Окремі види екологічного контролю

Нормативно-правовим порядком визначені деякі особливості здійснення окремих видів екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон, зокрема:

а) радіаційного контролю;

б) хіміко-аналітичного контролю речовин;

в) контролю транспортних засобів;

г) контролю небезпечних вантажів;

д) контролю експортних партій брухту чорних і кольорових металів;

е) контролю в зоні діяльності регіональних митниць і митниць.

Радіаційний контроль проводиться безпосередньо на кордоні митного оформлення з метою перевірки радіоактивних речовин і ядерних матеріалів щодо додержання вимог чинного законодавства при їх переміщенні через державний кордон для виявлення фактів випадкового чи навмисного несанкціонованого ввезення, вивезення та транзитного перевезення територією України джерел іонізуючого випромінювання, виконання вимог, норм і правил екологічної та радіаційної безпеки у разі легалізованого переміщення цих об’єктів та забезпечення радіаційної безпеки персоналу, який здійснює відповідно їх перевезення, цей вид контролю, та пасажирів.

Радіаційний контроль передбачає чотири рівні:

а) експрес-контроль наявності іонізуючого випромінювання за допомогою наявних стаціонарних та переносних дозиметрів;

б) детальний дозиметричний контроль та візуальний огляд об’єктів з метою виявлення тих, які призначені для екранування іонізуючого випромінювання;

в) поглиблений інструментально-лабораторний стаціонарний контроль;

г) комплексний стаціонарний контроль працівниками Центральної лабораторії та ідентифікацію затриманих об’єктів.

Експрес-контролю підлягають усі об’єкти, що перетинають державний кордон України. Він забезпечує:

а) встановлення інструментальним дозиметричним контролем відповідності іонізуючого випромінювання підконтрольних об’єктів вимогам, нормам і правилам екологічної та радіаційної безпеки і визначення права переміщення їх через державний кордон;

б) фіксацію перевищення об’єктами контролю природного фону випромінювання з обов’язковим проведенням подальшого детального контролю та інформуванням держекоінспектором керівництва відповідного поста екологічного контролю про факт виявлення потенційно небезпечного для людей і довкілля об’єкта і наступні дії проведення його перевірки.

Здійснення другого рівня радіаційного контролю на окремій, спеціально обладнаній території (майданчику), яка розміщується не менш ніж за 50 м від місця розташування постійних служб пункту пропуску через державний кордон, який передбачає:

а) підтвердження екологічної та радіаційної безпеки об’єктів контролю, неперевищення максимальних рівнів питомої концентрації радіоактивних речовин та рівнів потужності еквівалентної дози з допущенням їх до митного контролю з дотриманням наступних обов’язкових умов:

· ввезення, вивезення або транзит цих об’єктів територією вважається санкціонованим, що підтверджується супровідними документами;

· транспортування цих об’єктів здійснюється без порушень Правил безпеки під час транспортування радіоактивних речовин;

б) отримання даних стаціонарного дозиметричного контролю про перевищення природного рівня випромінювання пасажирського засобу обумовлює:

· персональний контроль пасажирів у зоні дії датчиків інструментального контролю, виявлення конкретної особи, випромінювання якої перевищує природний фон та проведення радіаційного контролю за допомогою переносної дозиметричної апаратури з метою виявлення і вилучення джерела іонізуючого випромінювання;

· проведення контролю пасажирського транспортного засобу на окремому спеціально обладнаному майданчику з метою ідентифікації джерела іонізуючого випромінювання та його вилучення в установленому порядку.

Третій рівень радіаційного контролю проводиться за умови, якщо результати детальної дозиметричної перевірки не дозволяють констатувати однозначний висновок щодо радіаційної безпечності об’єкта та дотримання Правил безпеки під час транспортування радіоактивних речовин у разі санкціонованого перевезення радіоактивно та екологічно небезпечних об’єктів із затриманням транспортного засобу і переведення його на окремий майданчик з метою поглибленого контролю персоналом регіональної пересувної лабораторії або найближчої стаціонарної радіологічної лабораторії, за наслідками якого приймається рішення про можливість перетинання об’єктом контролю державногокордону.

