Елементи додаткових витрат через забруднення навколишнього природного середовища

Таблиця 1

Об’єкти впливу	Елементи додаткових витрат
Населення	Медичне обслуговування, оплата відпусток на лікування, компенсація невиходу на роботу, страхування життя людей, транспортні витрати на доставку в безпечні зони
Житлово-комунальне господарство	Ремонт і утримання будинків, прибирання територій, знос робочого одягу, утримання зелених насаджень знос транспорту, ремонт та обслуговування металоконструкцій
Сільського-сподарські угіддя	Втрати (потенційно можливого) врожаю, транспортні витрати на доставку врожаю
Водні ресурси	Збитки (потенційно можливого) вилову риби; забезпечення населення водою
Лісові ресурси	Збитки продуктивності лісу (деревина, ягоди, трави, гриби тощо), гасіння пожеж

До соціальних збитків належать патологічні зміни в організмі людей. Коли з певною точністю у вартісних одиницях можна вимірювати соціаль­ні збитки, вони називаються соціально-економічними.

До них належать:

- втрати внаслідок міграції населення, викликаної різким погіршенням навколишнього середовища, наприклад, відселення людей з території, де є небезпека сходу лавин чи затоплення, скажімо в районі Карпат;

- додаткові витрати на охорону здоров’я, соціальне забезпечення і відпочинок у зв’язку із збільшенням захворювань серед людей, наприклад, усіх категорій населення, що одержали статус чорнобильця;

- витрати на збереження місцевих рекреаційних ресурсів, наприклад, Кримського узбережжя Чорного моря.

Моральний збиток це збиток від незадоволення людей якістю навколишнього природного середовища. Він поділяється на два різновиди: психологічний і морально-етичний.

Естетичний збиток узагалі не можна будь-яким чином оцінити, це збиток від деградації ландшафтів.

Через багатоманітність збитків, які завдаються людям, суспільству, природі (досить часто вони викликаються марнотратством у природокористуванні), визначити їх розмір неможливо. Тому залежно від цілей дослідження, яке проводиться, і особливостей аспекту, що розглядається, збиток щодо природи виражають за допомогою вартісних, натуральних і умовно-бальних показників.

1. Механізм формування економічного збитку.

Критерієм для розрахунку платежів за забруднення є збитки від нього. Ці збитки проявляються одночасно в мораль­ному, соціальному, естетичному та екологічному аспектах. Але здебільшого оцінюються економічні збитки, які завжди є тільки частиною, хоч і дуже вагомою, загальних збитків. Оцінка моральних і соціальних збитків становить певні труднощі через відсутність відповідних методик.

Головними критеріями визначення економічних збитків є негативні зміни середовища в результаті антропогенної діяль­ності.

Економічні збитки – це грошова оцінка негативних змін у навколишньому середовищі в результаті його забруд­нення, в якості і кількості природних ресурсів, а також наслідків таких змін.

Всі економічні збитки поділяються на п’ять видів:

· фактичні, тобто втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього середовища і можуть бути оцінені у грошовій формі у звітному періоді;

· можливі, які можливі в перспективі через забруднення природного середовища, тобто мають умовно-теоретичний характер;

· відвернені, які становлять різницю між фактичними і можливими збитками;

· ліквідовані – частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки проведенню природоохоронних заходів;

· потенційні – збитки, які можуть бути завдані суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища.

Оцінюючи збитки, потрібно відрізняти:

- видатки на запобігання забруднення (або інші негативні явища);

- видатки на відшкодування збитків;

- видатки на відновлення забрудненого середовища.

Видатки на відвернення й запобігання забрудненню реципієнтів (населення, об’єктів комунально-побутового господарства, сільськогосподарських, лісових угідь, води, повітря, елементів основних фондів промисловості, транспорту тощо) визначаються для кожного об’єкта окремими, властивими тільки їм, формулами та спеціально опрацьованими методами. При забрудненні водоймищ їх визначають розміром видатків, необхідних для доведення води до такого стану, коли нею можна користуватися для технічних і комунально-побутових потреб.

При забрудненні повітря аналогічні витрати виникають на застосування системи очищення повітря, кондиціонерів та ін.

Для зменшення шумового забруднення враховують видатки на впровадження шумозахисних засобів, створення шумозахисних конструкцій.

Для запобігання забрудненню витрачаються кошти на збір, виділення й поховання відходів. Усі названі витрати знижують економічні збитки і не повинні належати до категорії збитків підприємств.

Дослідження, проведені у США, показали, що в структурі економічних збитків від забруднення повітря перше місце посідає здоров’я населення (37,9 %), друге – комунальне й побутове господарство (31,7 %), третє – транспорт і промисловість (29,8 %). Сільське господарство – на останньому місці (0,6 %).

Оцінка збитків здійснюється у вартісному виразі за певний період часу. Збитки можуть бути несуттєвими, коли вони не перевищують поріг чутливості екологічної системи та її стійкості, а також суттєвими, коли згаданий поріг перевищується.

3.Методика розрахунку збитків від забруднення довкілля.

