Виконання студентами тестових завдань з питань теми заняття. Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: адаптація

Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: адаптація, несвідоме, подразливість, психіка, рефлексія, мова, відбиття, гілозоїзм, соліпсизм, інформація, штучний інтелект, самосвідомість, інтуїція, реінкарнація, телепортація, ясновидіння, передбачення, левітація.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах: питання свідомості є однією зі складних і актуальних філософських проблем, вирішення якої дає можливість усвідомити сутність людини, особливості її духовного життя, визначитися з поняттям ідеального, феноменом мови, творчості, комунікації.

В історії філософії уявлення про свідомість формувалися в кожну епоху і суперечили, по суті, одне одному. Найбільш цікавими є філософські дослідження свідомості Б. Спінозою (концепція гілозоїзму (суб'єктивний дух), 3. Фрейда (психоаналіз). У XX ст. виокремилися декілька підходів, які переважну увагу приділяли ролі чинників у свідомості: феноменологічний (Е. Гуссерль), структуралістський (Леві-Строс), науково-метафізичний і антропосоціогенетика (розглядає проблему свідомості в єдності з проблемою виникнення людини і суспільства).

У наш час розвиток інформаційного суспільства, створення штучного інтелекту, прискорення науково-технічного прогресу актуалізують питання про можливості людської свідомості, оптимальні способи, взаємодії людини та її свідомості з сучасною комп'ютерною технікою.

Ключовими філософськими питаннями залишаються відношення свідомості людини до буття; входження людини, яка має свідомість, у світ; відповідальність, покладена свідомістю на людину.

В контексті людської діяльності ідеальні плани, програми проекти завжди є передумовою реальної практики. Отже, свідомість, є висхідним філософським поняттям для аналізу всіх форм духовного і душевного життя людини в їх єдності й цілісності, а також засобом контролю і регуляції її взаємовідносин із дійсністю, управління цими взаємо -відносинами.

До свідомості входять рефлексія і самосвідомість, отже, вона має здатність зосереджувати свою увагу на предметах зовнішнього світу й одночасно зупинятися на тих станах внутрішнього духовного світу, які супроводжують цю увагу.

Виникнення і розвиток свідомості пов'язується вченими з двома етапами в розвитку матерії: 1) виникнення і розвиток життя (відбиття в неживій природі) і 2) виникнення і розвиток суспільства (відбиття в соціальній сфері буття).

Відбиття - це властивість усієї матерії, зумовлена універсаль­ною взаємодією предметів і явищ. Відбиття виявляється в якісно різ­них формах. До основних типів відбиття сучасна наука відносить 1) неорганічне відбиття - механічні, фізичні, хімічні зміни; 2) органічне-в живій природі - подразливість, чутливість, психіка; 3) соціальне-рівень існування людської свідомості.

Органом, що породжує свідомість, є людський мозок, він важить 1017-2014 г і складається з 40-50 млрд клітин. У повсякденному житті згідно з науковими дослідженнями функціонує лише 15% клітин мозку, інші залишаються в резерві. Сучасна наука шукає способи активізації мозкової діяльності людини, адже мозок має практично необмежені запаси можливостей, що, як показують дослідження, не залежать від фізичної ваги людини (мозок первісної людини мав таку ж вагу, як і мозок сучасної людини). Але, оскільки мозок надає свідомості можливість існувати, мета і зміст свідомості визначаються умовами існування людини, отже, якщо мозок первісної людини міг вирішувати такі ж задачі як і мозок людини сучасної, то рівні знань і уявлень у них зовсім різні, тобто свідомість є не лише інформаційним відбиттям, що виступає як функціонально-корисна програма, але є внутрішньо- самоцінною. Видатні фізіологи І. Павлов, І. Сєченов розробили вчення про фізіологічну основу людської психіки, її рефлекторну природу.Вони доводили, що психіка людини прямо залежить від її фізіології (наприклад, спадковості) й від соціального середовища (наявності вільного часу, рівня життя тощо).

Соціальна обумовленість свідомості. Роль праці, спілкування і мови у формуванні та розвитку свідомості.

Соціальні чинники виникнення свідомості пов'язані з формуванням культури на основі практично-перетворюючої діяльності людей, з необхідністю закріплення, фіксації навичок, засобів, норм цієї діяльності. Виходячи з того, що засоби і форми людської діяльності мають суспільну природу і виникають у процесі сумісної діяльності, закріплювальні форми свідомості теж мають соціальний характер і являють собою, на думку Е. Дюркгейма, "колективні уявлення. Вони мають засвоюватися індивідами в процесі їхнього виховання і залучення до певного рівня культури, наявного в суспільстві. Отже, свідомість як специфічна людська форма регуляції та управління взаємовідносинами зі світом існує в двох формах: 1) передбачає наявність "колективних уявлень", що фіксують накопичений досвід культури і створюють зміст таких соціокультурних систем як світогляд, ідеологія, мораль, наука, мистецтво, тобто є системами суспільної свідомості; 2) зміст "колективних уявлень " є здобутком реальних, конкретних людей, інтеріоризований ними (засвоєний) як суб'єктивна реальність їх відношення до світу.

