УДК 504.064

НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Рівне-2012

УДК 504.064

Затверджено методичною радою Технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування

(Протокол № 1 від 23.02.2012 р.)

Рецензенти:

Клименко Л.В., кандидат сільськогосподарських наук, старший викладач кафедри екології Національного університету водного господарства та природокористування;

Гакало О.І., викладач Технічного коледжуНаціонального університету водного господарства та природокористування.

Упорядник: Белеля М.О.

Курс лекцій з дисципліни «Економіка природокористування» для студентів спеціальності 5.04010602 «Прикладна екологія». – Рівне: Технічний коледж НУВГП, 2012. – с. 175

Курс лекцій з дисципліни «Економіка природокористування» має на меті формування у студентів еколого-економічного світогляду та надання їм відповідних знань, які дозволять майбутнім фахівцям не лише визнача­ти рівень забруднення довкілля, величину завданої йому шкоди, але й вести ефективну цілеспрямовану роботу з його охорони і відновлення.

Призначено для студентів спеціальності 5.04010602 «Прикладна екологія». Даний курс лекцій сприятиме засвоєнню студентами знань з дисципліни в повному обсязі.

©Технічний коледж НУВГП

ЗМІСТ

Вступ. 4

Предмет, мета, основні завдання економіки природокористування 5

Навколишнє середовище і розвиток. 10

Концепція сталого розвитку. 17

Економіко-організаційний механізм сталого розвитку. 25

Природні ресурси в суспільному розвитку. 28

Статистика з раціонального використання природних ресурсів. 37

Економічний механізм в галузі забезпечення охорони і використання надр 44

Управління природокористуванням.. 49

Адміністративні важелі у сфері природокористування. 55

Економічний механізм природокористування. 66

Плата за використання природних ресурсів. 70

Плата за забруднення навколишнього природного середовища 83

Еколого-економічні збитки та методики визначення збитків. 89

Екологізація економіки та ресурсно-екологічна безпека. 105

Екологічний менеджмент. 111

Екологічний аудит. 117

Екологічний маркетинг, інжиніринг, лізинг – ринкові важелі природокористування 125

Економічна та соціальна ефективність природоохоронних заходів 133

Тестові завдання. 141

Перелік тем професійно-орієнтованих наукових доповідей, рефератів 155

Список рекомендованої літератури. 157

ДОДАТКИ.. 160

Вступ

Нині зміни у середовищі проживання людини стають настільки глобальними, що на перший план висувається необхідність регулювання людської діяльності з урахуванням можливостей природних ресурсів.

Сучасний етап природокористування – це такий стан взаємодії людини і природи, коли деградація навколишнього середовища справляє дедалі зростаючий вплив на умови життя людей, їх здоров’я, відпочинок, естетичне виховання. Безконтрольне з боку суспільства природокористування стає причиною збідніння природних багатств, різкого скорочення потенційних можливостей відшкодування збитків, завданих природному середовищу. Різке загострення екологічної ситуації продемонструвало неспроможність традиційного механізму природокористування вирішити проблему охорони природи, тому з’явилась необхідність у зміні взаємовідносин суспільства і природи. Це спонукає до пошуків нових форм природокористування.

Забезпечення раціонального природокористування в умовах інтенсифікації виробництва вимагає ретельної розробки наукових рекомендацій щодо сучасного стану взаємодії суспільства і природи, які б характеризували інтенсивність наростання антропогенного впливу на природні системи; поліпшення природокористування на основі активізації людського фактора, підвищення відповідальності на всіх рівнях за бережне використання природних ресурсів, удосконалення управління природокористуванням, інтенсифікацію виробництва і раціоналізацію природокористування.

Метою даного навчального посібника є допомога студентам у вивченні дисципліни, сприяння кращому засвоєнню теоретичних положень та соціально-економічних аспектів природокористування.

Предмет, мета, основні завдання економіки природокористування

1. Поняття, види і особливості природокористування.

2. Мета, предмет, об’єкт дисципліни.

3. Принципи і основні завдання науки.