Збитки від наднормативних скидів визначаються за формулою:

де V – інтенсивність скидання оборотних вод, м³/год;

Т – тривалість наднормативного скиду, год;

Сс.ф – середня фактична концентрація забруднювальних речовин у зворотних водах, г/м3;

Сд – дозволена для скиду концентрація забруднювальних речовин, які відсутні в переліку допустимих, а фактична концентрація їх перевищує ГДК для водного об’єкта, що приймає зворот­ні води, в розрахунковій формулі приймається рівною ГДК;

0,003 – базова ставка відшкодування збитків, в частках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, НМД/кг (розрахована як середня вартість знешкодження різних забруднювальних речовин в частках неоподатковуваного мінімуму доходів за одиницю маси речовини);

А і – показник відносної небезпечності речовини, визначається співвідношенням 1/СГДК, де СГДК – гранично допустима концентрація цієї речовини згідно з СанПіН №4630-88 або Узагальненим переліком ГДК шкідливих речовин для води рибогоспо­дарських водойм.

У разі скиду речовин, для яких не встановлено рівні ГДК або орієнтовно-безпечні рівні впливу (ОБРВ), показник відносної небезпечності приймається рівним 100, а при ГДК – «відсутність» – 100 тис.

Для завислих речовин показник відносної небезпечності прий­мається рівним 0,3, а для підприємств, що експлуатують комунальні системи каналізації, – 0,1.

n – величина неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в одиницях національної валюти;

К – коефіцієнт, що враховує категорію водного об’єкта: морські та поверхневі водні об’єкти комунально-побутового водокористування – 1,0; поверхневі водні об’єкти господарсько-питного водокористування – 1,4; поверхневі та морські водні об’єкти рибогосподарського водокористування ІІ категорії – 1,6, І категорії – 2,0;

10³ – коефіцієнт, що враховує розмірність величин.

Збитки за наднормативні скиди комунальними каналізаціями відшкодовуються у разі порушення технологічних режимів роботи очисних споруд, передбачених проектом у розмірі, який не повинен перевищувати 50 % прибутку за послуги каналізації за час порушення природоохоронного законодавства (крім аварійних скидів).

Збитки від самовільних, аварійних та санкціонованих вимушених скидів зворотних вод (крім скидів із водних транспортних засобів) визначаються за формулою:

де позначення аналогічні тим, що використані у попередній формулі.

Збитки від аварійних скидів комунальними каналізаціями відшкодовуються у розмірі, що не повинен перевищувати 50 % річного прибутку за послуги каналізації.

Збитки від скидів зворотних вод із водних транспортних засобів визначаються за формулою:

де W – об’єм скинутих зворотних вод, м³;

Сф – фактична концентрація забруднювальної речовини в зворотних водах, г/м³.

У разі відсутності даних про витрати скинутих із судна господарсько-фекальних вод та їх концентрацію, об’ємним накопиченням їх для судна І категорії (судна довжиною більше 65 м необмеженого району плавання, незалежно від чисельності екіпажу) приймається 50 л, а для всіх інших категорій – 25 л на одну особу за добу при БСК20-350 мг/л і вміст твердих завислих речовин 350 мг/л.

Збитки від аварійних та інших скидів речовин у чистому вигляді (нафтопродуктів, фенолів тощо) визначаються за формулою:

За = М∙0,003 ∙ А і nК,

де М – маса скинутої забруднювальної речовини, кг.

Збитки від забруднення водного об’єкта сміттям розраховуються за формулою:

,

де Зс – збитки від забруднення сміттям, в одиницях національної валюти;

М – маса сміття, що зібране судном-сміттєзбірником, визначена як добуток множення забрудненої площі S, на середню масу Wср сміття, з 1 м² (зібраного в трьох різних місцях забрудненої акваторії на однаковій відстані від її центра (Табл. 1)

∆W1, ∆W2, ∆W3) за формулою:

де

S – площа водної поверхні, забрудненої сміттям, м²;

Кх – коефіцієнт, що характеризує ступінь забруднення поверхні води сміттям;

0,17 – вартість перевезення та утилізації сміття, в НМД-одиницях;

А і – показник небезпечності сміття, визначається з відношення: 1/ГДК найбільш небезпечної забруднювальної речовини, яку було виявлено в складі скинутого сміття;

Т – час роботи спецсуден на збиранні сміття, год;

0,1 – вартість 1 години роботи спецсудна в НМД-одиницях.

Загальну суму збитків при одночасному забрудненні водного об’єкта кількома забруднювальними речовинами (але однією юридичною чи фізичною особою) визначають додаванням до найбільшої з усіх розрахованих суми збитків для інших забруднювальних речовин, помноженої на коефіцієнт 0,15.

У разі залпового скиду, що призвів до забруднення водного об’єкта в контрольному отворі до 50 і більше ГДК, розраховану суму збитків помножують на коефіцієнт 10.

Якщо було вжито заходів щодо ліквідації наслідків забруднення, то сума збитків зменшується залежно від кількості зібраної забруднювальної речовини та часу, витраченого на ліквідацію наслідків забруднення. Зменшену суму збитків розраховують за формулою:

де Зз – зменшена сума збитків, в одиницях національної валюти;

Зп.с. – початкова сума збитків, в одиницях національної валюти;

∆Мі – маса зібраної забруднювальної речовини за кожний відрізок часу збирання, т;

М – маса скинутої забруднювальної речовини, т;

Кзі – коефіцієнт зменшення збитків згідно зі строками ліквідації наслідків забруднення.

Строк ліквідації наслідків забруднення вод розраховується для кожного відрізку часу як різниця між:

· часом в момент початку скиду (якщо його встановлено)
і часом на момент закінчення ліквідації наслідків забруднення вод, Т;

· часом в момент виявлення скиду (якщо час початку скиду не з’ясовано) і часом на момент закінчення ліквідації наслідків забруднення вод, Тв.

