Залежності від типу МА

І.Анафілактичний шок, кропив»янка, набряк Квінке, напади ядухи, алергічного риніту, кон’юнктивіту (Базофільні тести, радіоалергосорбентний тест, імуноферментний аналіз, імунофлюоресцентні тести, хемілюмінометричний (МАСТ-тест), реакція пасивної гемаглютинації (РПГА)).

ІІ.Гемопатії (гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія) (Прямий тест дегрануляції базофілів (TДБ), тест стимуляції базофілів алергеном, тест пригнічення алергеном люмінол-залежної хемолюмінісценції сенсибілізованих лейкоцитів, імунотермістометрія, тест виділення гістаміну під впливом алергену, реакція викиду іонів калію з сенсибілізованих лейкоцитів під впливом алергену)

ІІІ.Сироваткова хвороба, екзема, враження імунними комплексами внутрішніх органів, екзогенний алергічний альвеоліт, артюсоподібні реакції, анемія, агранулоцитоз, васкуліти (імунофлюоресцентні тести, реакції преципітації, визначення імунних комплексів, імунотермістометрія)

ІV.Контактний дерматит, фото-алергічний дерматит, еритемо-везикулярні дерматити, геморагічний васкуліт (Реакція бластної трансформації лімфоцитів, реакція інгібіції міграції лейкоцитів, тест розеткоутворення)

Слід уникати науково необгрунтованих тестів (метод Фоля тощо) або тестів, діагностична цінність яких є незначною (реакції лейкергії, лейколізису тощо). Провокаційні тести, з поступовим збільшенням дози ЛЗ, що вводиться, є небезпечними для пацієнта.

Диференційний діагноз. Оскільки анафілактичний шок відрізняється бурхливим, нерідко блискавичним перебігом, диференціальна діагностика повинна проводитись негайно, передусім з інфекційно-токсичним шоком. Слід враховувати, що клінічна симптоматика інфекційно-токсичного шоку завжди поєднується з ознаками основного захворювання, яке нагадує сепсис. Розвитку шоку передує виражена гарячкова реакція організму з великими добовими коливаннями температури, інтенсивною пітливістю і вираженою інтоксикацією організму (різкий біль голови, блювота, судоми, менінгізм). В останні роки інфекційно-токсичний шок розвивається як ускладнення важкої бактерійної інфекції, яка спричиняється переважно умовно-патогенними грамнегативними бактеріями (шигели, псевдомонади, протей та ін.). Однак слід враховувати, що інфекційно-токсичний шок може виникнути при багатьох інфекційних захворюваннях - черевному тифі, сальмонельозі, менінгококцемії, грипі.

При важких формах кишкових інфекцій може виникнути дегідратаційний шок, він пов’язаний зі зневодненням організму. Найчастіше дегідратаційний шок ускладнює перебіг холери і сальмонельозу. В клінічній картині переважають ознаки зневоднення, які спричинені безперевною діареєю і блювотою: тургор шкіри знижений, риси обличчя загострені, голос охриплий, може настати афонія, часто спостерігається акроціаноз, судомні скорочення м’язів. Артеріальний тиск практично не визначається. Пульс аритмічний, слабкого наповнення. Тахіпноє. При дослідженні крові виявляються ознаки її згущення - підвищені гематокрит і в’язкість, еритроцитоз, гіперлейкоцитоз. Свідомість, як правило, збережена, температура тіла знижена.

При появі кропивниці слід мати на увазі її поліетіологічність і мономорфність висипки. Окрім медикаментів захворювання можуть спричиняти харчові продукти (яйця, консервовані продукти, гриби, суниці), інтоксикація з кишок при порушенні травлення, глистні інвазії, тонзиліт, холецистит, риніт, укуси комах, метеорологічні фактори.

