодавство не тільки декларує відповідні права громадян на екологічну безпеку, але й передбачає цілу систему спеціальних засобів його захисту, визначає відповідальних осіб за їх реалізацію та ефективне виконання.

Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити такі основні види захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження:

1) організаційно-технічний;

2) інженерний;

3) біологічний;

4) радіаційний та хімічний;

5) евакуаційний;

6) медико-соціальний.

1. Організаційно-технічний захист спрямований на створення фонду захисних споруд, які використовуються у разі необхідності для укриття населення залежно від соціальних груп населення:

а) працюючих;

б) тих, що проживають у небезпечних зонах. Створення та формування фонду захисних споруд забезпечується шляхом:

· обстеження та обліку підземних і наземних споруд, будівель, які відповідають вимогам захисту, споруд підземного простору міст, гірничих виробок та природних порожнин;

· дообладнання з урахуванням реальної екологічної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень;

· комплексного освоєння підземного простору міст та інших населених пунктів для взаємопогодженого розміщення в ньому споруд, приміщень соціально-побутового, виробничого та господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини з них для укриття населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження;

· будівництва заглиблених споруд, які розташовані окремо від об’єктів виробничого призначення та пристосовані для захисту;

· масового будівництва найпростіших сховищ та укріплень, у період загрози виникнення надзвичайних ситуацій технічного та природного характеру;

· будівництва окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

2. Інженерний захист здійснюється з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру під час проектування і експлуатації споруд та інших об’єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та стан довкілля.

При цьому заходи інженерного захисту населення і території мають передбачати:

а) раціональне розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням можливих наслідків їхньої діяльності для безпеки населення і довкілля у разі виникнення аварії;

б) створення комплексної схеми захисту населених пунктів та об’єктів господарювання від небезпечних природних процесів;

в) розроблення і здійснення регіональних та місцевих планів запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій технічного та природного характеру;

г) розроблення і здійснення заходів безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки;

д) урахування під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування можливих проявів в окремих регіонах та на окремих територіях небезпечних і катастрофічних явищ;

е) спорудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж, транспортних комунікацій із відповідними рівнями безпеки та надійності;

є) організацію будівництва протизсувних, протиповіневих, протисельових, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення;

ж) реалізацію заходів санітарної охорони територій.

3. Біологічний захист – це система захисту від біологічних засобів ураження, яка включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження з урахуванням існування їхнього виду загрози, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Він передбачає таку систему заходів:

а) проведення екстреної та специфічної профілактики;

б) своєчасну локалізацію зони біологічного ураження;

в) знезаражування території (осередку) ураження;

г) необхідне знезаражування людей, тварин тощо;

д) запровадження режимів карантину та обсервації;

е) своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту;

є) додержання протиепідемічного режиму підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, господарювання, а також населенням.

4. Радіаційний та хімічний захист включає заходи щодо виявлення та оцінювання радіаційної й хімічної обстановки, організацію та здійснення дозиметричного, хімічного контролю, розроблення їх типових режимів і забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію й проведення спеціальної обробки.

Радіаційний та хімічний захист здійснюється за допомогою системи організаційних, науково-технічних, матеріальних, контрольних та спеціальних засобів забезпечення, зокрема:

а) розроблення загальних принципів, способів, методик спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки;

б) створення уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів дозиметричного та хімічного контролю;

в) своєчасне впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінювання масштабів і наслідків аварій на радіаційне та хімічно небезпечних об’єктах господарювання;

г) завчасне накопичення і підтримка в готовності засобів індивідуального захисту і приладів дозиметричного та хімічного контролю, обсяги і місця зберігання яких визначаються відповідно до встановлених зон небезпеки;

д) забезпечення зазначеними засобами, перш за все, особового складуформувань, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів господарювання і населення, яке проживає в зонах небезпечного зараження та навколо них;

е) надання можливостей населенню придбавати в установленому порядку в особисте користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;

є) завчасне створення та використання засобів колективного захисту населення від радіаційної та хімічної небезпеки;

ж) пристосування наявних засобів колективного захисту від інших видів загрози для захисту від радіаційної та хімічної небезпеки;

з) завчасне пристосовування об’єктів побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки майна, одягу, транспорту тощо.

