Теоретична риторика

«Оратором є лише той,

хто в змозі говорити з кожного питання

гарно, вишукано і переконливо»

Тіціт

Успіх виступу може забезпечити ретельна до нього підготовка. Промовець, який належно до виступу не підготувався, хвилюється вже від думки про те, що йому доведеться імпровізувати перед аудиторією.

Логічна структура виступу, а також послідовність та взаємозв’язок думок фіксується у вигляді плану. Пунктами плану зазвичай є ключові поняття або стисло сформульовані судження.

Подбавши про зміст, смислову наповненість виступу, необхідно зосередитись на формі виступу.

Будь-який виступ складається з трьох основних частин: початку (вступу), основної частини і закінчення (висновків).

П о ч а т о к виступу має велике значення, бо саме на цьому етапі промовець має розв’язати кілька важливих завдань, від яких залежить успіх подальшого виступу:

1) подолати хвилювання й набути впевненості;

2) встановити контакт зі слухачами, завоювати їхні симпатії;

3) зацікавити аудиторію темою свого виступу;

4) стисло схарактеризувати загальний зміст виступу і розділити його на окремі питання.

Перш за все, з’явившись перед широким загалом, слід привітатися з присутніми, витримати їхні погляди, подолати внутрішнє напруження й почати виступ з чогось цікавого або із суті питання, уникаючи шаблону. Це може бути випадок із життя, парадоксальне формулювання. Можна почати з компліменту слухачам, а потім коротко схарактеризувати зміст і завдання промови.

Виклад змісту о с н о в н о ї ч а с т и н и слід здійснювати за принципом від простого до складного, стежачи, щоб, з одного боку, усе, що говориться, було зрозумілим слухачам, а з другого, щоб не було банальним, усім відомим. Інформація упорядковується по-різному:

1) у хронологічній послідовності, коли потрібно викласти події чи схарактеризувати певний процес роботи, діяльності;

2) у формі опису певного предмета, пояснення його будови, функцій та інших істотних ознак;

3) шляхом переліку основних пунктів, характеристик, прикладів застосування, переваг тощо;

4) шляхом викладу певних тез, їх аргументації.

Тобто промовець викладає думки, пояснюючи, описуючи, розповідаючи, доводячи.

Слід пам’ятати, що найменш цікавим з-поміж інших типів мовлення є о п и с, тому не варто ним надуживати. Пожвавити опис можна оригінальними образами, порівняннями, метафорами, оцінками, проблемністю викладу, зіставленням протилежних думок.

Р о з п о в і д ь належить до найцікавіших форм викладу змісту, тобто особливих проблем щодо підтримання уваги слухачів не викликає, якщо містить новизну.

Рівень інтересу до мовлення типу р о з д у м у залежить від актуальності порушеної проблеми, від доступності самого викладу.

Важливе значення має також з а к і н ч е н н я виступу. Існує кілька способів закінчити свій виступ:

1. Підбити підсумки всього сказаного, повторивши основні положення виступу.

2. Закликати до конкретних дій.

3. Зробити слухачам комплімент.

4. Процитувати доречні поетичні рядки.

5. Пожартувати, викликавши сміх.

Не слід закінчувати виступ словами «Оце все, що я хотів сказати», пам’ятаючи, що саме від сказаного у закінченні залежить, що з виступу залишиться в пам’яті слухачів. Тому прикінцеві фрази є дуже важливими, і обміркувати їх потрібно якнайретельніше. (За І. Томаном, Д. Карнегі)

Прийоми активізації уваги слухачів

«Найкращий оратор – той, котрий своїм словом

і навчає, і дає насолоду, і справляє глибоке враження.

Навчати – обов’язок оратора,

давати насолоду – честь, виявлена слухачеві,

здійснювати сильне враження – необхідність»

Цицерон

На шляху досягнення кінцевої мети оратора лежить три завдання: зачарувати, довести, переконати. Цій меті й слугують наступні прийоми.

1. Метафора – одна з форм образного мислення,вислів, в якому ознаки одного предмета переносяться на інший за подібністю, напр..: Сонце посміхається; Реве та стогне Дніпр широкий (Т. Шевченко)

В ораторських промовах вдала метафора викликає у слухачів захоплення. Проте вплив метафори на слухача залежить від її новизни й свіжості.

«Метафора має бути ясною, приємною і чарувати новизною», - зауважував Аристотель.

Відчуваючи наближення старості, Цицерон висловився так: «Мої промови починають сивіти». Шукайте таких метафор…

2. Застосування у процесі виступу риторичних запитань – один з найефективніших засобів пожвавлення уваги слухачів. Почувши від оратора запитання, на яке він, власне, й не чекає відповіді, слухачі від пасивного сприйняття переходять до активного обдумування поставленого запитання. По суті, риторичних питання стверджує певну думку з метою активізації уваги аудиторії.

