Науковий стиль

Сфера використання - науково-технічна література, освіта.

Основне призначення - викладення результатів досліджень (про людину, суспільство, явища природи тощо), обгрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань роз’яснення явищ, активізація інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

• ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

• логічна послідовність і доказовість викладу;

• узагальненість понять і явищ;

• об'єктивний аналіз;

• точність і лаконічність висловлювань;

• аргументація та переконливість тверджень;

• однозначне пояснения причинно-наслідкових зв'язків;

• докладні висновки.

Основні мовні засоби:

• велика кількість наукової термінології;

• наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок;

• оперування абстрактними, переважно іншомовними, словами;

• використання наукової фразеолоії, термінологічних словосполучень;

• залучення цитат і посилань на першоджерела;

• як правило, відсутність авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

• чітка композиційна структура тексту (поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

• характерна монологічність текстів;

• переважання різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників, наявні дієслівні форми, зазвичай безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмета та явища.

Науковий стиль поділяється на 4 підстилі.

1) власне науковий — монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, реферат, повідомлення, курсова й дипломна роботи, тези;

2) науково-популярний — застосовується для до­ступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців;

3) науково-навчальний — реалізується в підруч-никах, лекціях, бесідах для логічного й образного викладу;

4) виробничо-технічний — використовується у спеціальній літературі, що обслуговує різноманітні галузі господарства та виробництва.

Особливості лексики та синтаксичної організації

офіційно-ділового стилю

Сфера використання — спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, управлінні адміністративно-господарською діяльністю. Вирізняється найвищою мірою книжності.

Основне призначення — регулювання офіційних ділових стосунків у зазначених сферах та обслуговування громадянських потреб людей у типових ситуаціях. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління — організації, заклади, підприємства, посадовці, працівники.

Спеціфічні риси ділового спілкування:

• офіційним автором та адресатом документа майже завжди є певна організація, установа;

• конкретна адресність інформації;

• тематична обмеженість кола завдань, що розв'язує організація, а це є наслідком певної стабільності її функцій.

Отже, можна вирізнити такі властивості ділового спілкування:

• офіційний характер;

• адресність;

• використання кліше, стандартних зразків;

• тематична обмеженість.

Основні ознаки:

• нейтральний тон викладу змісту — лише у прямому значенні;

• точність та ясність поєднується з лаконічним і послідовним викладом фактів;

• документальність (офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів;

• наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

• сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункта, підпункти.

Основні мовні засоби та способи викладу змісту:

• використання суспільно-політичної, адміністративно-канцелярської термінології;

• фразеологія повинна мати снецифічний характер

• обов'язкова відсутність авторської мовної ін дивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

• синонімія зведена до мінімуму й не викликає двозначного сприймання;

• наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням послідовності, постійні дії;

• чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

• використання складних речень із сурядним і підряд ним зв'язком зведено до мінімуму, широке використання безсполучникових, простих поширених речень.

Офіційно-діловий стиль має 4 підстилі.

1) законодавчий — використовується в законотворчій сфері. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах тощо;

2) дипломатичний — використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі полі тики, економіки, культури. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, до говорах, заявах, ультиматумах та ін.;

3) юридичний — використовується у юриспруден ції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях тощо;

4) адмістративно-канцелярський — використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, за явах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках тощо.

ЕПІСТОЛЯРНИЙ СТИЛЬ

Сфера використання — офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки (ділове листування в установах і приватне листування в родині). Епістолярна спадщина визначних діячів культури, мистецтва, науки, політики може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики.

Основне призначення — регулювання правових, ділових, виробничих контактів, зв'язки між суб'ектами правових відносин, ділового партнерства та підтримання стосунків у родинах і товариських колах, гру­пах мовців за інтересами.

Основні ознаки:

• персональність;

• інформаційна цілеспрямованість та приватність;

• авторське «я»;

• наявність певної композиції:

- початок, що містить шанобливе звертання;

- головна частина, у якій розкривається зміст листа;

- кінцівка, де підсумовується написане, та іноді – постскриптум.