4. Методи економіки природокористування.

1. Поняття, види і особливості природокористування.

Процес експлуатації природних ресурсів з метою задоволення матеріальних потреб суспільства називається природокористуванням. Природокористування може бути раціональним і нераціональним.

Природа та її ресурси є середовищем, об’єктом, результатом життя і господарчої діяльності людей, які приводять як до позитивних, так і до негативних наслідків. Тому необхідна правильна, раціональна організація природо­користування.

Раціональне природокористування – вивчення природних ресурсів, їх ощадлива експлуатація, охорона і відтворення з урахуванням не тільки нинішніх, а й майбутніх інтересів держави.

Поняття раціонального природокористування включає три елементи.

Рис. Основні елементи раціонального природокористування

Економічна ефективність використання природних ресурсів означає отримання максимальної кількості високоякісного продукту за умови мінімального використання ресурсу.

Охорона природних ресурсів та НПС передбачає проведення попереджувальних і профілактичних заходів у процесі виробництва, комплекс заходів з відновлення у процесі виробництва, комплекс заходів з відновлення властивостей і заходів поліпшення якості, що були порушені через господарську діяльність людини.

Відтворення природних ресурсів – відновлення втрачених властивостей і якості природних ресурсів та НПС.

Нераціональне природокористування – тип експлуатації природних ресурсів, за якого вони втрачають здатність до відновлення, неефективно використовуються і є загроза забруднення довкілля.

Нажаль, сучасний стан природокористування може бути охарактеризований як нераціональний, бо він призводить до виснаження (іноді до зникнення) природних ресурсів, навіть таких, що відновлюються, до посилення забруднення навколишнього середовища.

Причин таких явищ достатньо. Насамперед це недостатнє знання законів екології, дуже слабка матеріальна зацікавленість виробників продукції, низька екологічна культура населення, нехтування прямою залежністю екологічного стану країни з економічним та ін.

Необхідно прагнути, щоб природокористування було більш раціональним; спиратись на знання, закони та особливості різних природних систем; працювати в напрямах підтримки рівноваги в екосистемах; використовувати можливості науково-технічного прогресу. Нині виникає потреба економічно оцінювати дії та наслідки природокористування.

2. Мета, предмет, об’єкт дисципліни.

Економіка природокористування – порівняно молода наука

Її зародження відбулося на рубежі 60-70 рр. ХХ століття і було історично обумовленим. Саме в ці роки зовнішні негативні прояви природного чинника стали досить очевидними.

Економіка природокористування – галузь науки, що вивчає шляхи і методи зменшення негативного впливу на НПС.

Економіка природокористування – наука, що вивчає шляхи ефективного використання природних ресурсів з метою забезпечення потреб суспільства.

Метою вивчення навчальної дисципліни є формування у студентів знань з економічного управління природокористування, використання еколого-економічних важелів і інструментів охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, опануваннями уміннями визначати екологічну й економічну ефективність природоохоронних заходів, оцінювати збитки від забруднення навколишнього середовища, а також формування вмінь проводити дослідження, пов’язані з удосконаленням фінансово-механічного середовища.

Об’єктом економіки природокористування виступають різні за рівнем і масштабом еколого-економічні системи.

Також необхідно мати на увазі, що об’єктом економіки природокористування є природні умови середовища, що постійно змінюється.

Предметом економіки природокористування – є дослідження механізму суспільних відносин в процесі охорони навколишнього середовища та залучення природних ресурсів в процес розширеного виробництва з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу та об’єктивних законів розвитку біосфери.

Як і будь-яка наука економіка природокористування має систему загальних категорій і понять, яка пояснює загальну сутність процесів взаємодії суспільства і природи, до неї входять:

· еколого-економічна система;

· економічна оцінка природних ресурсів;

· економічна ефективність природокористування.

Людина, засоби виробництва і природа знаходяться у взаємодії між собою і утворюють еколого-економічну систему, в якій є три види зв’язку:

· економічні зв’язки, які виникають між людьми в процесі виробництва;

· технологічні, які виникають між людьми, засобами виробництва і природним оточенням;

· екологічні, які виникають між окремими елементами природи.

