Імунотерапія алергічних хвороб

Специфічна імунотерапія (СІТ) є наібільш ефективним методом лікування алергічних захворювань у дітей. Вона проводиться тільки при атопічних, Ig Е-опосередкованих захворюваннях. Показано проведення специфічної імунотерапії дітям з атопічними алергічними захворюваннями, у яких чітко доведена причинна значимість алергенів і коли неможливо цілком усунути останні з оточення хворого. Специфічна імунотерапія, незважаючи на прогрес у фармакотерапії алергічних хвороб, є наібільш ефективним методом досягнення стійкої ремісії хвороби. Сприятливий вплив специфічної імунотерапії на перебіг захворювання зв'язують у першу чергу з переключенням на Th 1-імунну відповідь, а також з виробленням специфічних блокуючих антитіл, що відносяться до Ig G.

Для проведення специфічної імунотерапіїи у дітей використовуються різні групи алергенів, наібільш часто - алергени домашнього пилу, а також кліщові, пилкові і грибкові алергени.

Традиційно СІТ проводиться парентеральним (підшкірним) введенням причинно-значимих алергенів. В залежності від часу проведення може бути на протязі року або предсезонною (при полінозах).

Імунофармакотерапія. Оскільки алергію, як вказувалося раніше, можна розглядати в якості імунодефіцитного стану, застосування імуномодилюючих препаратів у лікуванні алергічних захворювань є обґрунтованим. Основними групами імунотропних препаратів, які використовуються у терапії алергії є наступні:

-тимічні препарати (тваринного походження: тималін, тактивін, тимоптін, вілозен і ін., а також синтетичного походження: тимоген, і препарати тимоміметичної дії: левамізол, диуцифон)

-препарати кістково-мозкового походження (мієлопід)

- грибкового походження (нуклеінат натрію)

-лізати, екстракти і препарати з рибосом (бронхо-мунал, рибомуніл і ін.)

-імуноглобуліни

-цитокини (інтерферони, ІЛ-2)

Докладне застосування імунотропних препаратів розглядається у відповідній главі.

Існують спроби використання імуносупресантів у дітей з важким

перебігом алергічних захворювань.

Плазмаферез застосовується у випадках гострих токсично-алергічних реакцій, для зниження концентрації циркулюючих імунних комплексів (ЦІК).

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТЕРАПІЇ ПСЕВДОАЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ. Лікування при псевдоалергії повинно передбачати необхідність з'ясування безпосередньої причини виникнення реакціі організму, виявлення фонової патології з урахуванням родоводу, що дає підставу для етіопатогенетичного лікування, зменшення побічних ефектів і ускладнень. Лікування хворих у гострому періоді псевдоалергії є етіотропним і патогенетичним. Етіотропна спрямованість полягає в попередженні, перериванні і елімінації, наскільки це можливо, дії етіопатогенного фактора. При лікарській псевдоалергії припинення прийому препарату здійснює лікувальну дію. Якщо в хворого є непереносимість ацетилсаліцилової кислоти (АСК), йому не рекомендується вживати похідні піразолону, нестероідні протизапальні засоби, продукти, що містять харчовий барвник тартразин і лікарські засоби в оболонках жовтого кольору. При псевдоалергії на харчові продукти необхідно їх виявляти і виключати з раціону або обмежувати їхнє вживання, оскільки псевдоалергія -дозозалежна реакція.

Оскільки в дітей виникнення псевдоалергічних реакцій часто обумовлено патологією травної системи, адекватна терапія основного захворювання визначає успіх лікування псевдоалергії. З огляду на роль дизбактеріозу, необхідно також призначення еубіотиків, з обліком кількісних і якісних порушень мікробної флори.

При псевдоалергії, зв'язаної з неадекватним посиленням класичного або альтернативного шляхів активації комплементу найкращий ефект дає в гострому стані введення С1-інгібітора, одержуваного з плазми крові, свіжої чи свіжозамороженої плазми. Добре діє інгібітор плазміну - Е-аміно-капронова кислота. Варто звернути увагу на те, що лікування псевдоалергічного набряку різко відрізняється від лікування алергічної його форми.

У випадку використання лікарських засобів, що є лібераторами гістаміну, необхідно призначати антигістамінні препарати.

Звільнення гістаміну продуктами може бути заблоковано вживанням інталу у великіі дозі - 0,15-0,2 м за годину до приіому їжі. Інші препарати, що володіють властивістю стабілізаторів мембран опасистих клітин, також можуть застосовуватись при псевдоалергічних реакціях, що протікають по гістаміновому механізму.

Прогноз захворювання визначається характером механізмів розвитку псевдоалергії, виразністю виниклих порушень, своєчасністю і адекватністю призначеної терапії.

Свинцевий гінгівіт, стоматит (Gingivitisplumbica s. salumina)

Свинцевий гінгівіт виникає в осіб, які тривалий час уживають препарати свинцю (вода свинцева), а також в осіб, що контактують зі свинцем у процесі виробництва. Нині зустрічається рідко.

Спільним у клінічній картині гінгівіту, стоматиту, що розвиваються при інтоксикації препаратами солей металів, є відчуття присмаку металу, неприємного запаху з рота, що поєднуються в одних випадках із рясним слиновиділенням, в інших - з обмеженням його, тобто сухістю і подальшим розвитком своєрідних форм уражень СОПР.

За тривалого застосування препаратів миш’яку, ртуті, вісмуту, свинцю для лікування різних захворювань може відбуватися кумуляція їх в організмі, особливо у хворих, в яких порушена антитоксична функція печінки і видільна функція нирок, ШКТ, шкіри. У цьому стані частина препаратів із кров’яного русла проникає через стінки капілярів СОПР і ясен, які, як відомо, є індикаторами інтоксикації організму, де вступають у реакцію із сірководнем, що накопичується в міжзубних проміжках унаслідок розкладання залишків їди. У результаті утворюються сульфідні сполуки, що випадають в осад, утворюючи своєрідного кольору облямівку по ясенному краю, а іноді й плями на інших ділянках CO. Надалі ясенний край, а можливо, й інші ділянки CO запалюються, а нерідко покриваються виразками. Розвивається своєрідна картина гінгівіту, стоматиту.