Основні мовні засоби:

• адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах;

• різнотемна лексика, вільний виклад змісту у приватних листах;

• емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;

• поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів і вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

Упродовж століть епістолярний стиль зазнавав змін. Сучасні вимоги до нього — більша лаконічність, скорочений обсяг раніше обов'язкових вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

КОНФЕСІЙНИЙ СТИЛЬ

Сфера використання — спілкування в культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.

Основне призначення — обслуговувати релігійні потреби людини та громади. Конфесіний стиль реалізується в релігійних відправах (літургія, утреня, вечірня тощо), проповідях, молитвах, духовних традиціях, в Біблії та інших церковних книгах: молитовниках, требниках тощо.

Основні засоби:

• церковна термінолоія, мовні формули із сакральним значенням;

• непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;

• значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;

• наявність архаїзмів;

• стандартність стильової форми.

Конфесіний стиль відрізняється урочистістю, піднесеністю, наявністю зазначених вище виражальних засобів і поділяється на 3 підстилі.

1) публіцистичний;

2) науковий;

3) художній.

Повернення до загальнолюдських і національних цінностей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складової культурно-духовної скарбниці нашої історії.

Завдання 8. Назвіть стилі літературної мови. Яке місце посідають епістолярний, ораторський, конфесійний стилі у традиційній класифікації?

Спробуйте самостійно заповнити таблицю «Стилі української літературної мови»:

Назва стилю	Призна- ченння	Сфера спілку- вання	Ознаки	Мовні засоби	Жанри реалізації	Підстилі

Завдання 9. Доберіть приклади текстів публіцистичного, художнього, розмовного, наукового та офіційно-ділового стилів. Обґрунтуйте лексичні та синтаксичні особливості цих текстів.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Яка мета курсу «Українська мова за професійним спрямуванням».

2. Що є предметом вивчення дисципліни?

3. Які нормативні документи визначають статус української мови?

4. Чому мову називають генетичним кодом нації?

5. Що таке мовний суржик, які причини його появи?

6. Назвіть стилі сучасної української літературної мови, дайте їм коротку характеристику.

7. В чому особливості лексики та синтаксичної організації офіційно-ділового стилю?

Тема 1.2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови.

Культура мовлення під час дискусії

План

1. Поняття літературної мови.

2. Норми української літературної мови.

3. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця.

4. Культура мовлення під час дискусії.

Основні знання, які студент повинен набути при вивченні теми:

1. Що таке літературна мова, її основні ознаки.

2. Що таке мовна норма та норми української літературної мови.

3. Правила проведення дискусії.

Завдання для самостійної роботи студентів:

4. Опрацювати теоретичний матеріал за поданим вище планом.

5. Письмово виконати вправи до теми.

6. Підготуватися і провести ділову гру-дискусію на тему:

Що важливіше: ким бути чи яким бути?

Теза. Професію потрібно обирати за покликанням.

(Підготуйте виступ, у якому чітко висловіть свою точку зору. Доберіть аргументи з довідкової, художньої літератури, життєвого досвіду, історії, за допомогою яких ви могли б підсилити та довести власну точку зору чи спростувати точку зору опонентів).

Поняття літературної мови

Українська літературна мова формувалася на основі народного мовлення. В основу сучасної української літературної мови лягли наддніпрянські говори. Саме наддніпрянські говори (територія Полтавщини, Київщини, Черкащини) відзначалися монолітністю, тоді як інші були національно строкатими. Саме носії цих говорів - Т. Шевченко, І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко - стояли біля джерел сучасної української літературної мови. Основоположником української літературної мови є Т. Г. Шевченко, який своєю творчістю підніс мову на високий рівень, заклав основи для розвитку наукового, публіцистичного та інших літературних стилів.

Літературна мова є найвищим проявом мови національної.

Літературна мова –це унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, усі сфери його суспільної діяльності.

Літературна мова відрізняється від нелітературної тим, що має певну систему норм і правил, зафіксованих у словниках та підручниках. Нелітературна мова таких властивостей (норм) немає. Вона обслуговує певне (вузьке) коло людей. Включає жаргонну, діалектну лексику, арготизми, жаргонізми, сленги тощо.

Отже, літературна мова – це загальноприйнята система мовних норм, що обслуговує сферу суспільного життя.