3. Принципи і основні завдання науки.

Ці принципи допомагають не тільки краще пізнавати еколого-економічні процеси, а й також закладають основу екологічної політики, системи управління й екологічного права. У сучасному вигляді дані принципи сформульовані в документах II Всесвітньої конференції з навколишнього середовища і розвитку (Ріо, 1992).

Економіка природокористування базується на таких принципах:

· принцип альтернативних витрат;

· забруднювач (користувач) – платить;

· принцип сталого розвитку;

· принцип на доступ до екологічної інформації та на участь у прийнятті управлінських рішень.

Основні завдання економіки природокористування:

- вивчення економічних аспектів взаємодії суспільства і природи;

- визначення перспективних напрямків розвитку суспільного виробництва з урахуванням стану навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів;

- прогнозування стану якості НПС, що включає економічні наслідки впливу виробництва на НПС;

- визначення шляхів і методів підвищення економічної ефективності використання ресурсів;

- технічне переобладнання підприємств і галузей;

- пошук шляхів підвищення еколого-економічної ефективності народного господарства;

- розробка економічних методів стимулювання зниження матеріало- і енергомісткості виробництва.

4. Методи економіки природокористування.

Кожна наука користується певними прийомами дослідження, що становлять її метод або дають змогу розкрити його. Слово «метод» означає «шлях дослідження, вчення». У широкому розумінні слова медом називають шляхи, способи і засоби пізнання дійсності.

Серед методів дослідження виділяють спеціальні і загальнонаукові. Перші застосовуються ширше.

Серед них центральне місце щодо застосування до економічних наук посідає метод наукової абстракції.

Економіка природокористування як наука спирається на діалектичні ме­тоди, що передбачають дослідження екологічних і економічних процесів в їх поєднанні, відмінності та історичному розвитку.

У процесі наукового пізнання економічних явищ широко застосовуються аналіз і синтез. При аналізі відбувається розчленування економічних процесів і явищ на складові елементи, причому кожен елемент послідовно вивчається. Синтез полягає в уявному об'єднанні окремих елементів об'єкта.

Індуктивний метод – це одержання загального висновку на основі поодиноких фактів, тобто від фактів дослідник йде до природи об'єктів. Дедукція передбачає рух дослідження від загального до окремого та одиничного.

Історичний метод пізнання передбачає дослідження конкретного процесу розвитку, конкретних явищ в їх історичній послідовності.

Експеримент є основним методом дослідження для природничих наук, однак в економічних науках він має допоміжне значення, причому не стільки через свою суть, як методу, скільки через складність і обмеженість застосування, адже експериментальний метод в економіці природокористування пов'язаний насамперед з небезпекою заподіяння непоправної; шкоди природному середовищу, а можливо, і людям.

Поряд із загальнонауковими методами економіка природокористування як наука потребує своїх конкретних методів. З усієї сукупності конкретно-наукових методів, що використовуються в економічних науках, економіка природокористування застосовує наступні: балансовий; нормативний; системний; економіко-математичний; статистичний; моделювання; метод експертних оцінок тощо.

Отже, методом економіки природокористування є комплексне і взаємопов'язане дослідження еколого-економічної ситуації з метою виявлення взаємовідносин людини і природи, впливу виробничої діяльності на стан навколишнього середовища за допомогою опрацювання інформації різними науковими способами.

Контрольні питання:

1. Що вивчає наука «Економіка природокористування»?

2. У чому полягають основні завдання науки?

3. Що є предметом економіки природокористування?

4. Які основні проблеми природокористування на сучасному етапі розвитку економіки?

5. Назвіть основні елементи раціонального природо-користування.

6. Що таке еколого-економічна система?

7. Охарактеризуйте методи економіки природо-користування.

Навколишнє середовище і розвиток

1. Стратегія розвитку суспільства.

2. Сутність і класифікація глобальних проблем.

3. Характеристика глобальних екологічних проблем.