Діагноз набряку Квінке при локалізації набряку в підшкірній клітковині не викликає труднощів. При абдомінальній формі диференціюють з кишковою непрохідністю, апендицитом, панкреатитом. Допомагають дані алергологічного анамнезу, спостереження за хворим в динаміці, наявність ефекту від використання антигістамінних препаратів.

Токсико-алергічні ураження шкіри і слизових нерідко доводиться диференціювати із скарлатиною, кором, краснухою, інфекційним мононуклеозом, іншими інфекційними захворюваннями з екзантемами.

При скарлатині висипка дрібноточкова, виникає на гіперемійованому фоні в пахвинних, пахових ділянках, шийних, підколінних, ліктьових згинах. Характерні дрібні крововиливи, які концентруються в природних складках (симптом Пастіа). Окрім висипки, типові блідий носогубний трикутник, тонзиліт, "малиновий" язик, білий дермографізм, шийний лімфаденіт, загальна інтоксикація. Все це невластиве для алергічних станів при МА. Крім того, слід врахувати, що токсико-алергічні враження шкіри супроводжуються більш крупними плямистими і папульозними висипаннями, уртикаріями, характер висипки швидко змінюється, фон нормальний чи, навпаки, більш блідий, ніж звичайно, часто турбує свербіння. При підозрі на скарлатину допомагає виявлення контакту з хворими на стрептококові інфекції (особливо на ангіну).

Висипці при кору передує катаральний період з одутлістю обличчя, гіперемією і набряком кон’юнктиви і слизової носа, рясним нежитем, наявністю плям Бєльського-Філатова-Копліка на слизовій оболонці рота. Висипка плямисто-папульозна, розповсюджується етапно: перші елементи виявляються за вухами, на шиї та обличчі; на 2-й день екзантема виникає на тулубі і проксимальних ділянках кінцівок, на 3-й день - на всій шкірі кінцівок. На відміну від кору алергічна висипка з’являється по всьому тілу одночасно без попередніх катаральних явищ, інколи переважає на зовнішній поверхні кінцівок і довкола суглобів, елементи макуло-папульозної висипки часто поєднуються з уртикарними, носять вогнищевий характер, супроводжуються свербінням. В диференціальній діагностиці потрібно використовувати епідеміологічні та анамнестичні дані. В тяжких випадках проводять серологічні дослідження для виявлення протикорових антитіл.

Висипка при краснусі макуло-папульозна чи дрібноточкова, протягом декількох годин поширюється по всьому тілу, майже ніколи не зливається в крупні плями, не супроводжується свербінням. Поряд з цим типовим є збільшення задньошийних і потиличних лімфатичних вузлів до розміру горошини, які болючі на дотик. Діагноз підтверджується наростанням титру антитіл в динаміці захворювання.

У хворих на псевдотуберкульоз виникає поліморфна (дрібноточкова, плямиста, уртикарна, у вигляді вузлуватої еритеми) висипка, яка може змінюватись в динаміці хвороби. Після згасання висипки часто спостерігається значне лущення шкіри. Подібна висипка нерідко з’являється при МХ, особливо при синдромі сироваткової хвороби. Однак при псевдотуберкульозі висипка виникає на гіперемійованому фоні, часто спостерігається гіперемія обличчя, шиї, верхньої половини тулуба і кінцівках (симптом "рукавичок" і "шкарпеток"), одночасно вражаються органи травлення (гастроентерит, апендицит, гепатит) і суглоби (артралгії, артрити). У ряді випадків є дані про подібне захворювання у осіб, які харчуються в одній їдальні, споживання в їжу салатів і сирих овочів. Діагноз псевдотуберкульозу можна підтвердити з допомогою бактеріологічних і серологічних досліджень.

