Педагогічні тести як форма контролю

Тестовий контроль є окремим складовим елементом у системі загального контролю, це перевірка, аналіз, оцінювання та констатація результатів функціонування процесу навчання на кожному ієрархічному рівні, його спрямованість на досягнення цілей навчання.

“Тестовий контроль” або “тестування” як термін означає у вузькому значенні використання і проведення тесту, а в широкому – сукупність етапів планування, складання і випробування тестів, обробки та інтерпретації результатів проведення тесту. Тестування не може задовольнити усі вимоги контролю, оскільки є такі знання, вміння та навички, які не можна перевірити за допомогою тесту.

Мета тестового контролю – управління процесом навчання шляхом визначення його результатів під час тестування.

Принципи тестового контролю:

· об’єктивності (тільки тест може її реалізувати найбільше);

· автентичність (відповідність тесту змісту навчання;

· врахування вікових психологічних особливостей студентів;

· наступність (узгодженість наступного тесту з попереднім);

· таємність (студенти не повинні знати заздалегідь завдань);

· практичність (доступність тестових матеріалів і засобів щодо їх виконання).

Типи тестування:

· поточне;

· тематичне;

· підсумкове.

Типи тестів:

· Тести з вибірковою відповіддю:

ü тести альтернативного вибору;

ü тести множинного вибору;

ü тести перехресного вибору;

ü тестові завдання із застосування принципу кумуляції: одна з відповідей є найбільш вичерпною, правильною, повною;

ü тестові завдання, відповіді на які базуються за принципом відновлення послідовності (вибірково-впорядкувальний тип): розставити подані варіанти відповіді у правильній послідовності;

ü тестові завдання на відповідність: серед поданих дієслів знайдіть дієслова доконаного виду. Тести з вибірковою відповіддю мають ймовірність вгадування: 50% при альтернативному виборі, 25% при чотирьох варіантах відповіді.

· Тести з конструйованою відповіддю:

ü тести з умовно однозначною відповіддю;

ü тести з очікуваною відповіддю.

Пропонується добір, відбір, вставляння, трансформація.

Основні показники якості тесту:

· валідність (що саме вимірює тест і на скільки ефективно це вимірює, придатність тесту для визначення реальних знань, умінь та навичок);

· надійність (визначається стабільністю його функції як інструмента вимірювання. Надійний тест дає приблизно однакові результати при повторному застосуванні);

· диференційна здатність (ознака, що вказує на здатність даного тесту виявляти серед тих, то тестується, встигаючих і невстигаючих);

· практичність (характеристика тесту, яка визначає доступність та посильність інструкцій тесту і змісту тестових завдань, простота організації тестування в різних умовах);

· економність (мінімальні витрати часу, зусиль і коштів).

Переваги тестів:

· об’єктивність;

· самооцінка досягнень;

· можливість використати комп'ютерну техніку

· можливість застосування багатобальної шкали оцінки;

· заощадження навчального часу і можливість відразу перевірити велику кількість студентів;

· можливість забезпечення індивідуалізації контролю.

Недоліки тестів:

· розробка тестових завдань потребує великої кількості часу;

· можливість угадування;

· тестовий контроль не може охопити увесь обсяг навчального матеріалу.

Методи контролю – це способи забезпечення зворотнього зв’язку (одержання інформації про стан і характер пізнавальної діяльності студентів, ефективності роботи викладача). Залежно від характеру завдань і засобів забезпечення зворотного зв'язку можна розділити на такі групи:

· методи спостереження викладача за роботою студентів;

· усні методи: бесіда, аналіз виступу студента на практичному чи семінарському занятті, пояснення виконаного завдання, усний звіт про виконане завдання, усний звіт про підсумки педагогічної практики та ін. повідомлення студентів;

· письмові методи: контрольні роботи студентів, доповіді, реферати, письмові звіти, творчі роботи, курсові, бакалаврські дипломні, магістерські роботи, тези, конспекти, статті, повідомлення;

· графічні методи: рисунки, графіки, таблиці, схеми, креслення; комплексні методи: облік виконання лабораторних робіт, роботи у майстернях, у полі, на підприємстві, роботи під час педагогічної практики;

· технічні методи: облік роботи у комп'ютерних класах.

Кожен метод використовується залежно від обставин і особливостей підготовки студентів. Один і той же метод в одних випадках може бути ефективним, в інших – не ефективним.

