Інтерферони

Інтерферони (ІФН) - група індукованих секреторних білків, що виробляються клітинами-еукаріотами у відповідь на віруси та інші стимулятори. ІФН не мають прямої противірусної дії, а тільки профілактичну здатність, індукуючи противірусні білки, які захищають клітини від адгезії вірусів, пригнічуючи трансляцію і транскрипцію, що викликає вірус. Неспецифічність інтерферонів зумовлена тим, що один і той же інтерферон діє на всі віруси, незалежно від їх належності до видів, родів та родин.

Видова специфічність ІФН полягає в тому, що ІФН, синтезований клітинами людини, функціонально активний тільки в організмі людини, а не тварин і навпаки.

ІФН підсилюють: 1. Фагоцитарну активність макрофагів; 2. Цитотоксичність природних клітин-кілерів, великих гранулярних лімфоцитів, лак - клітин (лейкінактивованих кілерів) і сенсибілізованих Т-лімфоцитів; 3. Прискорують і збільшують продукцію ІФН; 4. Експресію антигенів на мембранах клітин, включаючи експресію антигенів всіх класів головного комплексу гістосумісності; 5. Підсилюють адгезивність клітин за рахунок підвищення концентрації тубуліну; 6. Підвищують секрецію простагландинів Е, впливаючи (стимулюючи) на циклооксигеназу; 7. Підвищують збудливість нейронів.

Разом з тим, ІФН пригнічують:

1. Ріст бактерій, хламідій, найпростіших

2. Проліферацію нормальних, неопластичних і фетальних клітин;

3. Диференціацію клітин;

4. Рухомість клітин в культурі клітин;

5. Синтез ДНК і індукованого та неіндукованого білка;

6. Підвищену чутливість уповільненого типу, реакцію "трансплантат проти хазяїна", фіксацію комплементу та гетерологічну адаптивну шкірну анафілаксію. ІФН проявляють портипухлинну і імунорегуляторну дію. За походженням ІФН діляться на три основні класи.

1. Альфа-інтерферон (ІФН-а) - лейкоцитарний. Його одержують в культурах лейкоцитів крові донорів, використовуючи інтерфероногени (вірус осповакцини). Він проявляє виражену противірусну та антипроліферативну активність.

2. Бета-інтерферон (ІФН-b) - фібробластний. Його отримують на півперещеплюваних культурах диплоїдних клітин людини. Протипухлинна дія цього ІФН значно перевищує противірусну.

3. Гама-інтерферон (ІФН-у, імунний ІФН) - одержують в перещеплюваних, найчастіше в лімфобластних, клітинах під дією мітогенів бактерійного або рослинного походження. Він відрізняється від альфа- і бета-інтерферонівмалою противірусною активністю на фоні значної імуномодулюючої дії.

В організмі людини виділення інтерферонів можуть спричиняти індуктори – інтерфероногени. Вони бувають сильними та слабкими. До слабких індукторів відносять бактерії, рикетсії, мікоплазми, хламідії, найпростіші, бактерійні ендотоксини та інші продукти мікробного походження, а також хімічні полімери (полікарбонові кислоти, полісульфати, поліфосфати та інші). Сильними індукторами альфа- і бета-ІФН є ДНК- і РНК-віруси та ін. Визначене коло інфекційних захворювань, при яких виявляється відносний або абсолютний дефіцит продукції ІФН внаслідок самої патології або порушення відповіді на вірусну інфекцію, наприклад його рівень знижений у хворих на вірусні інфекції, зокрема вірусний гепатит. Встановлений тимчасовий тісний взаємозв'язок між дією ендогенного ІФН з видужанням. Утворення ендогенного ІФН не обмежується тільки при вірусній інфекції. Велика кількість грампозитивних і грамнегативних бактерій, хламідій, рикетсій, мікоплазм індукують при зараженні людини продукцію ендогенного ІФН.

ІФН виявляється в підвищеній кількості в сироватці крові хворих на автоімунні захворювання (системний червоний вовчак, РА, синдром Бехчета та ін.), а також при СНІДі.

ІФН є ефективними лікарськими засобами, які з успіхом використовуються у хворих на проліферативні процеси, при вірусних, бактеріальних, хламідійних, мікоплазменних та інших інфекціях, а також при імунодефіцитних станах. Поряд з природним ІФН розроблена біотехнологія отримання рекомбінантних ІФН (реферон, лаферон, лейкінферон, інтрон А та ін.)