Якщо одночасно відбувається скид і збір забруднювальних речовин, строк визначається як час роботи технічних засобів.

Величину збитків внаслідок забруднення поверхневих вод, територіальних і внутрішніх морських вод та підземних горизонтів води визначають за формулою:

де Нбі – базовий норматив скидання і -ої забруднюючої речовини в межах ліміту, грн/т;

Млі – маса річного скиду і -ої забруднювальної речовини в межах ліміту, т;

Кп – коефіцієнт кратності плати за понадлімітні скиди забруд­нювальних речовин;

Мпі – маса понадлімітного річного скиду і -ої забруднювальної речовини;

Кт – регіональний (басейновий) коефіцієнт, що враховує територіальні екологічні особливості, а також еколого-економічні умови функціонування водного господарства;

Кінд – коефіцієнт індексації;

n – кількість видів забруднювальної речовини.

Базові нормативи плати за скидання і -ої забруднюючої речовини у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти (Нбі) встановлюються на підставі гранич­но допустимої їх концентрації, відносної агресивності та оцінки економічного збитку від шкідливої дії і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Значення показника Мпі приймається рівним річному обсягу скиду і -ої забруднювальної речовини в межах ліміту, а показник Мпі – річному обсягу понадлімітного скиду (фактичний скид мінус ліміт).

Регіональні басейнові коефіцієнти Кт, які враховують територіальні соціально-економічні особливості, а також екологічні умови функціонування водного господарства, наведено в табл. 11 (Додаток 5).

Збитки, які завдаються земельним ресурсам. Обсяг економічних збитків від забруднення земельних ресурсів визначається за формулою:

де q – коефіцієнт, що враховує родючість земельних ресурсів;

– питомі збитки від викиду 1 т забруднювальних речовин на ґрунт;

Мв – маса викиду на ґрунт.

Ця формула використовується для підрахунків економічних збитків за використання землі під побутові, органічні відходи; якщо ж відходи пов’язані з небезпечними речовинами, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України використовує методику визначення економічних збитків з урахуванням якості ґрунтів, токсичності речовини та глибини її просочування у ґрунт.

Основою розрахунків величини збитків від забруднення земельних ресурсів є грошова оцінка конкретної земельної ділянки, яка на підставі Закону України «Про плату за землю» визначається та уточнюється Держкомземом України. Витрати на здійснення заходів щодо зниження чи ліквідації забруднення земельних ресурсів зростають залежно від глибини просочування забруднювальної речовини у співвідношенні 10:3, тобто зі збільшенням глибини в 10 разів витрати для ліквідації забруднення зростають утричі.

Всю складність впливу забруднювальних речовин на земельні ресурси зведено до чотирьох груп небезпечності, основою для яких є показники гранично допустимих рівнів (ГДР) та орієнтовно допустимих концентрацій (ОДК) хімічних речовин у ґрунті, мг/кг.

Отже, розмір відшкодування збитків (Рв.з.) визначається за фор­мулою:

Рв.з. = А ∙ Гд ∙ Кз ∙ Кн ∙ Шегз,

де А – питомі витрати на ліквідацію наслідків забруднення земельної ділянки, визначені як 0,5 Гд;

Гд – грошова оцінка земельної ділянки до забруднення, грн;

Кз – коефіцієнт, що характеризує вміст забруднювальної речовини (м³) в об’ємі забрудненої землі (м³) залежно від глибини просочування;

Кн – коефіцієнт небезпечності забруднювальних речовин;

Шегз – показник (шкала) еколого-господарського значення земель.

Коефіцієнт забруднення землі (Кз) визначається за формулою:

де Озр – об’єм забруднювальної речовини, м³;

Тз – товща земельного шару, що є розмірною одиницею для розрахунку витрат на ліквідацію забруднення залежно від глибини просочування та визначається як 0,2 м (орний шар);

Пд – площа забрудненої земельної ділянки, м²;

Іп – індекс поправки до витрат на ліквідацію забруднення залежно від глибини просочування забруднювальної речовини.

Якщо К3 < 1, він не враховується.

Грошова оцінка земельної ділянки до забруднення (Гд) визначається за формулою:

де Пагр – грошова оцінка 1м² агровиробничої групи ґрунтів (грн/м2), яка визначається за формулою:

,

де Гу – грошова оцінка 1 м² відповідних угідь сільськогосподарського підприємства, грн/м²;

Багр – бал бонітету агро-виробничої групи ґрунтів земельної ділянки;

Бу – бал бонітету 1 га відповідних угідь сільськогосподарського підприємства.

Збитки від забруднення атмосфери. Збитки, заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря, відшкодовуються підприємствами незалежно від форм власності та видів господарської діяльності.

Величина збитку від забруднення атмосфери За визначаєтьсяза формулою:

За = К1 ∙ К2 ∙ Зп ∙ Ма,

де К1 – коефіцієнт, що враховує розташування джерела викиду;

К2 – коефіцієнт, що враховує висоту викиду;

Зп – питомий збиток від викиду 1 т забруднювача в атмосферу, грн/т;

Ма – маса викиду в атмосферу за рік, т.

Якщо вихідними даними забруднення атмосфери є концентрація шкідливих речовин, то обсяг економічних збитків визначають за формулою:

,

де Зdз.н – питомі збитки, завдані здоров’ю населення, грн на 1 особу;

R – чисельність населення в зоні впливу підприємства;

Зdк.г – питомі збитки комунальному господарству, грн;

Зdс.г – питомі збитки сільському і лісовому господарству, грн;

S – площа сільськогосподарських і лісових угідь, га;

Ф – вартість основних промислово-виробничих фондів, млн грн;

Зdпр – питомі збитки промисловості, грн. на 1 млн грн фондів.