Радіаційний контроль четвертого рівня передбачає комплексну перевірку небезпечних об’єктів, які затримані при їх вивезенні з території України в умовах спеціально обладнаної центральної стаціонарної лабораторії з метою аналізу виду виявлених радіоактивних та ядерних матеріалів та їхнього ізотопного (радіонуклідного) складу.

Хіміко-аналітичний контроль проводиться у зоні діяльності регіональних митниць і митниць у два основні етапи:

а) попереднього контролю;

б) повного контролю.

Попередній хіміко-аналітичний контроль здійснюється у разі виникнення вмотивованої підозри щодо невідповідності підконтрольних речовин сертифікату якості через відсутність у сертифікатах даних про зафіксовані під час оглядового контролю певні відхилення у фізичному стані речовин та невідповідності кольору і запаху.

Повний хіміко-аналітичний контроль проводиться за умови виявлення значних, суттєвих розбіжностей між даними сертифіката якості та даними, отриманими під час проведення попереднього контролю.

Попередній та повний хіміко-аналітичний контроль включає:

а) відбір точкових проб підконтрольної речовини;

б) лабораторні дослідження.

Вони спрямовані на ідентифікацію, встановлення відповідності сертифіката, належності до того чи іншого класу токсичності, радіоактивності тощо. Останні є підставою для затримки вантажу до отримання висновків за результатами аналізів.

Попередній хіміко-аналітичний контроль здійснюється у такому порядку:

а) відбір точкових проб супроводжується складанням акта відбору проб у присутності особи, яка відповідає за транспортування підконтрольного вантажу, один із яких передається цій особі;

б) надсилання проб на аналіз до лабораторії держекоінспек-тором на підставі заявки, в якій зазначається найменування речовини, дата та місце відбору із додаванням копії або витягу із сертифіката;

в) проведення контролю в найближчій стаціонарній хіміко-аналітичній лабораторії регіональних підрозділів Мінекоресурсів з максимальним використанням експрес-методів.

Екологічний контроль транспортних засобів у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється щодо засобів за винятком тих, що транспортуються як вантаж у морських контейнерах, на автотрейлерах, частинами у розібраному вигляді тощо, і передбачає проведення перевірки:

а) наявності табличок системи інформування про небезпеку національного або європейського зразка, іншого додаткового обладнання зазначених засобів, що перевозять небезпечний вантаж, згідно з вимогами Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, державних стандартів, технічних умов, Правил безпечного перевезення небезпечного вантажу вітчизняними перевізниками, погодженими у встановленому порядку управлінням ДАІ МВС України;

б) наявності забруднення, підтікання паливно-мастильних матеріалів, охолоджувальних речовин тощо, які можуть спричинити заподіяння забруднення довкілля;

в) вмісту оксиду вуглецю та вуглеводнів, рівня димності у відпрацьованих газах двигунів автомобілів;

г) радіаційного стану.

У процесі проведення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон морських та річкових суден держекоінспектор самостійно чи спільно з уповноваженим Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства або інспектором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю та з капітаном (іншою уповноваженою капітаном особою командного складу) забезпечує:

а) зовнішній огляд судна й поверхні води біля нього;

б) огляд суднового водоохоронного обладнання на відповідність його встановленим правилам охорони морських вод від забруднення;

в) перевірку гарантій власника судна, зазначених у судновій декларації, щодо безпеки його судна для внутрішніх і територіальних вод України;

г) перевірку наявності пломб на осушувальних системах, балансових танках, сепараційних установках, системах зливу за борт зливних та інших забруднених вод.

