Аудиторський висновок. Закон «Про охорону навколишнього середовища» визначає екологічний аудит як незалежну, комплексну, документовану оцінку дотримання суб'єктом господарської й

1. Екологічний аудит.

Закон «Про охорону навколишнього середовища» визначає екологічний аудит як незалежну, комплексну, документовану оцінку дотримання суб'єктом господарської й іншої діяльності вимог, у тому числі нормативів і нормативних документів, в області охорони навколишнього середовища, вимог міжнародних стандартів і підготовку рекомендацій з поліпшення такої діяльності.

Екологічний аудит – це незалежна, комплексна, документована оцінка дотримання суб’єктом господарської діяльності вимог в області охорони навколишнього середовища, національних і міжнародних стандартів і підготовка рекомендацій по поліпшенню такої діяльності. Це своєрідна екологічна експертиза, контроль за екологічною діяльністю на рівні підприємств та інших організацій (безпосередньо екологічна експертиза – це прерогатива державних природоохоронних органів).

Екологічний аудит – це екологічне обстеження діяльності підприємств на предмет визначення: відхилень від норм й вимог природоохоронного законодавства, або державних і міжнародних стандартів; необхідних природоохоронних заходів для поліпшення екологічної діяльності підприємства; шляхів підвищення екологічної інвестиційної привабливості підприємства і т.п. Екологічний аудит, як і будь-який інший, повинен бути незалежним, конфіденційним, об‘єктивним, комплексним і компетентним. Тобто він повинен відповідати цілям, що визначаються замовником при укладенні договору на проведення аудиту. Згідно з міжнародними стандартами, екологічний аудит є складовою частиною екологічного менеджменту. Він є незалежним від державної екологічної експертизи. Для його функціонування необхідне створення відповідних аудиторських організацій. В нашій країні подібна система ще не створена.

Організація і здійснення еколого-аудиторської діяльності орегулюються частинами 2, 3 ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про екологічний аудит» (2004), законодавчими актами, що регулюють види діяльності і сфери, в яких здійснюється обов'язковий екологічний аудит (зокрема приватизацію). Низку процедурних документів стосовно сертифікації екологічних аудиторів, ведення Реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, які мають право на здійснення екологічного аудиту, затверджено наказами Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Екологічний аудит систем управління якістю довкілля регулюється також міжнародними стандартами. 3 1 січня 1998 р. в Україні, зокрема, адаптовані такі міжнародні стандарти: ДСТУ ISO 14010-97 «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Загальні принципи», ДСТУ ISO 14011-97 «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Процедури аудиту. Аудит систем управління навколишнім середовищем», ДСТУ ISO 14012-97 «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з екології». На зміну цим стандартам згодом прийшов єдиний стандарт ДСТУ ISO — 19011:2003«Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю і (або) екологічного управління».

Метою екологічного аудиту є оцінка впливу і прогнозування екологічних наслідків діяльності суб'єкта, що хазяює, на навколишнє середовище, установлення відповідності його діяльності вимогам діючого природоохоронного законодавства, екологічних нормативних актів, стандартів, правил, постанов і розпоряджень державних і природоохоронних органів, визначення основних напрямків забезпечення екологічної безпеки виробництва, підвищення ефективності природоохоронної діяльності.

Вперше екологічний аудит почав використовуватися при контролі великих промислових корпорацій на території США. Розглядаючи фактор навколишнього середовища як потребуючий усе більшої уваги і з огляду на ряд аварій, великі промислові корпорації поставили свої підприємства під внутрішній контроль з метою оцінки, чи не є вони джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Задачею екологічного аудита було інформування правління корпорації й акціонерів про заходи для дотримання діючого природоохоронного законодавства і про ризик можливих аварій, з погляду впливу на навколишнє середовище.

У 1989 році Міжнародна торговельна палата (МТП) опублікувала документ, що заклав основи внутрішнього екологічного аудита як процедури самоконтролю й інструмента внутрішнього менеджменту. Внутрішній екологічний аудит являє собою елемент системи заходів щодо охорони навколишнього середовища на підприємстві і містить у собі систематичні перевірки, доповнені аналізами, тестами і контролем впливу промислових процесів на навколишнє середовище. Екологічний аудит визначалося в ньому як заглиблений постійний аналіз природоохоронній діяльності підприємства, причому підкреслювався його добровільний характер. Підхід, запропонований міжнародною торговельною палатою, одержав визнання в промисловців, оскільки дозволяв керівникам підприємств забезпечити контроль за станом охорони навколишнього середовища на підприємстві, а також контролювати роботу підприємства з погляду природоохоронних нормативів.

2. Форми, об'єкти екологічного аудита.

Об'єкти екологічного аудиту: сировина; продукти харчування, харчоблоки; технологічні процеси; продукція; викиди в атмосферу; стічні води; відходи; засобу індивідуального і колективного захисту; техніка безпеки; екологічний паспорт підприємства й ін.