5. Евакуаційний захист – система організаційних та інших спеціальних дій і засобів, які здійснюються в умовах неповного забезпечення населення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, в яких розташовані об’єкти підвищеної небезпеки, шляхом евакуації і розміщення його у зонах, безпечних для проживання.

У сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру евакуація людей планується на випадок:

а) загрози катастрофічного затоплення населення;

б) усіх видів аварій з викидом сильнодійних отруйних речовин;

в) лісових і торф’яних пожеж, що загрожують населеним пунктам;

г) землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам;

д) аварій на атомних електростанціях з можливим забрудненням територій.

Здійснення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом:

а) планування евакуації населення;

б) організації управління евакуацією;

в) організації оповіщення керівників підприємств та населення про її початок;

г) навчання населення діям під час проведення евакуації;

д) визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних територій;

е) всебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населення.

Евакуації підлягає населення, якщо безпосередньо виникла загроза життю та здоров’ю людини, що проживає в населених пунктах, які розташовані в зонах можливого:

а) катастрофічного затоплення;

б) небезпечного радіоактивного забруднення;

в) хімічного ураження;

г) виникнення стихійного лиха;

д) настання можливих аварій і катастроф.

Евакуація проводиться у спосіб, який передбачає вивезення основної частини населення із зон надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру усіма видами транспорту, а в разі його відсутності чи недостатності та у випадку руйнування транспортних магістралей – шляхом організованого виведення населення (пішки) за заздалегідь розробленими маршрутами.

Залежно від характеру настання надзвичайної екологічної ситуації, обсягу ризику та реальної обстановки може проводитися загальна або часткова евакуація населення на певний термін або без його обмеження, тобто постійно (безповоротно).

Загальна евакуація здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення, якщо виникає безпосередня загроза їхньому здоров’ю та життю.

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Здійснення евакуаційних заходів покладається законом на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Часткова евакуація передбачає завчасне вивезення насамперед не зайнятих у сфері виробництва та обслуговування – дітей, вихованців дитячих будинків, учнів навчальних закладів, разом з викладачами та вихователями, студентів, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються в будинках для осіб похилого віку, спільно з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.

Соціально-медичний захист охоплює заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Ці заходи з урахуванням їхньої мети та характеру здійснення можна класифікувати на такі різновиди:

1. Перспективно-прогностичного спрямування:

а) планування і використання наявних сил і засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форм власності і господарювання;

б) уведення в дію Національного плану соціально-психологічних заходів у разі виникнення та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

2. Підготовчо-профілактичного забезпечення:

а) накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

б) завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань;

в) підготовка медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення;

г) завчасне застосування профілактичних, медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів.

3. Оперативно-лікувального призначення – розгортання в умовах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру необхідної кількості лікувальних закладів:

а) створення і функціонування Державної служби медицини катастроф центрального і територіального рівнів як особливого виду державних аварійно-рятувальних служб для надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у їх ліквідації;

б) створення при діючих санітарно-курортних закладах центрів медико-психологічної реабілітації згідно з переліком, який розробляється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я та затверджується спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

в) надання гарантованого лікування та психологічного відновлення (реабілітації) постраждалому населенню, особливо дітям, особам, залученим до виконання аварійно-рятувальних робіт, у разі виникнення надзвичайної екологічної ситуації за висновками Державної служби медицини катастроф або лікарсько-трудової комісії та рятувальникам аварійно-рятувальних служб лікарнями цих підрозділів у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

4. Контрольного медико-екологічного характеру:

а) контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;

б) контроль за станом атмосферного повітря та опадів;

в) контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води і джерелами водопостачання.

Законом України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 р. передбачається спеціальна система заходів щодо захисту населення від вищезазначених джерел загрози, пов’язаних із впливом іонізуючих випромінювань. Зокрема, підлягають регулюванню основні дозові межі опромінення, визначення рівнів утручання у разі радіаційних аварій, розмежування повноважень органів державної виконавчої влади, оцінювання стану такого захисту, підготовка регіональних програм захисту людини від цих небезпечних джерел, захист від впливу радіонуклідів, що містяться в будівельних матеріалах, продуктах харчування, продовольчій сировині, питній воді, під час лікування та здійснення медичної діагностики.