У процесі перевірки судна підлягають контролю на предмет наявності та правильності оформлення таких документів:

1) суднова екологічна декларація;

2) журнали для відповідних типів суден щодо здійснення різновиду операцій:

а) нафтових операцій на нафтових танкерах, суднах-хімовозах, комбінованих вантажних суднах, що перевозять нафту наливом або мають спеціально пристосовані вантажні приміщення сумарною ємністю 200 м³ і більше, та для суден, які не є танкерами, з головним двигуном потужністю 75 к. с. і більше;

б) вантажність операцій для суден, які перевозять різні небезпечні та шкідливі речовини наливом;

в) операцій зі сміттям на всіх суднах із чисельністю екіпажу, спеціального персоналу і пасажирів шість та більше осіб;

3) документ, який підтверджує, що тара й пристрої, застосовані для пакування шкідливих речовин, запобігають забрудненню морських вод на суднах, які перевозять ці небезпечні речовини у будь-якому упакуванні (тарі), вантажних контейнерах, знімальних танках, насипом і навалом або автошляхових чи залізничних цистернах, схваленому (санкціонованому) реєстром або іншою класифікаційною організацією;

4) акти та інші документи, що підтверджують здавання судном на плавзбирачі або берегові приймальні споруди вод, забруднених нафтопродуктами або іншими шкідливими і небезпечними речовинами, господарсько-фекальних стічних вод, побутового і промислового сміття та баластових вод;

5) записи у судновому журналі даних про опломбування всіх клапанів, клінкерів та інших запірних пристроїв, через які можуть скидатися за борт забруднені нафтопродуктами або іншими шкідливими і небезпечними речовинами води;

6) схеми розташування на судні клапанів для кожної технічної чи технологічної суднової системи, за допомогою яких виконуються операції зі шкідливими і небезпечними речовинами, включаючи пристрої для збирання сміття;

7) свідоцтво міжнародного зразка про запобігання забрудненню вод нафтою;

8) свідоцтво, що засвідчує об’ємні та вагові характеристики судна;

9) судновий журнал.

Встановлення перевіркою факту відсутності на судні зазначеного вище документа або його неналежного оформлення дає підстави держекоінспектору відзначити цю обставину в акті про перевірку, який складається в довільній формі, і відповідно реагувати на зазначене правопорушення.

Особливості екологічного контролю небезпечних вантажів у пунктах пропуску через державний кордон обумовлюються перевезенням пестицидів та агрохімікатів, відходів отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, радіоактивних речовин, джерел іонізуючого випромінювання тощо.

Для проведення екологічного контролю небезпечних вантажів вантажоперевізник має надати, крім вищенаведених документів, такі матеріали:

а) «лист безпеки» у разі перевезення пестицидів та агрохімікатів;

б) дозвіл на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, який видається Мінекоресурсів України;

в) ліцензію або лист-роз’яснення щодо речовин та продукції, які не містять озоноруйнівних речовин, імпорт та експорт яких підлягає ліцензуванню;

г) протокол (сертифікат) радіаційного обстеження щодо переміщення через державний кордон металобрухту (крім експорту), деревини та виробів з неї, будівельних матеріалів та промислової сировини, які радіаційне забруднені, або такі, що за своїми природними властивостями мають підвищену радіоактивність;

д) дозвіл Мінекоресурсів на імпорт, експорт або транзит, довідку про відсоток зношеності їх до 30%, довідку про дезінфекцію та повідомлення про транскордонне перевезення відходів і проведення їх контролю відповідно до Положення про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 р. № 1120.

У процесі проведення екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон небезпечних вантажів перевірці підлягає комплект необхідних товаротранспортних документів, які надають відповідно власник вантажу, вантажовідправник, вантажоперевізник, вантажоодержувач, експедитор транспортно-експедиційної організації.

Порядок здійснення такого контролю залежно від місцевих умов визначається технологічною схемою пропуску через державний кордон людей, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, що узгоджується керівником митного органу, транспортної організації та контролюючих служб.