Величина коефіцієнта К1

Таблиця 1

Значення коефіцієнта К1	Характеристика пункту, де розташовано об’єкт забруднення
0,1	Підприємство розташоване віддалік від населених пунктів на незручних для сільськогосподарського використання землях, які не становлять великої цінності для збереження в якості ландшафтних і заповідних зон
0,3	Підприємство розташовано віддалік від населених пунктів на сільськогосподарських землях, які не вимагають спеціальних меліоративних робіт
0,5	Підприємство розташовано на селітебній території сільськогосподарських населених пунктів
0,7	Підприємство розташовано на селітебній території міст з населенням до 100 тис. чол.
1,0	Підприємство розташовано на селітебній території міст з населенням від 100 до 500 тис. чол.
2,0	Підприємство розташовано на селітебній території міст з населенням понад 500 тис. чол.
2,5	Підприємство розташовано поблизу ландшафтних, водоохоронних, санітарних, замовлених, заповідних, паркових і лісопаркових зон у містах і населених пунктах
3,0	Підприємство розташовано поблизу територій курортних місць, історико-архітектурних пам’яток, що охороняються державою, місць масового відпочинку працівників у містах та інших населених пунктах

Величина коефіцієнта К2
(у залежності від висоти викиду)

Таблиця 2

Висота викиду	К2
15 м	1,5
16-40 м	1,3
41-80 м	1,0
81-150 м	0,7
151-220 м	0,3
221-500 м	0,15

Питомі збитки від викиду 1т забруднювача в атмосферу

Таблиця 3

Інгредієнт	Питомий збиток, грн/т
Пил
Сірчастий ангідрид і інші окиси сірки
Окиси азоту
Фтористий водень і інші фтористі з’єднання
Вуглеводні
Окис вуглецю

Стягнення платежів за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря не звільняє об’єкти від відшкодування збитків за наднормативні викиди.

Наднормативними вважаються:

· викиди забруднювальних речовин, які перевищують рівень гранично допустимих або тимчасово погоджених викидів забруд­нюючих речовин в атмосферне повітря, встановлених дозволами на викид, які оформлені відповідно до діючих вимог;

· викиди забруднюючих речовин джерелами, які не мають дозволів на викид, у тому числі й за окремими інгредієнтами;

· викиди забруднюючих речовин в атмосферу, що здійснюються з перевищеннями граничних нормативів утворення їх для окремих типів технологічного та іншого обладнання.

Наднормативні викиди можуть відбуватися за рахунок неефективної роботи газоочисних установок, роботи технологічного обладнання при несправних газоочисних установках або невикористанні їх, порушення технологічних режимів, невиконання у встановлені терміни заходів щодо досягнення нормативів ГДВ, аварійних викидів забруднювальних речовин в атмосферу, які не передбачені технологічними регламентами виробництв, використання непроектних сировини і палива в технологічних процесах, інших видів порушень.

Розрахунки маси наднормативних викидів у тоннах здійснюють визначенням різниці між фактичними і дозволеними потужностями викидів з урахуванням часу роботи джерела в режимі наднормативного викиду за формулою:

де Vі – об’єм витрат газопилового потоку на виході із джерела, м³/с;

Сі – середня концентрація і -ї забруднювальної речовини (із відібраних проб) розрахована як середня арифметична, г/м³;

Мqi – потужність дозволеного викиду і -ї забруднювальної речовини по даному джерелу, г/с, встановлена дозволом на
викид;

Т – час роботи джерела в режимі наднормативного викиду, год.

Розрахунок розмірів відшкодування збитків за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря ведеться на основі розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням обсягів наднормативних викидів і регулювальних коефіцієнтів. Розмір компенсації збитків в одиницях національної валюти визначається формулою:

де Мі – маса і -ї забруднювальної речовини, викинутої понад нор­му, т;

1,1 – базова ставка компенсації збитків у частках мінімальної заробітної плати за 1 т умовної забруднювальної речовини на момент перевірки, грн/т;

Аі – безрозмірний показник відносної небезпечності і -ї забруднювальної речовини;

Кт – коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості;

Кзі – коефіцієнт, що залежить від рівня забруднення атмосфери населеного пункту і -ю забруднювальною речовиною.

Коефіцієнт, що залежить від рівня забруднення атмосфери населеного пункту і-ю забруднювальною речовиною, визначають за формулою:

де G – середньорічна концентрація і -ї забруднювальної речовини, за даними прямих інструментальних вимірювань на стаціонар­них постах за попередній рік, мг/м³;

ГДКсі – середньодобова ГДК і -ї забруднювальної речовини, мг/м3.

У разі, коли в даному населеному пункті інструментальні вимірювання концентрації даної забруднювальної речовини не виконуються, а також коли рівні забруднення атмосфери населеного пункту і -ю забруднювальною речовиною не перевищують ГДК, значення коефіцієнта Кзі приймається рівним 1.

Контрольні питання:

1. Що таке збитки? З яких причин можуть виникнути збитки?
2. Які ви знаєте класифікації збитків?
3. Охарактеризуйте методики розрахунку збитків від забруднення довкілля.
4. Розкрийте сутність поняття «економічний збиток». Що є критерієм для визначення економічних збитків?
5. Назвіть види економічних збитків.
6. Як формуються економічні збитки?