3. Цитати – це дослівне відтворення оратором фрагмента чужого мовлення для підтвердження або обґрунтування власної позиції. Цитування – прийом ораторського мовлення, який полягає в обґрунтуванні власних поглядів та тверджень посиланням на думки фахівця в даній галузі. Посилання та думки, висловлені відомими людьми, звучать дуже переконливо. Цитатою можна розпочати виступ.

4. Застосовуючи порівняння, промовець пояснює слухачам щось їм невідоме, звертаючись до їхнього досвіду, порівнюючи нове для них з уже їм відомим. Порівняння увиразнюють мовлення, концентрують увагу слухачів на найбільш важливому, збуджують їх уяву, активізують пам’ять. Порівняння допомагають промовцеві виявити власне ставлення до предмета обговорення.

Згоріли дві душі, як два метеорити (І. Лобовик)

Стояла ніч, красива, мов Кармен …(Л. Костенко)

5. Парадокс – одна з форм протиставлення або контрасту. Термін походить від грецького paradoxon - несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глузду. У риториці та в художній літературі парадокс вживається як засіб, що відіграє певну функцію: він може бути засобом сатиричного, викривального зображення або ж увиразнювати абсурдність певного явища. Найчастіше формулюється у вигляді афоризму чи каламбуру:

Поспішай повільно. Чим гірше, тим краще.

Воно б дуже добре, та нікуди не годиться.

Футбол з гри мільйонів перетворився на гру мільйонерів.

Найбрудніші гроші – відмиті.

Мати власну думку добре, а от тримати її при собі – ще краще.

Працювати нікому: всі зайняті пошуками роботи.

Життя таке коротке, що поки всіх розкусиш – зуби повипадають.

Парадокс: голова порожня, а в неї нічого не лізе.

Парадокс – думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною, правильно відображаючи певні факти.

6. Короткі розповіді (приклади з життя, подробиці, анекдоти) урізноманітнюють, увиразнюють виступ, роблять його цікавішим.

7. Гра слів є окрасою виступу і завжди подобається слухачам. Наприклад: Ми хочемо не одержавлення людей, а олюднення держави (Хеусс).

8. Повтор має особливе значення, бо сприяє запам’ятовуванню основної думки, підвищує переконливість промови.

ТЕСТ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Батьківщиною красномовства вважають:

А) давній Єгипет;

Б) Стародавній Китай;

В) античну Грецію;

Г) Стародавній Рим.

2. Батьком риторики називають:

А) Аристотеля;

Б) Платона;

В) Демосфена;

Г) Цицерона.

3. Найвідомішим ритором Стародавньої Греції був:

А) Аристотель;

Б) Демосфен;

В) Цицерон;

Г) Платон.

4. Видатні оратори Київської Русі:

А) Феофан Прокопович та Григорій Сковорода;

Б) Демосфен та Цицерон;

В) Іларіон та Кирило Туровський;

Г) Михайло Ломоносов.

5. Найперша російська риторика була створена:

А) східнослов’янськими вченими;

Б) Михайлом Ломоносовим;

В) викладачами Києво-Могилянської академії;

Г) невідомим автором.

6. План виступу – це:

А) повний письмовий виклад змісту виступу;

Б) слова та звороти, які означають поняття та явища певної галузі знання;

В) послідовність і взаємозв’язок тематичних частин виступу, зафіксований у вигляді ключових понять або суджень;

Г) узагальнюючі думки, які мають лаконічну, відточену мовну форму.

7. Ясність мовлення – це:

А) насиченість виступу новими фактами;

Б) смислова прозорість виступу, що забезпечує його зрозумілість, доступність;

В) порушення у виступі актуальних проблем;

Г) якість мовлення, що відбиває здатність оратора спонукати слухачів до творчої діяльності.

8. Образність мовлення оратора –це:

А) Ясність, точність, логічна переконливість публічного виступу;

Б) уміння говорити ясно, без ускладнень, надуманих образів і туманних зворотів;

В) наявність у виступі живих картин, які дають змогу не лише осмислювати почуте, а й ніби сприймати його всіма почуттями – бачити, чути тощо;

Г) якість виступу, що відбиває здатність оратора розглядати конкретні факти і явища, давати їм чіткі наукові та політичні оцінки.

9. Лаконічність мовлення відбиває:

А) словниковий запас оратора;

Б) нормативність, літературність мовлення оратора;

В) здатність оратора говорити стисло, залишаючись максимально зрозумілим;

Г) емоційність, натхненність і піднесеність мовлення.

10. Риторичне запитання –це:

А) питання, з яким ритор (оратор) звертається до слухачів, щоб перевірити, чи зрозуміли вони суть сказаного ним;

Б) запитання, яким висловлюється ствердна думка чи на яке відповідає той, хто його ставить;

В) питання, з яких складається план підготовленої оратором промови;

Г) запитання, з яким слухачі звертаються до оратора, щоб уточнити ним сказане.

11. Доберіть 3-4 аргументи, щоб підтвердити або спростувати таку думку:

1. Мобільний телефон – потрібна кожному річ.