Безпосередній екологічний контроль небезпечних вантажів включає три види контролю:

а) оглядовий контроль;

б) радіаційний контроль;

в) хіміко-аналітичний контроль.

Оглядовий контроль здійснюється у разі виникнення підозри про невідповідність вантажу товаросупровідним документам. Він є обов’язковим, особливо у зоні діяльності внутрішніх регіональних митниць. У процесі його проведення перевірці підлягає фізичний стан речовини залежно від:

а) її форм – рідини, порошку, кристалу, гранули, у вигляді брил чи суцільної маси;

б) забарвлення, запаху;

в) терміну придатності тощо.

Особливо увагу контролюючий суб’єкт має звертати на відповідність пакувальних матеріалів, ємкостей і тари сертифікаційним вимогам.

Так, пакувальні матеріали, які перебувають у безпосередньому контакті з небезпечними речовинами, що транспортуються, мають бути інертними до останніх, стійкими до хімічного та механічного впливу. Відповідно тара з небезпечним вантажем повинна мати маркування, що характеризує його небезпеку. Маркування упаковки або транспортного пакету має містити знаки небезпеки, транспортне найменування вантажу, серійний номер за класифікацією ООН, класифікаційний шифр.

Радіаційний і хіміко-аналітичний контроль у разі потреби проводиться з дотриманням вищенаведених вимог.

Чинний нормативно-правовий порядок передбачає деякі особливості щодо здійснення екологічного контролю з метою забезпечення вимог екологічної безпеки під час транскордонних перевезень небезпечних відходів та їх утилізацією і видаленням, включаючи Жовтий та Зелений переліки відходів.

Екологічний контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та утилізацією і видаленням їх базується на процедурі письмового повідомлення компетентних органів заінтересованих держав про будь-яке переміщення через державний кордон небезпечних відходів і отримання від них письмової згоди на цю діяльність.

Такий контроль проводиться на етапах:

а) експорту небезпечних відходів;

б) імпорту небезпечних відходів;

в) транзиту територією України небезпечних відходів. Суб’єктами повідомлення можуть виступати:

1. Вказані переліки затверджуються відповідною постановою Кабінету Міністрів України. У першому випадку це категорія відходів, які містять одну чи більше небезпечних властивостей, наведених у Жовтому переліку, що затверджуються Мінекоресурсів. Відповідно до Зеленого переліку віднесено відходи, що містять спеціально визначені матеріали у кількостях, які можуть виявити небезпечні властивості, наведені у відповідному переліку.

а) виробники небезпечних відходів;

б) експортери;

в) конкретний орган держави експорту або особа, уповноважена ним на здійснення відповідних операцій щодо поводження з небезпечними відходами.

Екологічному контролю небезпечних відходів підлягають:

а) повідомлення про транспортування, перевезення окремих вантажів, у якому засвідчена згода Мінекоресурсів на відповідні операції;

б) документи про перевезення із зазначенням факту відвантаження, проходження пунктів пропуску через державний кордон тощо;

в) тара, засоби пакування, наявність відповідних пломб, транспортний засіб у вищенаведеному порядку.

Екологічний контроль експортних партій брухту чорних і кольорових металів здійснюється згідно з відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 1998 р. № 999 на наявність хімічного чи радіоактивного забруднення.

Цьому контролю підлягає кожна експортна партія металобрухту, тобто різновид вантажу, який направляється одночасно одному утримувачу, у складі цього відправлення одного відправника.

Екологічний контроль вантажу здійснюється у два етапи:

а) під час формування зазначених транспортних партій металобрухту в місцях його накопичення;

б) у пунктах пропуску цього вантажу через державний кордон.

Перший етап передбачає:

1. Проведення перевірки супроводжувальних документів:

а) контракту;

б) дозволу Мінекоресурсів на транскордонне перевезення металобрухту;

в) ліцензії на збирання, заготівлю, переробку, купівлю і продаж металобрухту;

г) сертифіката походження металобрухту.

