Кілерні клітини

Це система цитотоксичних лімфоцитів - ефекторів, які виявляють і знищують мутантні, пухлинні та інфіковані клітини. Вони можуть бути активовані алогенними клітинами або клітинами, що презентують вірусний чи пухлинний антиген на своїй поверхні. В першому випадку специфічність цитотоксичних лімфоцитів буде направлена проти антигенів головного комплексу гістосумісності І класу, а в другому - проти комплексу вірусного антигену, що знаходиться на варіабельній області антигену І класу гістосумісності.

Кілінгову систему (систему цитолітичних лімфоцитів) складають наступні клітини - природні кілери (ПК) або natural killers (NK), та великі гранулярні лімфоцити (ВГЛ), К-клітини, ЛАК-клітини (лейкінактивовані кілери).

Природні кілери - це популяція лімфоїдних клітин, що володіє природною цитотоксичністю по відношенню до генетично чужорідних клітин, і власних патологічно змінених клітин (пухлинних і клітин, вражених вірусом). Ці клітини не здійснюють фагоцитоз, проявляють цитотоксичну, противірусну і протипаразитарну дію без попередньої обробки антитілами, виділяючи цитоперфорини і цитотоксини та інші біологічно активні речовини. Окрім того, вони здатні руйнувати (лізувати) клітини-мішені, які покриті незначними кількостями антитіл (імуноглобулінів) – антитілозалежна клітинно-опосередкованої цитотоксичність (АЗКОЦ). Наприклад заражені вірусом клітини, на яких адсорбовані природні антитіла.

Лімфокінактивовані кілери (ЛАК) несуть на своїй мембрані деякі маркери Т-клітин і активні по відно­шенню до широкого кола пухлинних клітин in vitro, в тому числі і по від­ношенню клітин-мішеней, резистентних до інших форм клітиннопосеред­кованого цитолізу. ЛАК-клітини генеруються в культурах лімфоїдних клітин, в присутності ІL-2. Вони викликають загибель широкого кола свіжих автологічних і алогенних пухлин, які не чутливі до ПК, К-клітин.

Великі гранулярні лімфоцити (ВГЛ) мають здатність до спонтанної цитолітичної активності проти трансформованих і інфікованих вірусом клітин, вони представляють собою гетерогенну популяцію, активність якої найбільш висока в периферичній крові. Па відміну від Т-лімфоцитів, ВГЛ не мають здатності до імунної пам'яті, а їх цитолітична активність не обмежена молекулами головного комплексу гістосумісності. Вони відіграють головну роль у відторгненні трансплантатів і приймають участь в обмеженні вірусної інфекції, і, можливо, гематогенного поширення пухлинних клітин. При активації ВГЛ, останні синтезують гама-інтерферон, що має імуномодулючу дію, а також підсилює цитолітичну активність у природних кілерів, макрофагів. ВГЛ і ПК здійснюють цитотоксичний ефектпротягом 3-6 годин з моменту контакту їх з клітиною- мішенню.

Особливістю цитолітичної реакції цитотоксичних лімфоцитів є її автономність, вони не потребують допомоги з боку яких-небудь інших клітин або гуморальних факторів. Для здійснення цитолітичної реакції необхідний прямий контакт цитолітичного лімфоцита і "клітини-мішені" з ефекторною стадією літичного циклу у вигляді „летального удару”, в ході якого проходить екзоцитоз розчинних медіаторів з наступним утворенням трансмембранних пор. Результатом цих подій є колоїдно-осмотичний лізис клітини-мішені. Після загибелі клітини-мішені клітина-ефектор (ЦТЛ) здатна до повторного здійснення цитотоксичної реакції. Є підстави думати, що колоїдно-осмотичний шок, викликаний гранулами екзоцитозу, не єдиний механізм загибелі клітини-мішені.