Екологізація економіки та ресурсно-екологічна безпека

1. Екологізація економіки і екологічна безпека.

2. Напрямки екологізації економіки.

3. Основні елементи екологізації виробництва.

1. Екологізація економіки і екологічна безпека.

У сучасних умовах питання екологізації економіки України стає особливо актуальним. Насамперед, це пов'язано зі значним виснаженням природних ресурсів, стрімким зростанням техногенного навантаження на природне середовище, зі збільшенням питомої ваги природоексплуатуючих галузей, із щорічним збільшенням екологічних проблем і катастроф. Так, до числа найбільш гострих екологічних проблем, що мають глобальний характер, належить потепління клімату.

Як складові екологізації економіки нашої країни варто виділити такі чинники як перехід України до ринкової економіки і прагнення ввійти у європейську співдружність, де екологічній проблемі стали приділяти увагу значно раніше, ніж у пострадянських країнах. Це значно посилює контроль над якістю товарів, що надходять на світові ринки, з погляду їхньої екологічності, проведенням у державі різних природоохоронних заходів, в цілому над екологічною обстановкою в Україні.

Існує зв'язок між якістю продукції і якістю навколишнього середовища: чим вище якість продукції, тим вище якість навколишнього середовища.

Об’єктивно науковий аналіз розвитку народного господарства свідчить, що Україна перебуває в стані затяжної демографічної та екологічної кризи, яка дедалі більше поглиблюється, і негативно впливає на конкурентоспроможності національної економіки.

Проблема підвищення конкурентоспроможності України має вирішуватись з урахуванням об’єктивних вимог забезпечення екологічної безпеки держави. Нинішній стан економіки і природного середовища України свідчить про необхідність відповідного реаліям, наукового вивчення їх взаємодії та об’єктивного відображення еколого-економічних взаємозв’язків для прийняття раціональних господарських і політичних рішень щодо забезпечення конкурентоспроможності як на мікро-, так і на макрорівнях. Вкрай нагальним є опрацювання саме українською економічною наукою питання про вплив екологічного чинника на конкурентоспроможність країни.

Екологізація – це процес послідовного впровадження систем технологічних, управлінських, юридичних та інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів і умов поряд із поліпшенням, або хоча б збереженням якості довкілля.

Основні цілі досягнення екологізавції економіки:

- зменшення техногенного навантаження;

- підтримка природного потенціалу шляхом самовідновлення екосистем та природних процесів;

- скорочення втрат;

- комплексне використання природних ресурсів;

- використання відходів як вторинний ресурс.

2. Напрямки екологізації економіки.

За визначенням окремих учених економістів-екологів, екологізація визначається як об'єктивно зумовлений процес перетворення всієї суспільної праці, спрямований на збереження і розвиток суспільно-економічних функцій природи.

Під екологізацією можна розуміти такий подальший розвиток, що враховує екологічну складову як одну з основних у розвитку і функціонуванні будь-якого компонента економіки країни. Сюди необхідно віднести: зниження навантаження на навколишнє середовище, збереження і відтворення природних ресурсів, переоснащення виробництв і впровадження маловідходних і безвідходних технологій, проведення різних природоохоронних заходів, природоохоронна спрямованість інвестицій і багато чого іншого. Таким чином, облік екологічного чинника необхідний у всіх секторах і галузях економіки.

На наш погляд, варто виділити деякі найбільш важливі і першочергові напрямки екологізації економіки, що потребують негайного освоєння і професійного підходу (рис. 1).

Насамперед, екологізація законодавчої бази – це й облік екологічних наслідків для держави і населення при прийнятті того чи іншого закону вбудь-якій галузі, і орієнтація законодавчих і нормативних документів на екологічні проблеми та їхній дозвіл. Цей пункт є відправним у будь-якому починанні, тому що на підставі законів і відбувається та чи інша діяльність.

Рис. 1. Основні напрямки екологізації економіки

Наступним у переліку запропонованих напрямків варто виділити екологізацію податкової системи на основі затвердженого законодавства. Необхідно затвердити податки і податкові ставки таким чином, щоб будь-якому виробнику було максимально вигідно переорієнтувати свою діяльність на екологічно безпечну, ніж сплачувати штрафи. Але, водночас, варто полегшити податковий тягар для виробників екологічно чистої продукції, підприємств, які надають природоохоронні послуги, виробляють природоохоронне устаткування, використовують ресурсозберігаючі та безвідходні технології.

Окремим варіантом екологізації податкової сфери необхідно розглядати зміну податків і податкових ставок для особливо небезпечних і екологічно несприятливих галузей, до яких варто зарахувати нафтову, хімічну, вугільну промисловість, атомну і теплову енергетику.

Наступним актуальним напрямком пропонуємо виділити екологізацію виробництва. Тут важливо відзначити такі заходи як: упровадження маловідходних і безвідходних технологій; переоснащення виробничих потужностей на ресурсозберігаючі; створення окремих виробничих комплексів, де крім виробництва, здійснюється також переробка і повторне використання відходів виробництва (а також знаходяться виробничі цехи з випуску тари для виробленої продукції, її збору і повторного використання), тобто існує повний рециклінг виробництва; орієнтація на випуск екологічно чистої продукції. Цей напрямок екологізації економіки України – один із найбільш складних і потребує значних інвестицій, що пов'язано з масштабним моральним і фізичним спрацюванням устаткування на підприємствах країни. Так, виготовлення продукції на застарілому технологічному обладнанні неминуче призведе до: випуску продукції низької якості; високому ресурсоспоживанню; нагромадженню відходів виробництва; забрудненню шкідливими викидами всіх природних сфер; передчасному спрацюванню устаткування; зниженню продуктивності; додатковим витратам на поліпшення соціальної сфери і т.ін.