Носіями свідомості виступають окремі індивіди, але, будучи в процесі своєї діяльності пов'язаними численними відносинами один з одним, вони утворюють суспільство, тому поряд з індивідуальною свідомістю правомірно говорити про групову (в тому числі класові)суспільну свідомість.

Свідомість виступає умовою програмування специфічно людської колективної діяльності зі створення і розвитку форм культури. Вона виконує функцію соціальної пам'яті людства, розробляє певні схеми, т. зв. "матриці" відтворення накопиченого людством досвіду, формує поведінку людини відповідно до діючих культурних норм.

Особливості свідомості як специфічної форми людського відбиття, обумовленого буттям людини і способом її життя, перш за все визначаються трудовою діяльністю. Праця має суспільний характер, вона заснована на здатності людини виготовляти предмети праці, ко- ристуватися ними, за їх допомогою змінювати предмети природи. Це стало вирішальним для виникнення мислення і мови.

Починаючи з первісного суспільства, в результаті розвитку людства нові способи адаптації привели до формування сталих спільнот людей, які потребували постійного спілкування, координації їхніх дій. Як зазначав Ф. Енгельс, "люди, що формувалися, дійшли до того, що в них виникла потреба щось сказати один одному”. Мова стала матеріальним носієм і втіленням норм свідомості. Лише у мові колективно вироблена свідомість стає соціальною реальністю.

Поряд із словесною формою мови зміст колективних уявлень може виражатися через інші знакові системи, наприклад, штучні мови, знакові системи в мистецтві, міфології, релігії ((значення мають слова, передані звуками або рисками на папері; шматок тканини, коли він стає прапором; предмети релігійного культу тощо).

Слід пам'ятати, що знакову функцію матеріальний предмет може виконувати тільки в контексті певної культури. Ступінь зв'язку матеріальної природи знака з контек стом може бути різним і має достатньо широкий діапазон - від визначення за допомогою знака наявності того чи іншого предмета, товару, реальності (вітрина, дорожній знак тощо) до визначення однієї реальності іншою, коли соціоку льтурна інформація передаєть­ся через певний зміст однієї реальності про іншу.

Своєрідною формою цього є символ, він завжди пов'язаний з певним образом, що відрізняє його від абстрактних ідей і теоретич­них понять. Символ, символізація, символічна свідомість мають ви­нятково важливе значення як в історії культури, так і на сучасному етапі. Вся архаїчна свідомість і міфологія наповнені символами. Без символізму неможливо уявити мистецтво і теоретичну свідомість, у тому числі й наука так чи інакше пов'язана з символізмом. Важливу роль відіграють символи в практичній свідомості, наприклад, симво­ли мають мобілізуючу роль у громадських рухах, державному будів­ництві (символіка прапора, герба, емблем і т. ін.), в інформаційних технологіях.

В усіх ситуаціях використання знаково-символічної функції та пов'язане з нею значення, що виражає певний зміст свідомості, має ідеальний характер. Як ідеальність психічного образу, ідеальність змісту і значення знака, знаково-символічних систем, пов'язується з тим, що ці смисли і значення виражають певну програму дій людей, які сприймають ці смисли і значення в даній системі культури.

Поняття ідеальності характеризує специфічний спосіб існування втіленого у матеріальному предметі змісту, що служить програмою для реальних дій людей. Сприйняття знака є суб'єктивним і залежить від особливостей суб'єкта, приміром, креслення технічної споруди може зрозуміти лише спеціально підготовлена людина, ідеальність картини або статуї може оцінити людина, яка розуміється на мистецтві.

Отже, свідомість виникає у практичній діяльності людей як необхідна умова її організації та відтворення. Важливим етапом в роз-людської культури став розподіл фізичної та розумової праці, відокремлення феноменів свідомості як особливого духовного виробництва. В свою чергу, в духовному виробництві, а також у виробництві норм і уявлень свідомості, виокремилися теоретична свідомість, моральні, релігійні, політичні, правові та інші види свідомості.

Феномен неусвідомленого. Активний характер свідомостіті, її творчі функції.

Особливе місце у вивченні свідомості посідає феномен неусві­домленого як проблема прихованих детермінант свідомості, щодо якого визначилися два різних підходи в дослідженнях К. Маркса і 3. Фрейда.

На думку К. Маркса, неусвідомлене має соціальний характер і його подолання пов'язується з суспільними змінами. Звільнення су­спільства (стадія комунізму) дає можливість людині повністю конт­ролювати свою життєдіяльність.

Ідея неусвідомленого у 3. Фрейда заснована на біологічних та психологічних чинниках. Свідомість має таку структуру: "понад-Я (традиції, ідеали, совість, культура) - "Я" (свідомість) - "Воно (не усвідомлене, інстинкти).