1. Стратегія розвитку суспільства.

Стратегія розвитку суспільства – необхідна умова його існування і функціонування.

Стратегія з питань охорони і захисту навколишнього середовища тісно пов’язана зі стратегією всебічного розвитку суспільства, що розробляється ООН упродовж 50-ти років.

Вони відбивають нагальну потребу створення планів розвитку суспільства та цивілізації на перспективу, аби вже нині спрямувати суспільство на шлях розумного використання природних ресурсів – щоби ними користувалися не лише сучасне, а й майбутні покоління. Спрямувати на створення сприятливих умов для людини та реалізацію її основних прав, включаючи право на життя.

Була розроблена Всесвітня стратегія охорони природи, однією із ключових понять якої є «сталий розвиток», який полягає у гармонізації трьох сфер – екологічної, економічної і соціальної.

В основі сталого розвитку лежить бережливе ставлення до існуючого екологічного потенціалу і глобальних природних ресурсів та відновлення НПС.

Лише стабільний розвиток суспільства може забезпечити розвиток, який відповідає потребам сьогодення і водночас створює можливості для майбутніх поколінь користуватися всіма надбаннями сучасності і задовольняти свої потреби.

Нова міжнародна стратегія розвитку відбиває прагнення людства забезпечити екологічно-обгрунтований розвиток, з усіх аспектів суспільної і громадської діяльності.

Саме принципи такої діяльності були запропоновані на Конференції ООН з проблем охорони навколишнього середовища і розвитку, що відбулася у червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. Як підсумок був прийнятий документ – Декларація Ріо-де-Жанейро про навколишнє середовище і розвиток. Даний документ закріпив 27 найважливіших принципів охорони довкілля у контексті забезпечення сталого розвитку:

· турбота про людей займає центральне місце за умов сталого розвитку. Вони мають право на здорове і продуктивне життя в гармонії з природою;

· держави повинні розробляти національні закони про відповідальність і компенсацію жертвам забруднення та співпрацювати в розробці міжнародних правових норм;

· з метою захисту НПС широко використовувати і реалізовувати принципи запобігання погіршення стану довкілля.

2. Сутність і класифікація глобальних проблем.

Проблеми, що охоплюють не одну якусь країну або групу країн, а планету в цілому називають глобальними.

Усі глобальні проблеми зумовлюють одна одну і взаємопов’язані. Загальними причинами глобальних проблем вважаються:

· перенаселення планети;

· сучасна науково-технічна революція;

· зростання промислового виробництва.

За переліченими ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери дії:

1) Взаємодія природи і суспільства. До проблем цієї сфери відносять:

- збереження НПС;

- освоєння ресурсів Світового океану;

- забезпечення людства сировиною і енергією;

- оволодіння космічним простором;

2) Суспільні взаємовідносини. Найважливіші проблеми цієї групи:

- відносини між державами різних соціально-екномічних устроїв;

- подолання економічної відсталості багатьох країн світу;

- локальні, регіональні, міжнародні, військові, національні, релігійні конфлікти;

- відвернення загрози ядерної війни.

3) Розвиток людини:

· демографічна проблема;

· проблема урбанізації;

· проблема пристосування до умов природного і соціального середовища, яке постійно змінюється;

· проблема боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями.

Подальше загострення цих проблем загрожує існуванню людської цивілізації.

Розв’язання глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього людської цивілізації вимагають розробки й реалізації комплексної колективної програми: економічної, екологічної й воєнно-політичної безпеки людства.

1. Характеристика глобальних екологічних проблем.

За останнє десятиріччя розуміння важливості екологічних проблем досягло найвищого рівня. Про це свідчить той факт, що на порядку денному – питання не лише охорони навколишнього середовища, а й його безпосереднього захисту. Природозахисна діяльність посіла важливе місце у політиці багатьох держав, стала цариною міжнародних взаємин. Проте, деградація природного середовища наприкінці ХХ-го століття набула таких масштабів, що зусилля, спрямовані на ліквідацію наслідків людської діяльності виявилися недостатніми. Тому проблема докорінних змін у ставленні до проблеми освоєння та використання навколишнього середовища набула особливої актуальності.