Регулювання основних дозових меж опромінення населення передбачає, що така дозова межа не має перевищувати одного мілізіверта (похідна від одиниці вимірювання еквівалентної та ефективної дози іонізуючого опромінення – зіверт (зв) за системою СІ, що дорівнює за позасистемною одиницею – 0,1 бера.) ефективної дози опромінення за рік. При цьому середньорічні ефективні дози опромінення людини, віднесеної до критичної групи, не повинні перевищувати основних доз опромінення незалежно від умов та шляхів їх формування.

Основна дозова межа індивідуального опромінення для персоналу, зайнятого на об’єктах такої підвищеної небезпеки, не повинна перевищувати 20 мілізівертів ефективної дози опромінення на рік. Чинне законодавство допускає можливість збільшення цієї дози до 50 мілізівертів за умови, що середньорічна доза опромінення протягом п’яти років підряд не перевищує 20 мілізівертів. Ці дози мають дотримуватися на об’єктах підвищеної екологічної небезпеки, уведених в експлуатацію після набрання чинності вищезазначеним законом. Для інших об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, що функціонували до цього часу, основна дозова межа опромінення працівників не має перевищувати 50 мілізівертів ефективної дози опромінення за будь-які 12 місяців підряд з умовою поступового її зменшення до 20 мілізівертів за рік протягом встановленого перехідного періоду, які визначається органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки для конкретних умов практичної діяльності.

Встановлюються нормативно-правовим порядком такі різновиди рівнів утручання у разі радіаційних аварій:

а) проведення заходів щодо укриття людей;

б) здійснення тимчасової евакуації людей;

в) застосування йодної профілактики.

Заходи щодо укриття людей проводяться в разі, якщо протягом перших двох тижнів очікувана сукупна ефективна доза опромінення може перевищити 5 мілізівертів.

Тимчасова евакуація людей здійснюється в разі, якщо протягом перших двох тижнів після аварії ефективна доза опромінення може досягти рівня 50 мілізівертів.

Йодна профілактика населення застосовується, якщо очікувана поглинена доза опромінення щитовидної залози від накопиченого в ній радіоактивного йоду може перевищити 50 мілігрей (похідна від одиниці вимірювання поглиненої дози іонізуючого випромінювання грей (Гр) за системою СІ, що дорівнює 0,1 рада позасистемної одиниці) для дітей або 200 мілігрей для дорослих згідно з установленими МОЗ України регламентами.

З метою забезпечення захисту людини від небезпечного впливу іонізуючих випромінювань визначені відповідно додаткові повноваження Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади, зокрема, в частині розроблення і впровадження стандартів, норм і правил, виконання яких забезпечує неперевищення основних дозових меж опромінення людини та безпечне здійснення практичної діяльності, методичного керівництва діяльністю державної системи обліку та контролю індивідуальних доз опромінення персоналу, експертних оцінок її повноти і достатності, проведення аналізу і оцінок стану дозових навантажень населення і персоналу, організації і проведення нагляду за виконанням заходів щодо захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань на відповідних територіях місцевими органами виконавчої влади та контролю за безпечним веденням практичної діяльності, а також міжнародного співробітництва у цій сфері.

У контексті спеціальних заходів захисту у сучасний період підвищується значення оцінювання стану захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань,, яке здійснюється з метою планування, проведення та аналізу їх ефективності місцевими органами виконавчої влади за такими основними показниками:

а) характеристика радіоактивного забруднення довкілля;

б) аналіз забезпечення заходів захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань та додержання стандартів, норм і правил у цій сфері на відповідній території;

в) вірогідність радіаційних аварій, розмір їх і можливий вплив на людину;

г) ступінь готовності до ефективної ліквідації радіаційних аварій та їхніх наслідків;

д) аналіз доз опромінення окремих груп населення від усіх джерел іонізуючого випромінювання;

е) число осіб, які зазнали опромінення, що перевищує допустимі дозові межі.

