Принципи, методи, засоби, прийоми, форми виховання у вищих навчальних закладах

Принципи виховання – це основні, вихідні, науково обґрунтовані положення, якими користується професорсько-викладацький склад з метою кращого впливу на студента-майбутнього фахівця. Зокрема викладачі дотримуються таких принципів:

· єдності національного і загальнолюдського (врахування специфіки спадковості, національної психології, характеру, національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв народів, які проживають на території України));

· активності, самодіяльності і творчої ініціативи молоді (поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю студентів, утвердження життєвого оптимізму, розвиток позитивного мислення);

· гуманізації та демократизації виховання (здійснення виховання з максимальним урахуванням індивідуальних особливостей, нахилів, інтересів, запитів і можливостей студентів; розвиток різноманітних форм співробітництва і встановлення довіри між викладачами та студентами, щирих, людяних, доброзичливих стосунків);

· зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею (тісний зв’язок із культурно-історичними традиціями народу, досягненнями науки та практики, трудовими традиціями; формування вмінь застосовувати свої знання, вміння, навички на користь собі і державі);

· безперервність і наступність виховання (урахування в роботі вже досягнутого рівня вихованості студентів, органічна взаємодія виховання з навчанням з метою ефективного впливу на рівень вихованості студентів);

· диференціація та індивідуалізація виховного процесу (створення таких умов, за яких кожен студент міг би гармонійно розвиватися у відповідності до своїх індивідуальних можливостей, нахилів, інтересів, рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку; стимулювання активності, творчої індивідуальності кожного студента);

· культуровідповідність виховання (органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними та прогресивними родинно-побутовими традиціями, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь, засвоєння та накопичення надбань вітчизняної та зарубіжної культури);

· єдність вимог і поваги до особистості (вимагати не принижуючи, а сприяючи розквіту студентів, ставитися з повагою).

Методи виховання – це способи, шляхи досягнення мети виховання. Єдиної класифікації методів виховання в науковій літературі немає. Розглянемо деякі. Методи виховання поєднують у такі групи:

· методи формування свідомості особистості (поглядів, переконань, ідеалів) (лекції, доповіді, бесіди, розповіді, пояснення, диспути, дискусії, екскурсії, читання науково-популярної, художньої літератури, метод прикладу));

· методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога (прямого впливу, паралельного впливу, опосередкованого впливу), громадська думка, громадське доручення, створення виховних ситуацій, привчання та вправляння);

· методи стимулювання поведінки та діяльності (метод перспективних ліній, метод проблемних ситуацій, змагання, моральні та матеріальні заохочення);

або

· методи переконання (пояснення, розповідь, бесіда, приклад, дискусія, доповідь, диспут, лекція);

· методи активної дії (інтерактивні методи (тренування, показ), виконання вказівок, доручень));

· методи стимулювання (схвалення та покарання);

· методи самовиховання (використання досвіду близьких людей і власний).

Засоби виховання – все те, за допомогою чого здійснюється вплив: слова, факти, приклади, документи, фотографії, дії тощо.

Прийоми виховання – приватні способи (операції) використання методів і засобів.

Форми організації виховання студентів – це спосіб організації й існування упорядкованих прийомів спільної взаємопов’язаної діяльності професорсько-викладацького складу (конкретного викладача) та студентів (студента), що відбувається за встановленим порядком у певному режимі і спрямована на вирішення виховних завдань.

Форми виховання студентів:

· фронтальна (масова) (реалізується у процесі постановки та досягнення єдиної для всіх студентів (курсу(потоку), факультету) мети);

· групова (реалізується у процесі постановки та досягнення єдиної для студентів академічної групи (або невеликої кількості студентів різних груп) мети);

· індивідуальна (спрямована на вдосконалення рівня вихованості конкретного студента).