Згідно з викладеним вище, наступним напрямком екологізації економіки вбачається екологізація інвестицій. Зрозуміло, що у наш час будь-яке підприємство України по суті не має вільних фінансових ресурсів, що гостро порушує питання пошуку інвестицій. За період 1990 – 2000 рр. обсяг інвестицій в основний капітал на охорону довкілля і раціональне використання природних ресурсів скоротився майже у 3,5 раза. Це ще раз свідчить про необхідність пошуку фінансів. Однак складно залучити інвесторів такими проектами як будівництво очисних споруд, створення заповідних територій, і природоохоронних, відновлення земель і т.ін. Але сьогодні життя і здоров'я населення прямо залежить від навколишнього природного середовища (якості води, повітря), на що варто робити основний наголос при залученні інвесторів.

Інвесторами у вирішенні природоохоронних проблем окремого підприємства, регіону, країни в цілому можуть виступати як сама держава, так і окремі внутрішні й іноземні компанії. В умовах обмеженості фінансових ресурсів виникає вибір при інвестуванні тих чи інших проектів за окремими критеріями і тоді у підприємств з'являється стимул до розроблення найбільш ефективного й екологічно вигідного проекту.

Останнім з напрямків, який хотілося також особливо відзначити, на наш погляд, є екологічне виховання й освіта. Уже зараз варто піклуватися про майбутні покоління, й одним зі способів є введення вже зі шкільної лави предметів, які слугують основою для усвідомлення важливості природи в житті людини і необхідності зберігати і раціонально використовувати наявні природні блага, з подальшим продовженням екологічної освіти у вищих навчальних закладах. Також необхідно забезпечити доступність екологічної інформації для населення. Люди повинні мати змогу одержувати необхідну інформацію про природоохоронні заходи, що вживаються; про екологічну ситуацію в регіоні, країні; про існуючі екологічні організації та їхню діяльність; брати участь у різних дискусіях, пропонувати свої способи вирішення тієї чи іншої екологічної проблеми. Особливо хочеться відзначити той факт, що населення також має право і повинно одержувати достовірну інформацію про якість споживаної продукції, яку необхідно вказувати на упаковці товарів.

3. Основні елементи екологізації виробництва.

Досягнення високої ефективності виробництва, насичення ринку якісними та конкурентоспроможними товарами на сучасному етапі можливе лише на основі широкомасштабного і повсюдного використання досягнень науково-технічного прогресу. Під впливом усіх форм людської діяльності природні блага з елементів зовнішнього оточення дедалі більше переходять до господарського середовища і є не лише ресурсним джерелом, але й прямим наслідком відтворювального процесу. Тому лише переведення всіх галузей народногосподарського комплексу на принципово нові види техніки і технології здатне різко зменшити негативні антропогенні навантаження на навколишнє середовище, звести до мінімуму його забруднення і деградацію.

Вихідною передумовою екологізації розвитку виробництва є вдосконалення технологій основних виробничих процесів і природоохоронних заходів для підвищення їх екологічної активності. Цілком очевидно, що впровадження таких технологій значною мірою залежить від дієвості механізму еколого-економічного стимулювання, який передбачає сукупність засобів (заходів, методів, важелів) впливу на фінансовий стан економічних суб’єктів з метою орієнтації їх діяльності в екологічно сприятливому напрямку.

Екологізація виробництва включає: стимулювання ресурсозбереження, пошук принципово нових джерел енергії, маловідхідне виробництво, переробку відходів, а також процес випуску І використання товарної продукції,

В літературі, поряд із поняттям «екологізація виробництва», часто зустрічається термін «екологізація технологій».

Екологізація технологій означає впровадження у виробництво і повсякденне життя людей таких виробничих процесів, які при максимальному одержанні високоякісного продукту можуть забезпечити збереження екологічної рівноваги в природному середовищі і це будуть сприяти її забрудненню.

Екологізація включає: ощадливу витрату сировини, комплексне використання природних ресурсів, створення нових технологій, що забезпечують маловідхідне виробництво, замкнуті цикли водообігу, утилізацію відходів.

Отже, основними елементами екологізації є:

• ресурсозбереження;

• маловідхідне виробництво;

• технології використання й утилізації відходів;

• нові джерела енергії і палива

На жаль, більшість економічних інструментів стимулювання екологічної діяльності підприємств в Україні існують лише на рівні законодавчих положень, не будучи впровадженими у практику господарювання. Крім того, в існуючій системі стимулювання екологічної діяльності фактично не функціонує механізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового заохочення екологоспрямованої діяльності.

Наявність стимулюючого фактору надає підприємствам можливість знижувати негативний вплив на навколишнє середовище, забезпечити виживання, максимізацію прибутку, завоювання лідерства на ринку за показниками забезпечення якості товарів, тобто підвищення його конкурентоспроможності, а відтак – і підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Контрольні питання:

1. Що таке екологізація? Які передумови суспільного розвитку зумовлюють необхідність екологізації?

2. На якому етапі розвитку перебуває економіка України?

3. Які ви знаєте основні цілі досягнення екологізавції економіки?

4. Охарактеризуйте напрями екологізації економіки.

5. У чому полягає суть екологізації виробництва?

6. За допомогою яких елементів відбувається екологізація виробництва?