Група методів контролю навчально-пізнавальної діяльності поділяється на:

· Контроль з боку викладача (включає сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння студентами знань, сформованості вмінь і навичок. У педагогічній практиці має місце індивідуальне і фронтальне опитування. До цієї підгрупи належать: метод спостереження за роботою студента, усна перевірка, метод письмових та практичних робіт, метод програмованого (машинного і безмашинного) контролю. Перевірочні запитання і завдання можуть бути: репродуктивні (відтворення вивченого); реконструктивні (передбачають застосування знань в дещо змінених ситуаціях); творчі (застосування знань і вмінь у значно змінених умовах, вирішення більш складних завдань на мислення). Питання можуть бути основні, додаткові і допоміжні. За формою викладу – звичайні або у вигляді проблеми, а за формою вираження питання мають бути: логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними. Існує також тестова і графічна перевірка знань студентів).

· Самоконтроль і самооцінка є важливим способом розумового і морального самовдосконалення особистості.

· Взаємоконтроль (робота може бути в парах, мінігрупах. Студенти перевіряють знання, вміння, навички один одного).

Ефективність управління навчальним процесом залежить від регулярної й об'єктивної інформації про те, як студентами засвоюється навчальний матеріал. Якщо досягається зворотній зв’язок між студентом і викладачем, то він дозволяє оцінити динаміку засвоєння навчального матеріалу і корегувати організацію навчального процесу, в якому діє дидактичний зв’язок: мета навчання – процес навчання – результат навчання – нова мета. Щоб підійти до нової мети необхідно отримати об'єктивний результат реалізації процесу навчання студента, а ця вимога пов'язана з такими основними функціями контролю:

· діагностична (виявляє рівень засвоєння знань, вмінь і навичок, а також прогалини в них);

· освітня або навчальна (сприяє поглибленню, розширенню, вдосконаленості знань студентів);

· якісна (дозволяє вимірити і оцінити знання, вміння і навички студента);

· виховна або функція стимулювання (мотивації);

· розвиваюча (сприяє розвитку психічних процесів особистості, її уваги, пам'яті, логічного мислення, пізнавальної активності);

· прогностично-методична (дає змогу отримати, по-перше, викладачу досить точну інформацію для оцінки своєї діяльності, а, по-друге, студенту, якому результати контролю допомагають прогнозувати свою навчальну роботу).

Сучасний етап розвитку вищої освіти припускає зростаючу роль розвиваючої і виховної функції. Звідси виходить важливість не тільки кінцевого результату, а й аналіз пізнавальної діяльності студента, який забезпечує фактичний хід засвоєння навчальної інформації. Максимальна реалізація всіх функцій контролю тісно пов'язана з його технологією.

Технологія розробки контролю:

· визначення мети контролю;

· визначення та обґрунтування змісту завдань;

· вибір форм проведення контролю;

· визначення методів проведення контролю;

· визначення критеріїв оцінок.

Критерії оцінки – це ті положення, урахування яких є обов’язковими при виставленні тої чи іншої оцінки:

· обсяг (повнота) знань (визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об’єкт);

· глибина знань (характеризується кількістю усвідомлених студентом зв'язків і відношень у знаннях);

· міцність знань (збереження в пам’яті вивченого матеріалу і його безпомилкове відтворення в усній, письмовій і графічній формах);

· якість виявлення знання студентом (логіку мислення, аргументацію, послідовність і самостійність викладу, культуру мислення),

· оперативність знань (передбачає вміння студента використати знання в однотипних умовах);

· ступінь оволодіння вже відомими способами діяльності, уміннями і навичками застосування засвоєних знань на практиці;

· оволодіння досвідом творчої діяльності;

· якість виконання роботи (зовнішнє оформлення, темп виконання, темп виконання).

Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що визначаються вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, реєструється у вищому навчальному закладі з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS.

Навчальні досягнення студента з усіх видів виконуваних робіт (теоретична підготовка, практичні роботи, ІНДЗ, наукова робота тощо) оцінюється кількісно (визначається рейтинг), а підсумкові оцінки формуються з усіх навчальних дисциплін як за традиційною шкалою, так і за шкалою ECTS.