Результати оцінювання підлягають щорічному занесенню до радіаційно-екологічного паспорта території, форма та порядок ведення якого затверджуються в установленому законодавством порядку.

З метою ефективного здійснення заходів захисту населення від впливу іонізуючого випромінювання розробляється відповідна Регіональна програма на підставі даних щорічного оцінювання стану захисту людини від різних небезпечних джерел іонізуючого випромінювання, яка має включати таку систему заходів:

а) пошук і виявлення джерел та шляхів, які спричиняють такий вплив на людину;

б) організація постів індивідуальних дозиметричних вимірювань згідно з нормативами, визначеними відповідними центральними органами виконавчої влади;

в) надання населенню безоплатних консультацій з питань захисту від впливу іонізуючого випромінювання, радіаційного контролю, дезактивації предметів побуту та захоронення побутових радіоактивних відходів;

г) прокат, ремонт, атестація та обслуговування побутових приладів радіаційного контролю;

д) створення умов для проведення дозиметричних обстежень, радіометричних і дезактиваційних робіт на замовлення населення та для збирання і захоронення побутових радіоактивних відходів;

е) впровадження пунктів радіаційного контролю продуктів харчування на ринках та в інших місцях масової їх реалізації;

є) реалізація заходів щодо знешкодження джерел і шляхів, що спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину та її захисту від цього впливу.

Регіональні програми захисту населення від впливу іонізуючих випромінювань розробляються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Чільне місце у системі захисту посідає забезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться у будівельних матеріалах, продуктах харчування, продовольчій сировині та питній воді. Зокрема, захист людини від впливу радіонуклідів, що містяться у будівельних матеріалах, забезпечується такими заходами:

а) створенням умов, за яких опромінення людей у житлових та виробничих приміщеннях не повинно перевищувати нормативів, затверджених в установленому порядку;

б) вибором земельних ділянок для зведення будинків і споруд з урахуванням рівня виділення радону із землі та рівня гамма-випромінювання;

в) проектуванням і будівництвом будинків і споруд з урахуванням захисту людей від надходження радону в повітря цих будівель та споруд;

г) експлуатацією будинків та споруд з урахуванням вмісту в них радону і рівня гамма-випромінювання;

д) забороною застосування будівельних матеріалів і виробів з них, що не відповідають вимогам захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань;

е) зміною характеру використання будинків і споруд, якщо реальні дози опромінення людини перевищують нормативи, затверджені в установленому порядку;

є) веденням виробничого контролю за вмістом радіонуклідів, що містяться в будівельних матеріалах, прийняттям будинків і споруд в експлуатацію з урахуванням вмісту радону в повітрі цих будинків та споруд і рівня гамма-випромінювання.

Відповідно, продукти харчування, продовольча сировина, питна вода, а також супутні матеріали, що контактують з ними під час виробництва, зберігання, транспортування і реалізації, підлягають сертифікації у встановленому законодавством порядку, а тому вміст радіонуклідів в них не може перевищувати затверджених в установленому порядку норм.

Забезпечення захисту людини під час лікування та здійснення медичної діагностики має здійснюватися з дотриманням таких вимог:

а) використання будь-яких джерел іонізуючого випромінювання у медичній практиці має передбачати обов’язкове застосування засобів індивідуального захисту та контролю доз опромінення пацієнтів;

б) дози опромінення пацієнтів під час лікування та здійснення медичної діагностики мають бути настільки низькими, наскільки це можливо для діагностичних або лікувальних цілей, і не перевищувати встановлених норм;

в) доза опромінення, отримана пацієнтом під час медичного втручання, має реєструватися, а ця інформація підлягає зберіганню в архівах медичних установах протягом 50 років і після закінчення зазначеного строку передаватися до Національного архівного фонду;

г) обов’язкове надання пацієнту на його вимогу повної інформації про очікувану чи отриману ним дозу опромінення та про можливі його наслідки;

д) право пацієнта відмовитися від медичного втручання, пов’язаного з його опроміненням, за винятком випадків, якщо таке втручання пов’язане з виявленням небезпечних інфекційних захворювань.