Особливе значення має робота, спрямована на попередження негативного впливу діяльності людини на природу на противагу концепції ліквідації її наслідків. Проте, таке прогнозування, або моніторинг розвитку навколишнього середовища зустрічає на своєму шляху чимало труднощів, пов’язаних передусім із тим, що по-перше, не всі наслідки діяльності людини можуть бути передбаченими, а, по-друге, часові межі виявлення таких наслідків нерідко суттєво різняться. Наприклад, ситуація, що склалася унаслідок аварії на ЧАЕС, прогнозувалася через вісім-десять років, а все відбулося значно раніше – через три-п’ять років. Йдеться про негативний вплив радіаційного випромінювання на організм людини, рослин і тварин. Отже, моніторинг навколишнього середовища, хоча і має позитивне значення у господарській та науковій діяльності, проте, його методи ще не є досконалими. Тому покладатися лише на них не можна.

На жаль, нічим не стримувана деградація природи продовжує загрожувати не лише благоустрою людей, а й загалом існуванню життя на планеті.

«Парниковий ефект»

Парниковий ефект є природним процесом, який допомагає при нагріванні поверхні Землі та атмосфери. Це пов’язано з тим, що деякі атмосферні гази, такі як оксид вуглецю, водяна пара і метан, змінюють енергетичний баланс планети за рахунок поглинання довгохвильового випромінювання від поверхні Землі. Без парникового ефекту життя на цій планеті, ймовірно, не існувала б, так як середня температура Землі була б -18 ° за Цельсієм, а не нинішніх 15 °. Енергія від сонця проходить через атмосферу і частина енергії (26%) відбивається назад в космос хмарами та іншими атмосферними частками. Близько 19% поглинається хмарами і газами в атмосфері. З решти 55% - 4% відбивається від поверхні землі назад у космос і в середньому 51% сягає поверхні. Ця енергія використовується для нагріву поверхні землі, танення снігу і льоду, випаровування води і фотосинтезу.

Основними парниковими газами, по зменшенню впливу на тепловий баланс Землі, є: водяна пара, вуглекислий газ, метан і озон.

Цей процес викликає розвиток парникового ефекту (greenhouse effect) – нагрівання нижніх шарів атмосфери й земної поверхні, яке підсилюється з ростом концентрації парникових газів в атмосфері, що призводить до глобального потепління.

Вже зараз ми можемо спостерігати що середньорічна температура зростає, у всякому разі в нашому регіоні. Останнє десятиліття є найтеплішим за всю історію спостереження за температурою в Україну. Про наслідки глобального потепління і парникового ефекту говорити безглуздо, але висновки вже можна зробити з тієї кількості природних катаклізмів які пережила планета за останні роки.

Глобальне потепління

Глоба́льне потепління – прогресуюче поступове підвищення температури поверхні Землі, що пов’язується з парниковим ефектом і призводить до зміни клімату у глобальних масштабах. Однак слід зазначити, що достеменно причини глобального потепління невідомі. Також треба розуміти, що потепління це загальна усереднена тенденція, зміна температур відбувається нерівномірно в залежності від сезону та місцевості, більше того місцями в деякі сезони клімат навіть стає холоднішим. Наприклад в Україні температури у зимовий період зросли значно більше ніж в літній, а в центральній Росії (Московський регіон) при значному потеплінні взимку літні температури не змінилися, а осінні похолоднішали.

За останню сотню років середня температура повітря над сушею зросла, як стверджується, більш, ніж на пів градуса. За даними доповіді Міжнародної групи експертів з питань зміни клімату це зростання складає за останні сто років 0,74 – 0,18 ^oC.