Таблиця відповідності шкали оцінювання ECTSз національною системою оцінювання в Україні

Оцінка за шкалою ECTS	Процент студентів, які зазвичай успішно досягають відповідної оцінки	Визначення	Оцінка
За національною системою	Відповідність балам
A		ВІДМІННО – відмінне виконання	5 (відмінно)	90 – 100
B		ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками	4 (добре)	82 – 89
C		ДОБРЕ – в загальному правильна робота з певною кількістю незначних помилок	75 – 81
D		ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків	3 (задовільно)	69 – 74
E		ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії	60 – 68
FX	-	НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібно попрацювати перед тим, як перескласти	2 (незадовільно)	35 – 59
F	-	НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота, обов’язковий повторний курс	1 – 34

Підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни є сумою рейтингових оцінок (балів), одержаних за окремі оцінювані форми навчальної діяльності. Питома вага оцінки кожного з видів навчальної роботи студента у підсумковій (загальній) оцінці визначається виходячи із їх вагомості у теоретичній та практичній підготовці фахівця, структури та змісту навчальної дисципліни. Підсумкова оцінка виставляється або після повного завершення вивчення навчальної дисципліни, або після завершення вивчення окремого змістового модуля (групи змістових модулів), якщо це передбачено навчальним планом. В останньому випадку в кінці вивчення навчальної дисципліни формується підсумкова оцінка з навчальної дисципліни, яка виводиться як середнє арифметичне із проміжних оцінок за змістові модулі, або формується на основі середньої оцінки за змістові модулі та проведення додаткового підсумкового тестування (наприклад, кваліфікаційний екзамен з педагогіки). До академічної довідки студента як основна вноситься підсумкова оцінка за вивчення навчальної дисципліни, а в дужках подаються відомості про результати оцінювання окремих змістових модулів.

Норми оцінки – це опис умов, якими повинен користуватися педагог, виставляючи студенту оцінку.

· “відмінно” (А) – студент виявив всебічні глибокі знання, вміння вільно виконувати завдання, передбачені навчальною програмою; вміння застосовувати теоретичні знання на практиці, ознайомленість з основною та додатковою науковою літературою; виявив креативність у розумінні і творчому використанні набутих знань і вмінь, бажання та вміння поглиблювати та розширювати знання.

· “добре” (В) – студент виявив знання матеріалу з дисципліни в заданому обсязі, вміння виконувати практичні завдання, виявили здібності, засвоєння основної та додаткової літератури, здатність до самостійного поповнення та оновлення знань. Але у відповіді студента наявні незначні помилки.

· “добре” (С) – студент виявив знання матеріалу, вміння виконувати завдання в загальному правильно з певною кількістю помилок, вміння епізодично (не системно) застосовувати теоретичні знання на практиці, володіння навичками роботи з різними інформаційними джерелами.

· “задовільно” (D) – студент виявив знання основного матеріалу, достатнього для подальшого навчання і майбутньої роботи за спеціальністю; вміння виконувати завдання, але зі значною кількістю недоліків, які спроможний усунути їх за допомогою викладача; ознайомлений з основною літературою, рекомендованою програмою.

· “задовільно” (Е) – студент виявив знання більшої частини основного матеріалу, достатнього для подальшого навчання та майбутньої фахової діяльності, вміння виконувати завдання, що задовольняють мінімальні критерії; виявив поверхову обізнаність з основною літературою, рекомендованою програмою.

· “незадовільно” (FХ) – студент виявив поверхові, фрагментарні знання основного програмового матеріалу, може виконати лише окремі завдання репродуктивного рівня за аналогією, з основною літературою ознайомлений дуже слабо.

· “незадовільно” (F) – студент має лише початкові уявлення про предмет вивчення, завдання не може виконати; оскільки не володіє теоретичними знаннями, то відповідно і не може застосувати їх на практиці; студент неспроможний до навчання чи виконання фахової діяльності після закінчення ВНЗ без повторного навчання за програмою відповідної дисципліни

На замітку викладачам:

· особливо необхідно відзначити значення об’єктивності в контролі успішності студентів;

· студенти досить чутливі до атестації їх знань (це лише здається, що декому байдуже, це лише їх зовнішній захист, внутрішньо переживає кожен);

· необ’єктивність оцінювання знань, умінь і навичок студентів викликає недовіру та неповагу до викладача;

· в оцінюванні не мають виявлятися особистісне ставлення викладача до студента, настрій викладача тощо.