Згідно з поглядами 3. Фрейда, культура, розвиток цивілізації передбачають нескінченну роботу з подолання інстинктів. Але, щоб запобігти психічним захворюванням, треба брати до уваги ситуацію, коли тиск "понад-Я" є надмірним і не враховує людські інстинкти - створюється неповноцінна особистість, схильна до ілюзії, що соціальними засобами можна змінити природу людини, покращити її. Але витіснені інстинкти - це така порохова бочка, яка може вибухнути у виді психічних зривів. Як лікар 3. Фрейд вважав за необхідне допомогти хворому усвідомити неусвідомлене, зробити усвідомленим індивідуальне несвідоме, знайти розумний баланс між понад-Я і Воно, дати можливість "Я" (свідомості) вільно і розумно констиуювати себе, бути життєздатним.

Ідеї 3. Фрейда по-різному були сприйняті в суспільстві: деякі діячі мистецтва, філософи сприйняли лише магію несвідомого і відмовилися від "понад-Я" (на цьому засновані сюрреалізм, театр абсурду); неофрейдисти (А. Адлер, К. Юнг, Е. Фромм) поєднали психоаналіз та соціальні теорії Маркса і створили нову концепцію, яка надає першочергове значення міжособистісним відносинам, гумані­стичному психоаналізу.

Свідомість передбачає виокремлення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції щодо світу. Це виокремлення себе, ставлення до себе, оцінка своїх можливостей, що є необхідним компонентом усякої свідомості, утворюють різні форми специфічної характерисгики людини, тобто самосвідомості.

Самосвідомість - це динамічне утворення, що історично розвивається і виступає в різних формах, на різних рівнях:

перша форма, яку інколи називають самопочуттям, є елемен­тарне усвідомлення свого тіла і те, як воно співвідноситься з іншими предметами і людьми;

друга форма - усвідомлення своєї належності до певної люд­ської спільноти, культури, соціальної групи;

третя форма - виникнення свідомого "Я" як особливого утворення, схожого на "Я" інших людей і водночас у чомусь унікального і неповторного, здатного здійснювати вільні вчинки і нести за них відповідальність, що передбачає можливість контролю своїх дій та їх оцінювання.

Самооцінка і самоконтроль передбачають зіставлення людиною самої себе з певним, установленим для себе ідеалом "Я" і як наслідок –відчуттям або задоволення собою, або незадоволення.

Ставлення людини до самої себе завжди опосередковане її ставленням до іншої людини. Самосвідомість народжується не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості, а в процесі колективної діяльності й міжособистісних відносин. Людина не просто сприймає себе за аналогією з іншими, але й іншого - за аналогією з собою. Як показують сучасні дослідження, в процесі розвитку самосвідомості усвідомлення себе та іншого, як схожого на мене і разом з тим відмінного від мене, передбачають один одного.

Явні форми самосвідомості, коли ті чи інші феномени свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта називаються рефлексією. Вона не лише усвідомлення того, що є в людині, але й зміна самої людини, спроба виходу за межі того рівня розвитку, який було досягнуто. Рефлексія має складний характер, адже коли людина аналізує себе, прагне розібратися в собі, в своєму ставленні до життя, зазирнути в потаємні куточки своєї свідомості, вона тим самим хоче визначити систему своїх життєвих орієнтирів, тобто в чомусь більше упевнитись, або щось відкинути. Але образ самої себе, який людина створює в різних формах самосвідомості, не завжди адекватний реальній людині та її свідомості. Часто про людину більш точно свідчать інші, ніж вона сама розуміє себе. В тій мірі, в якій людина здатна враховувати об'єктивну оцінку про себе, що виникає в процесі колективної діяльності й відносинах з іншими людьми, вона більш точно може судити про себе. В процесі життєдіяльності, в сис­темі міжособистих відносин самосвідомість постійно перевіряється коригується, виправляється і розвивається. Це стосується і книг, кар­тин, скульптур тощо, коли зміст творів і зміст, укладений автором можуть не співпадати.

Отже, феномен самосвідомості є складним, багатоплановим і знаходиться в досить непростих відносинах зі своїм носієм. Він роз­вивається і змінюється в процесі залучення людини до системи колек­тивних дій і міжособистих відносин.

Семінарське заняття 4

Тема 5. Гносеологія. Філософія пізнання

Питання для усного опитування та дискусії

5.1. Пізнання як соціально-опосередковане відношення. Основні принципи теорії пізнання.

5.2. Суб’єкт, об’єкт та предмет пізнання.

5.3. Практика як специфічно людський спосіб відношення до світу. Структура практики.

5.4. Чуттєве та раціональне (логічне) пізнання, співвідношення їхніх форм.

5.5. Основні форми і методи наукового пізнання. Особливості наукового пізнання як цілеспрямованої діяльності з виробництва знань.

5.6. Проблема істини в філософії і науці. Об’єктивність істини. Взаємозв’язок абсолютної та відносної істини. Конкретність істини.

Аудиторна письмова робота