Необхідність диференціальної діагностики МХ з інфекційним мононуклеозом виникає через наявність при ньому поліморфної, часто плямисто-папульозної, висипки, поліаденіту, гарячкової реакції, лейкоцитозу чи лейкопенії. Однак, при інфекційному мононуклеозі збільшені переважно шийні лімфатичні вузли, часто спостерігаються тонзиліт (від катарального до виразково-плівчастого), гепатоспленомегалія, в периферичній крові - лейкоцитоз, багато мононуклеарів, позитивна реакція Пауля-Буннеля-Давидсона, що не характерно для алергічних реакцій на ліки. Слід врахувати, що при МХ висипка частіше уртикарна, свербить, в крові еозинофілія, нерідко є дані про вживання медикаментів, парентеральне введення чужорідної сироватки з лікувальною чи профілактичною метою.

Подібна плямиста чи плямисто-папульозна висипка може бути при ентеровірусній екзантемі. Запідозрити інфекцію допомагає наявність значної інтоксикації організму, міалгій і симптомів ураження органів (міокардит, діарея, менінгіт, гепатит), дані про груповий характер захворювання.

Інколи сироваткова хвороба нагадує сепсис. Однак, при сепсисі можна виявити гнійні вогнища, прогресуючу анемізацію, симптоми загальної інтоксикації, які супроводжуються гарячкою з ознобом і рясним потом; висипка у вигляді пустул, пухирців, дрібних і крупних крововиливів.

Медикаментозні стоматити диференціюють з хронічним рецидивуючим афтозним стоматитом і поліморфною ексудативною еритемою. Хронічний афтозний стоматит характеризується появою афт, кількість яких залежить від важкості захворювання. Афти локалізуються частіше на язику, губах і щоках, супроводжуються палінням. Рецидиви виникають весною і восени при загостренні хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту.

Поліморфна ексудативна еритема починається гостро з підвищення температури тіла до 39 ° С. На 4-7-й день хвороби на розгинальних поверхнях кінцівок, рідше на обличчі, шиї і тулубі, з’являється поліморфна висипка - червоні плями, папули і пухирі, які можуть зливатись і створювати дуже яскраву картину. Через 1-2 дні центр плям блідніє і набуває синьо-фіолетового чи коричневого відтінку, по периферії зберігається червоний вінчик. В порожнині рота на фоні гіперемії виникають пухирі, при руйнуванні яких утворюються ерозії, які вкриті фібрином. Часто збільшені шийні, пахвинні та інші лімфовузли. Протягом всього захворювання, яке триває 1-3 тижні, зберігаються загальнотоксичні явища. Окрім характерної клінічної картини поліморфної ексудативної еритеми в диференціації її з МА слід враховувати, що останній нерідко передує прийом медикаментів, при відміні яких і проведенні антигістамінної терапії висипка зникає.

Диференціальна діагностика МА з ексудативною еритемою ускладнюється у випадку його важкого перебігу на кшталт синдрому Стівенса-Джонсона. Важливими ознаками синдрому Стівенса-Джонсона є виражені та глибокі зміни слизових оболонок у вигляді пухирів, виразок, ділянок некрозу. Окрім слизової рота і кон’юнктив часто вражаються уретра, анус, статеві органи. На шкірі висипка часто локалізується в ділянці тильної поверхні кистей і стоп.

В діагностиці токсичних ускладнень, які спричинені хіміотерапевтичними препаратами, слід враховувати їх вибірковий вплив на окремі органи і системи. Так, аміноглікозиди (стрептоміцин, гентаміцин, дигідрострептоміцин, канаміцин, мономіцин, неоміцин) мають ототоксичну і нефротоксичну дію; тетрацикліни, рифампіцин - гепатотоксичну, левоміцетин, ристоміцин, сульфаніламідні препарати вражають органи кровотворення, нітрофурани мають диспепсичну і нейротоксичну дію. Крім того, частота і вираженість токсичних ускладнень залежать від дозування, тривалості використання препаратів, віку і загального стану хворого, функціонального стану органів і систем, передусім печінки і нирок. Коло захворювань, з якими необхідно проводити диференціальну діагностику МА, залежить від загальної і органоспецифічної симптоматики токсичної дії препаратів у конкретному випадку.