Мовна норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів і правих, що затверджені, зразкові та постійні у даному конкретному часі в конкретній мові. Однією з провідних ознак літературної мови є її унормованість.

Норми української літературної мови

Назва норм

Що регулюють

Орфоепічні   Лексичні     Орфографічні   Граматичні (морфологічні і синтаксичні)   Пунктуаційні   Стилістичні

Правильну вимову звуків, звукосполучень і наголос у словах Уживання слів у властивому їм значенні, правильне поєднання слів за змістом у словосполученні і реченні   Правильний запис слів   Правильне вживання слів та їхніх форм і поєднання їх у словосполучення і речення     Розстановка розділових знаків у реченнях   Уживання слів відповідно до змісту, емоційного забарвлення й експресивності та стилю мовлення

Зверніть увагу!

Уміння правильно використовувати ці норми значно покращує культуру мови і культуру мовлення.

Правила культури мовлення та етика спілкування

1. В у с н о м у мовленні потрібно:

- чітко вимовляти слова;

- виділяти логічним наголосом частини речення, що є важливими для висловлення думки;

- правильно наголошувати слова;

- не змінювати слів мімікою і жестами;

- у спілкуванні з іншими людьми орієнтуватися на адресата й стиль мовлення, забезпечувати відповідну мелодику (гучність, темп, виразність);

- вміти вислухати співрозмовника до кінця, не перебивати без потреби, а за необхідності - вибачитися;

2. У п и с е м н о м у мовленні потрібно:

- послідовно, правильно, точно, без помилок оформляти думки на письмі;

- писати розбірливим почерком – це вияв поваги до адресата;

- оформляти написане охайно, без перекреслень і помарок;

- правильно розставляти розділові знаки.

Вправа 1. Знайдіть помилки в побудові словосполучень. Які норми літературної мови порушено?

1. Віддавати перевагу. 2. Ні під яким виглядом. 3. Опинитися в такому матеріальному положенні. 4. Нанести шкоду. 5. Приймати участь. 6. Розробити міроприємства. 7. Заключити договір. 8. Оголошується наступний порядок денний. 9. Підручники по вивченню технічної механіки. 10. Завідуючий відділенням. 11. Ставимо Вас в відомість.12. Слідуюче питання. 13. Пробачте мене. 14. Дякуючи підтримці.

Вправа 2. Перепишіть слова, поставте наголос. Які типи лінгвістичних словників допоможуть вам у разі потреби?

Навчання, завдання, документ, помилка, ринковий, ознака, вимога,

вимова, завжди, довідник, захворіти, часу (Р.в), шляху (Р.в), одинадцять, найкрасивіший, найщасливіший, завжди.

Вправа 3. Прочитайте словосполучення. Які мовні норми в них порушено? Запишіть словосполучення правильно.

Мучні вироби, вкусні блюда, соняшникове масло, пожарна машина. краска для волосся, в пользу замовника, платити налоги, новий поставщик, погрузити продукцію, триденна командировка, податок на добавлену вартість, українська таможня.

Культура мовлення під час дискусії

Дискусія – це публічна суперечка, метою якої є зіставлення та з’ясування різних поглядів на одну проблему, пошук такого загального уявлення про предмет обговорення, яке визнавалося б усіма дискутантами.

Предмет обговорення і є темою дискусії. Тема дискусії формулюється у певне твердження – тезу. Така теза є вихідним пунктом дискусії.

Кожен із дискутантів стверджує або спростовує покладену в основу дискусії тему. Робити це треба аргументовано.

Дискутанти висловлюються почергово. Виступи учасників дискусії обов’язково мають стосуватися однієї й тієї ж теми, стверджувати або спростовувати певну тезу. Важливими умовами є толерантність та коректність диспутантів.

Дискусія – одна з найбільш важливих і цікавих форм спілкування.

Умови конструктивності дискусії

- тема, запропонована для обговорення, має бути актуальною та соціально важливою;

- учасники дискусії повинні бути зацікавлені темою обговорення;

- потенційні дискутанти мають бути підготовленими, компетентними щодо обговорюваних питань.