2. Заздрити – шкодити своєму здоров’ю.

3. Мати вищу освіту – нині престижно.

4. Читати книжки корисніше, ніж дивитися телевізор.

5. Найкращий вид відпочинку – туризм.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що таке риторика?

2. На чому ґрунтується ораторське мистецтво?

3. Риторика – це наука чи мистецтво в античному світі?

4. Назвіть імена найвідоміших ораторів античних часів.

5. Кого вважають батьком риторики?

6. Найвідоміші ритори Київської Русі?

7. Що ви знаєте про Києво-Могилянську академію?

8. Що є предметом вивчення риторики?

9. Що забезпечує успіх виступу?

10. Що повинен зробити виступаючий на початку виступу?

11. Який із типів мовлення (опис, роздум чи розповідь) належать до найцікавіших форм викладу?

12. Як ви розумієте слова Цицерона «Найкращий оратор – той, …»

13. Які завдання ставить собі за мету оратор?

14. Які прийоми активізують увагу слухачів?

Розділ ІІ. Етика ділового спілкування

Тема 2.1. Поняття етики ділового спілкування,

її предмет і завдання

План

1. Поняття спілкування.

2. Сутність і зміст етики ділового спілкування.

3. Професійна етика

Основні знання, які студент повинен набути при вивченні теми:

1. Що таке спілкування, види спілкування.

2. Що таке етикет, правила мовленнєвого етикету.

3. Сутність, види, завдання етики ділового спілкування.

4. Етичні норми професійного спілкування.

Основні вміння, які студент повинен набути при вивченні теми:

- використовувати набуті знання у процесі ділового спілкування.

Поняття спілкування

Спілкування Спілкування – це обмін інформацією, передача її однією

людиною іншій.

У процесі спілкування можна пізнати інших людей, обмінятися з ними інформацією, співпрацювати з ними і водночас пережити емоційний стан, що виникає в результаті цього.

Здібність до спілкування завжди була однією з найважливіших людських якостей. До людей, які легко вступають у контакт і вміють привернути увагу до себе, ставляться із симпатією. Із замкнутими людьми намагаються обмежити контакти або взагалі уникати їх.

Мовленнєва Під час спілкування дуже важливо будувати свої висловлюван-

ситуація ня з урахуванням мовленнєвої ситуації. Основними її

умовами є: адресат мовлення, тема й основна думка

висловлювання, мета і місце спілкування.

Спілкування може бути усним та писемним.

СПІЛКУВАННЯ

Усне Писемне

діалогічне (полілогічне) монологічне монологічне

У сукупності основних мовних засобів (у лексиці, фонетиці, граматиці) усне й писемне спілкування майже не розрізняються, але їм властиві й специфічні ознаки. Основна відмінність полягає в тому, що усне спілкування розраховане на слухове сприйняття, найчастіше нетривале, неповторюване, а писемне – на зорове сприйняття, яке може відтворюватися без змін багаторазово й передбачає попередній аналіз. Писемне спілкування пов’язане з обдумуванням. Усне спілкування звичайно є імпровізованим, чітко індивідуалізованим, емоційним та експресивним.

Писемне спілкування характеризується точнішим слововживанням, більшою кількістю абстрактної ті термінологічної лексики, широким використанням складних синтаксичних конструкцій, відокремлених членів речення, вставних слів.

В усному спілкуванні поєднуються різностильові елементи (просторічні слова, діалектизми, жаргонізми тощо). Для усного спілкування типовим є вживання простих синтаксичних конструкцій.

Контактне й За характером зв’язку спілкування поділяється на:

дистанційне - контактне (безпосереднє, один на один)

спілкування - дистанційне (опосередковане, за допомогою письмових чи

технічних засобів, віддалених у часі чи в просторі учасників

спілкування).

Вербальне й За використанням знакових систем виділяють такі види

невербальне спілкування:

спілкування - вербальне (словесне);

- невербальне (безсловесне).

За деякими даними, 50-70% інформації від співрозмовника ми отримуємо невербальним каналом. Понад дві тисячі років тому китайський мудрець Лу Ван випадково зустрів незнайомого юнака, якому віддав за дружину свою доньку. Прозірливості мудреця можна дивуватися: через кілька років юнак проголосив себе повелителем Піднебесної, першим імператором династії Хань. Щасливий тесть стверджував, що виняткові здібності та велике майбутнє він прочитав у рисах обличчя незнайомця.

Невербальні засоби спілкування

Візуальні засоби	Міміка, жести, просторова дистанція, поза, постава, зовнішній вигляд
Аудіальні засоби	Якість голосу, його діапазон, темп, ритм, висота звуку, мовні паузи, сміх, плач, зітхання, плескання, кашель тощо
Тактильні засоби	Потискання рук, обійми, поцілунки, поплескування по плечах тощо
Ольфакторні засоби	Запахи навколишнього світу, природні та штучні запахи людини

Мовленнєвий етикет