7. Поясніть різницю між поняттями «екологізація виробництва» та «екологізація технологій».

Екологічний менеджмент

1. Поняття екологічного менеджменту. Основні функції.

2. Види екологічного менеджменту.

3. Перспективи розвитку екологічного менеджменту в Україні.

1. Поняття екологічного менеджменту. Основні функції.

З переходом нашої країни на ринкову модель розвитку, в українській термінології з'явилися невідомі раніше слова: менеджмент, маркетинг, аудит, консалтинг, бенчмаркінг тощо. Ці терміни запозичені здебільшого з англійсь­кої мови і визначають інститути, характерні для країн з розвиненою ринковою економікою.

Ринкові важелі поділяють на:

- екологічний менеджмент;

- екологічний аудит;

- екологічний маркетинг та інжиніринг;

- екологічний лізинг.

Разом з ними до законодавства України та в науковий обіг потрапив термін “екологічний менеджмент”.

Екологі́чний ме́неджмент – система управління навколишнім середовищем (система екологічного менеджменту) – частина загальної системи управління, що включає організаційну структуру, діяльність із планування, обов'язки, відповідальність, досвід, методи, методики, процеси і ресурси для розробки, здійснення й аналізу екологічної політики.

Екологічний менеджмент – це управління екологічними характеристиками конкретних суб’єктів екологічно небезпечної діяльності, джерел екологічної небезпеки або окремих природних комплексів.

Екологічні норми і вимоги стають сьогодні одним з найбільш важливих інструментів відносин між країнами, загострення боротьби за ринки збуту продукції, екологічними бар'єрами для обмеження ввозу в країну багатьох видів промислової і сільськогосподарської продукції.

Завдання екологічного менеджменту полягає у пошуку нових шляхів і підходів до вирішення екологічних проблем при виробництві продукції.

Екологічний менеджмент – це тип управління, принципово орієнтований на формування й розвиток екологічного виробництва й екологічної культури життєдіяльності людини. Це тип управління, побудований на соціально-економічному й соціально-психологічному мотивуванні гармонії взаємин людини із природою.

Необхідність екологічного менеджменту визначається не тільки різким погіршенням екологічної обстановки, кризою навколишнього середовища, але й закономірними тенденціями розвитку сучасного виробництва, такими, як диференціація регіонального розміщення виробництва; збільшення виробничих потужностей по потребах нових технологій; загострення впливу виробництва не тільки на природу регіональну, але й загальний світовий простір; поділ країн у світовій економіці на виробників небезпечних відходів й їхніх поглиначів (концентрація відходів); виникнення політичного змісту екологічної свідомості й світогляду; тенденції науково-технічного прогресу (біотехнології, ядерні технології й ін.). Концепція екологічного менеджменту містить у собі наступні елементи: екологічне виробництво, екологічне середовище, екологічна якість, екологічна культура.

Необхідно розглянути деякі найбільш важливі аспекти цієї концепції екологічного менеджменту. У першу чергу це стосується принципів екологічного менеджменту. Саме в них найбільшою мірою проявляється і його особливість, і його зміст.

2. Види екологічного менеджменту.

За об'єктами екологічний менеджмент поділяється на:

а) екологічний менеджмент суб’єктів екологічно небезпечної діяльності, наприклад, підприємств;

б) екологічний менеджмент джерел екологічної небезпеки (сховищ радіо­активних відходів);

в) екологічний менеджмент окремих природних комплексів, наприклад, річки Дніпро.

За суб'єктами екологічний менеджмент поділяється на:

а) внутрішній – здійснюється в межах самого об’єкта управління, наприклад, адміністрацією даного підприємства;

б) зовнішній – здійснюється зовнішніми суб’єктами управління щодо даного об’єкта управління, наприклад, законодавче регулювання діяльності окремих підприємств, управлінські рішення міністерств і відомств, яким підпорядковані конкретні підприємства.

За обсягом:

а) цілковитий – охоплює всі екологічні характеристики об’єкта управління;

б) частковий – охоплює лише певну частину екологічних характеристик об’єкта управління.

За джерелами правового регулювання:

а) системний – здійснюється шляхом упровадження на об’єкті менеджменту встановленої законодавством системи екологічного менеджменту, наприклад, згідно з ДСТУ ІСО 14001-97;

б) безсистемний – здійснюється відповідно до загальних норм екологічно­го законодавства.

За напрямами управлінського впливу:

а) екологічний менеджмент природокористування;

б) менеджмент екологічного ризику;

в) обслуговуючий екологічний менеджмент (охоплює інформаційне забезпечення, взаємодію з державними органами, громадськими організаціями, створення екологічних фондів, екологічне страхування, екологічний тренінг та інші види обслуговуючої діяльності, яка входить до системи екологічного управління, але не стосується безпосередньо ні природокористування, ні управління екологічним ризиком).

3. Перспективи розвитку екологічного менеджменту в Україні.

Незважаючи на розходження, функції екологічного управління й екологічного менеджменту в цілому збігаються. Разом з тим для екологічного менеджменту характерний істотний розвиток, поглиблення і розширення ряду функцій і відповідної діяльності, що у традиційному екологічному управлінні реалізуються достатньо поверхнево і формально, наприклад, стосовно обґрунтування екологічної політики і зобов’язань, організації зовнішньої екологічної діяльності, перегляду й удосконалення системи стимулів.