Екологічному аудиту можуть підлягати підприємства, установи та організації, їх філії, представництва чи об'єднання, цілісні майнові комплекси, інші господарські об'єкти, їх окремі підрозділи, виробництва чи види діяльності; системи управління навколишнім природним середовищем; інші об'єкти, передбачені законом.

Форми екологічного аудиту

Закон України «Про екологічний аудит» розрізняє внутрішній та зовнішній; обов'язковий та добровільний екологічний аудит.

Внутрішній екологічний аудит об'єкта проводиться на замовлення його власника чи органу управління для власних потреб. Зовнішній екологічний аудит проводиться на замовлення інших заінтересованих суб'єктів. Такими суб'єктами можуть бути, зокрема, потенційні покупці об'єкта, що приватизується або виставляється на продаж – для визначення реальної вартості об'єкта з урахуванням його екологічних характеристик. Внутрішній екологічний аудит підприємства включає:

· аналіз внутрішнього контролю керування виробничим процесом;

· оцінку слабких сторін і неполадок контрольного устаткування;

· облік ризику для навколишнього середовища обстежуваного об'єкта;

· збір доказів практичної ефективності внутрішнього екологічного контролю;

· оцінку зібраних матеріалів для визначення недоліків системи заходів, що перевіряється, по охороні навколишнього середовища;

· представлення звіту про результати екологічного аудита.

На основі висновків екологічного аудита розробляється план дій, що уточнює сукупність коригувальних заходів.

Поряд із внутрішнім екологічним аудитом, за рубежем часто використовується і цільовий екологічний аудит, спрямований на виявлення впливу на навколишнє середовище і оцінку аварій, інвентаризацію устаткування, оцінку потенційного ризику, оцінку стану навколишнього середовища.

Екологічний аудит, спрямований на оцінку аварій, полягає в ідентифікації підприємств – можливих джерел аварій, вивченні якісного і кількісного впливу можливої аварії на стан навколишнього середовища, підготовці відповідних рекомендацій.

Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів на замовлення як власника (органу управління) об'єкта, так і іншого заінтересованого суб'єкта. У другому випадку, тобто якщо екологічний аудит замовляється третьою стороною, Закон вимагає згоди керівника чи власника об'єкта на проведення на ньому екологічного аудиту.

Обов'язковий екологічний аудит відповідно до ст. 12 Закону України «Про екологічний аудит» здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554, у таких випадках: банкрутство; приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності; передача або придбання в державну чи комунальну власність; передача у довгострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності; створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону; в інших випадках, передбачених законом. Станом на 1 липня 2007 р. Мінприроди України підготовлені зміни до Закону «Про екологічний аудит», якими, зокрема, пропонується суттєво розширити сферу обов'язкового екологічного аудиту.

Обов‘язковим екологічний аудит є у випадках: приватизації державних підприємств, при екологічному страхуванні, при розробленні планів природоохоронних заходів, при наданні фінансової екологічної допомоги, при отриманні знаку високої екологічної якості продукції підприємства.

1. Процедура аудитування.

Процедура екологічного аудита повинна забезпечувати можливість оцінки відповідності об'єкта, що перевіряється, установленим, для нього критеріям екологічного аудита - процедура проведення екологічного аудита простій і доступної в керуванні і виконанні.

Основними етапами процедури екологічного аудита є:

• перевірка первинної документації, журналів реєстрації й інших матеріалів, що реєструють показники природоохоронної діяльності;

· збір інформації в рамках проведення аудита, включаючи співбесіду з персоналом;

• візуальне обстеження об'єкта, перевірка стану й експлуатації технічних засобів;

• інструментальний аналіз параметрів навколишнього середовища і факторів негативного впливу;

• вироблення рекомендацій з удосконалювання природоохоронної діяльності і раціональному використанню природних ресурсів.

При проведенні аудита підприємство одержує ряд переваг:

* визначення можливих шляхів досягнення екологізації діяльності підприємства і виявлення причин, що перешкоджають досягненню цієї мети;

* зниження імовірності піддатися ризикові судового позову і виплати великої компенсації за заподіяний збиток, а також екологічних платежів і штрафів;

* посилення екологізаціі діяльності і політики підприємства, екологічної свідомості і підвищення екологічної відповідальності персоналу підприємства;

* визначення ступеня відповідності діяльності підприємства екологічним нормативам якості навколишнього середовища, встановленим органами федеральної державної влади і суб'єктами федерації;

* розробка заходів для поліпшення екологічної діяльності підприємства й одночасно по зниженню вартості виробленої продукції;

* розробка інформаційної бази негайного реагування на випадок виникнення небезпеки;

* поліпшення методів керування при рішенні екологічних проблем;

* економічне стимулювання проектів, що забезпечують зниження негативного впливу на навколишнє природне середовище;

* поліпшення взаємин зі структурами влади і громадськістю;

* оцінки-ризику і збитку, зв'язаного з забрудненням навколишнього середовища в результаті виробничої або іншої діяльності підприємства;

* відповідність стандарту, що встановлює рівень екологічного ризику.