Конструктивність дискусії багато в чому залежить і від її керівника – його підготовленості, контактності, тактовності.

Тема дискусії оголошується заздалегідь.

Відповідно до теми та тези дискусії формулюються питання, які виноситимуться на обговорення.

Дискусія розпочинається вступним словом керівника, в якому він обґрунтовує вибір теми дискусії, визначає мету й завдання учасників, представляє гостей – фахівців із проблеми (якщо їх запрошено).

Після вступного слова керівник дискусії пропонує виступити фахівцям або комусь із аудиторії. Після цього він звертається до диспутантів із запитаннями. Задає уточнюючі, навідні, додаткові питання. Часом коментує почуте, проте не нав’язує власних думок і не перебиває того, хто говорить.

Наприкінці дискусії робляться загальні висновки.

За культурою спілкування також має стежити передовсім керівник дискусії.

Вправа 4. Прочитайте текст. Визначте його основну думку. Сформулюйте на основі тексту правила, яких треба дотримуватися під час дискусії. Що ще ви порадили б тому, хто виступає?

Словесна дуель

Досвід показує, що в дискусії слід керуватися правилом: «Поступись опонентові всім, чим можна поступитися, і не стверджуй нічого того, чого не можеш довести».

Якщо ви хочете переконати слухачів у правильності того, що говорите, то не досить буде сказати «це так ось і так». Не думайте, що люди повірять вам лише тому, що ви їм про це говорите. Щоб їх переконати, треба неодмінно викласти докази у формі фактів або свідчень.

Щоб вплинути на аудиторію, промовець мусить бути впевнений у своїх силах, уміти завоювати повагу слухачів своїм виступом. Його мова має свідчити про те, що він досконало знає предмет і добре підготувався до виступу. Початок виступу має вирішальне значення для створення у слухачів приємного враження. Жести і міміка повинні бути невимушеними, а темп мовлення ні монотонним, ні надто швидким.

Запальна дискусія закінчилася. Ваші аргументи перемогли, більшість учасників дискусії з вами погодились. Аргументи іншої сторони були відкинуті. Поставте себе на місце опонента. Подбайте про те, щоб ваш супротивник після дискусії не залишався самотнім, щоб він відчував озлобленості й гіркоти поразки.

Запам’ятайте, що там, де один тріумфує, в іншого виникає неприємне відчуття програної справи. Натомість там, де ніхто не поводиться як переможець, ніхто не відчуває себе переможеним (За І. Томаном).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що таке літературна мова? Як вона формувалася?

2. Що таке мовна норма?

3. Які ви знаєте норми української літературної мови?

4. Що таке дискусія? Назвіть умови конструктивної дискусії.

Тема 1.3. Формування загальномовної і фахової мовної культури майбутніх спеціалістів.

Види, форми, прийоми розумової діяльності.

План

1. Культура мовлення і культура мислення.

2. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

3. Розвиток риторичних здібностей.

Основні знання, які студент повинен набути при вивченні теми:

1. Поняття культури мовлення.

2. Основні вимоги до культури мовлення.

3. Прийоми мислення, мовлення, моделювання.

Основні вміння, які студент повинен здобути при вивченні теми:

- чітко і правильно висловлювати свої думки, підбирати аргументи, наводити приклади, робити висновки.

Завдання для самостійної роботи студентів:

1. Опрацювати теоретичний матеріал.

2. Виконати вправи, які поетапно забезпечують формування ораторських здібностей.

3. З’ясувавши мету та можливого адресата мовлення, скласти план, дібрати матеріал та підготуватись до виступу на одну з тем:

- Яка з сучасних професій мене приваблює.

- Лохвицькому технологічному технікуму – 85!

- Секрети життєвого успіху.

- Пріоритети ХХІ століття

- Чим багата Україна?

Культура мовлення і культура мислення

Культура мовлення – це дотримання мовцями усталених мовних норм усної і писемної форм літературної мови та майстерне використання виражальних засобів мови залежно від стилю, жанру, типу мовлення.

Крім того, культура мовлення – це і відповідний розділ мовознавства, який розробляє правила вимови, наголошення, слововживання, формотворення, побудови словосполучень і речень та вимагає від мовців їх неухильного дотримання.