Таким чином, з розвитком екологічного менеджменту значно розширюються і видозмінюються традиційні функції екологічного управління. Так, функція аналізу й оцінки результатів екологічної діяльності тут у першу чергу починає визначати завдання аудитування системи екологічного менеджменту, які відсутні в традиційному управлінні.

Разом з тим, на думку вчених, і екологічне управління, і екологічний менеджмент можна визначити як комплексну різнобічну діяльність, спрямовану на реалізацію екологічних цілей проектів і програм.

Таким чином, резюмуючи, можна сказати, що на практиці під екологічним менеджментом розуміється сукупність адміністративно-командних і ринкових важелів і стимулів, що забезпечують усвідомлену зацікавленість ресурсокористувачів у виборі найбільш ефективних управлінських рішень в сфері природокористування, у тому числі як на макро-, так і на мікрорівні. Тобто екологічний менеджмент як поняття частини загальної системи управління підприємством, що включає організаційну структуру, обмежене коло відповідальності, управлінські процедури і процеси, а також ресурси, необхідні для визначення і впровадження екологічної політики підприємства», відповідає сутності міжнародних стандартів ISO 14000.

Для умов України необхідна відповідна коректура цього поняття, з огляду на те, що без трансформації загальної системи управління природоохоронною діяльністю в цілому, тобто в масштабах країни, неможливо говорити про реформування системи управління на локальному рівні, тобто на рівні організацій. Це визначено мотивацією і спонукальними стимулами реалізації СЕМЛ (система екологічного менеджменту та екоаудиту). Йдеться про підготовку відповідного базового підґрунтя (законодавчого, нормативного, економічного), яке б забезпечувало розвиток екологічного менеджменту в Україні. В даний час можна стверджувати, що системи спонукальних стимулів впровадження СЕМА в Україні і за рубежем значно відрізняються (схема 1).

Для Заходу – це усвідомлене бажання підвищити свій імідж і увійти в число лідерів на ринку, що дає додаткові шанси одержати гарантію банку на кредит (позичку); в Україні – прагнення підприємства одержати в законодавчому порядку систему пільг (в оподатковуванні, кредитуванні, інвестуванні, соціальних програмах).

Це пояснюється тим, що для українських ресурсокористувачів ще не сформувалося те доброзичливе макросередовище, яке 6 спонукаю їх до самостійного пошуку дієвих управлінських рішень, які викликані:

• існуючою централізацією в сфері управління природоохоронною діяльністю в Україні;

• домінуванням ще донедавна державної форми власності;

• нерозроблеиістю теоретико-методичних аспектів адаптації міжнародних стандартів у галузі екоменеджменту до реальних умов в Україні;

• недостатнім рівнем розвитку екологічної самосвідомості та екологічної культури;

• низьким рейтингом вітчизняних виробників на світовому ринку.

В кінцевому результаті, конкретна участь екологічного менеджменту в моделях ринкових трансформацій в Україні дотепер ще чітко не простежується. Про це, зокрема, свідчить і аналіз деяких підготовлених Урядом України державних програмних документів, до числа яких належить Програма «Україна-2010», у проекті якої ні в структурному, ні в змістовному плані не відбиті критерії екологічної політики і екологобезпечні пріоритети розвитку держави.

Отже, з огляду на те, що в даний час йде безперервний процес трансформації економіки України в екологічно безпечну економіку, пошук шляхів реформування в цьому напрямку невід’ємний від механізму реалізації системи екологічного менеджменту.

Це положення закладено, зокрема, в «Основних напрямках державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки». Виходячи з них, реформування економічної системи і перехід до ринку повинні підвищити не тільки ефективність національної економіки, але і сприяти ліквідації субсидій на використання природних ресурсів, а також поліпшенню стану навколишнього середовища завдяки застосуванню різних інструментаріїв екологічного менеджменту й екоаудиту.

Щодо перспектив розвитку екологічного менеджменту в Україні можна констатувати, що па даному етапі уже створені деякі законодавчі й організаційно-правові передумови його впровадження. Наразі ведеться робота з боку Мінекології та природних ресурсів по внесенню доповнень у природоохоронне законодавство, яке враховує вимоги міжнародних стандартів у галузі довкілля. Зокрема, ще в середині 90-х років, Мїнекобезпеки і Фонд державного майна підготували пропозиції щодо при йняття Постанови Кабінету Міністрів»Прозатвердження Положення»Про порядок врахування екологічних вимог при приватизації майна державних підприємств» і створення Центра екологічного аудиту.

Екоменеджмент в Україні повинен виконувати чотири основні функції. Це, насамперед:

• прийняття і реалізація природоохоронного законодавства;

• контроль за екологічною безпекою;

• забезпечення проведення природоохоронних заходів;

• досягнення погодженості дій державних і громадських органів.

З них найбільш розвинуті перші дві функції. Під них створена відповідна організаційна інфраструктура, до якої входять органи екологічної експертизи й екологічної інспекції. Менш розвинуті цільові функції забезпечення проведення природоохоронних заходів і узгодження дій державних і громадських органів, які є підґрунтям управлінської піраміди.

Контрольні питання:

1. Що таке екологічний менеджмент? Основна мета та завдання.

2. Назвіть відмінність між екологічним менеджментом та управлінням.

3. Які ви знаєте види екологічного менеджменту?

4. Охарактеризуйте перспективи розвитку екологічного менеджменту в Україні.

5. В чому полягає різниця проведення екологічного менеджменту на Заході та в Україні?

Екологічний аудит

1. Екологічний аудит. Мета аудита.

2. Форми, об'єкти екологічного аудита.