Значення і склад сполучників

Сполучником називається службова частина мови, яка служить для поєднання між собою однорідних членів речення або речень.

Наприклад, у реченні Земле рідна! Мозок мій світліє і душа ніжнішою стає, як твої сподіванки і мрії у життя вливаються моє (В.Симоненко) службові слова і, як — сполучники, бо перше і поєднує два прості речення, як приєднує підрядне речення до головного, друге і сполучає два однорідні члени речення.

Однак подібні слова можуть бути і не сполучниками. Так, у реченні Дружній череді і вовк не страшний (Нар. творчість) слово і — частка, а не сполучник, бо воно нічого не поєднує, тільки служить для підсилення сказаного і має таке ж значення, як навіть. А в реченні Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов’я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким і гарячим (М.Рильський) слово як, хоч і приєднує підрядне речення до головного, проте не є сполучником — це прислівник, бо вказує на міру ознаки і відповідає на питання якою мірою?; слово що — відносний займенник, бо в реченні виступає замість іменника соловей і відповідає на питання хто тремтить?

За будовою сполучники бувають:

1) прості: і, а, бо, та, чи, що, як, хоч;

2) складні: якщо (як + що), якби (як + би), щоб (що + б), або (а + бо), проте, зате, ніби, неначе, начебто;

3) складені: та й, або й, коли б, тому що, так що, через те що, незважаючи на те що. не тільки... а й, як... так і, хоч... але.