2. Перевірка відповідності складу вантажу зазначеній документації.

3. Заміри рівнів радіаційного випромінювання та наявності хімічного й іншого забруднення поверхні металобрухту, за результатами яких оформляється відповідний протокол.

4. Виконання в разі необхідності додаткових хімічних або радіохімічних досліджень, за результатами яких складаються протоколи про їх проведення (аналітичний контроль).

5. Документальне оформлення виконаних досліджень.

На підставі протоколів радіаційного обстеження та аналітичного контролю за умови відсутності порушення вимог екологічної безпеки й екологічного законодавства оформляється сертифікат екологічного контролю у двох примірниках, що підписуються уповноваженою на це особою та які є підставою для здійснення експорту металобрухту. Перший примірник сертифіката екологічного контролю видається заявникові для пред’явлення під час проведення екологічного контролю на кордоні, а другий відповідно залишається в територіальному органі Мінекоресурсів, що його видав.

Сертифікат екологічного контролю є юридичним документом, що посвідчує право заявника на експорт партій металобрухту чорних і кольорових металів і містить дані про час його видачі, найменування та адресу заявника, констатацію органів екологічного контролю відповідності його встановленим вимогам, пункт призначення в країні одержувача, атрибути контракту про його постачання, дозвіл на здійснення відповідних операцій з вантажем, номер повідомлення, підстави радіаційних вимірювань і результатів хіміко-аналітичного та радіаційних аналізів, підпис уповноваженої особи територіального органу Мінекоресурсів і печатка цього органу.

У разі перевищення допустимих норм радіаційного випромінювання та рівнів хімічного забруднення партії металобрухту, яке не може у визначені строки бути усунене, державний інспектор приймає рішення про заборону вивезення цієї партії вантажу та повідомляє про це відповідні служби.

Другий етап екологічного контролю металобрухту в пункті пропуску через державний кордон України передбачає проведення:

1) перевірки наявності та достовірності супроводжувальних і дозвільних документів;

2) візуального огляду вантажу і транспортного засобу;

3) перевірки відповідності вигляду і властивостей вантажу змістові супроводжувальних документів;

4) контрольних замірів радіаційного випромінювання вантажу і транспортного засобу;

5) внесення відмітки (штампу) про проходження вантажем екологічного контролю в супроводжувальних документах (товаротранспортній накладній);

6) справляння плати усіх витрат щодо здійснення екологічного контролю експортних партій металобрухту кольорових і чорних металів відповідним суб’єктом підприємницької діяльності (перевізником), якщо інше не передбачене чинним законодавством або умовами міжнародного договору.

Особливості здійснення екологічного контролю в зоні діяльності регіональних митниць і митниць обумовлені необхідністю прискорення проходження вантажів у пунктах пропуску через державний кордон України та здійсненням більш детального обстеження вантажів у разі наявних потреб.

Екологічний контроль в зоні діяльності регіональних митниць і митниць здійснюється з урахуванням таких вимог:

а) завчасної заявки вантажовідправника під час підготовки вантажів до відправлення;

б) звернення органів екологічного контролю до місцевих органів Державної митної служби з проханням надати інформацію стосовно осіб, які проводять митне оформлення експортних вантажів у межах їхньої юрисдикції;

в) розроблення спільно із заінтересованими органами митної служби порядку взаємодії та механізму попередження про час і місце проведення митного огляду вантажу;

г) узгодження із органами Державної митної служби та відповідними підприємствами способу виклику держекоінспектора для проведення екологічного контролю імпортних вантажів, які надійшли без відмітки про здійснення екологічного контролю, або тих, що підлягають його проведенню за місцем надходження;

д) дотримання вищенаведених процедур у процесі здійснення екологічного контролю різних екологічно небезпечних чи потенційно небезпечних вантажів, транспортних засобів та інших об’єктів;