Наукова думка, виражена Міждержавною групою експертів по зміні клімату (МГЕЗК) ООН, полягає в тому, що середня температура по Землі піднялася на 0,7 °C з часу початку промислової революції (з другої половини XVIII століття), і що «велика частка потепління, що спостерігалося в останні 50 років, викликана діяльністю людини «в першу чергу викидом газів, що викликають парниковий ефект, таких як вуглекислий газ (CO₂) і метан (CH₄). Оцінки, отримані по кліматичних моделях, на які посилається МГЕЗК, кажуть, що в XXI столітті середня температура поверхні Землі може підвищитися на величину від 1,1 до 6,4 °C. В окремих регіонах температура може небагато знизитися.

Крім підвищення рівня Світового океану підвищення глобальної температури також призведе до змін в кількості і розподілі атмосферних опадів. У результаті можуть почастішати природні катаклізми, такі як повені, посухи, урагани та інші, знизиться врожай сільськогосподарських культур на постраждалих територіях і підвищиться – в ​​інших зонах (за рахунок збільшення концентрації вуглекислого газу). Потепління має, по всій вірогідності, збільшувати частоту і масштаб таких явищ.

Потепління клімату може призвести зміщення ареалів видів до полярних зон і збільшити ймовірність вимирання нечисленних видів – мешканців прибережних зон і островів, чиє існування в наш час знаходиться під загрозою.

Деякі дослідники вважають, що глобальне потепління – це міф, частина науковців відкидає можливість впливу людини на цей процес. Є ті, хто не заперечує факт потепління і допускає його антропогенний характер, але не погоджується з тим, що найбільш небезпечними з впливів на клімат є промислові викиди парникових газів.

Кислотні опади – усі види опадів, показник рН яких менший, ніж середнє значення рН дощової води, що дорівнює 5,6. Кислотний дощ утворюється в результаті хімічної взаємодії оксидів сірки і азоту з водою в атмосфері. Нині наслідки кислотних дощів спостерігаються практично у всіх країнах земної кулі. Вони негативно впливають на водоймища (озера, ріки, ставки), наземну рослинність (особливо чутливі до кислотних дощів хвойні ліси), руйнують будівлі та пам’ятки культури, трубопроводи, знижують родючість ґрунтів тощо.

Найбільш характерні кислотні дощі для індустріальних країн з високорозвиненою енергетикою. Найбільшу втрату вони нанесли лісам Центральної Європи, зокрема 35% лісів Німеччини (на площі більш 2,5 млн. га) ушкоджені ними. Збиток від кислотних дощів для європейських лісів оцінюється в 118 млн. м3 деревини в рік (з них близько 35 млн. м3 на європейській території Росії). У меншому ступені від кислотних дощів страждають сільськогосподарські рослини, оскільки підкислення ґрунтів тут можна контролювати агрохімікатами. Для боротьби з кислотними дощами необхідно направити зусилля на скорочення викидів забруднюючих речовин тепловими електростанціями. А для цього необхідно: використання низько сірчисте вугілля чи його очищення від сірки; установка фільтрів для очищення газоподібних продуктів; застосування альтернативних джерел енергії.

Озонові діри – це зтоншування озонового шару до 50%. Ще у 1985р. британські дослідники виявили над Північним і Південним полюсами області атмосфери зі зниженим вмістом озону (до 50%). Нині більшість учених дійшли висновку, що озоновий шар Землі руйнують фреони – хлорфторфуглеводні, надзвичайно хімічно стійкі речовини, що застосовуються як холодагенти в холодильниках, а також аерозолі. Руйнування озонового екрану призведе до високих рівнів ультрафіолетового випромінювання на Землі, що сприятиме збільшенню випадків раку шкіри у людей, мутацій у рослин тощо.

Багато хто не розуміє, чому озонова діра утворюється в Антарктиці, у той час як основні викиди фреонів відбуваються в Північній півкулі. Річ у тому, що фреони добре перемішані в тропосфері і стратосфері. З причини малої реакційної здатності вони практично не витрачаються в нижніх шарах атмосфери і мають термін життя в декілька років або навіть десятиріччя. Тому вони легко досягають верхніх шарів атмосфери. Антарктична «озонова діра» існує не постійно. Вона з’являється наприкінці зими – на початку весни. Причини, за якими озонова діра утворюються в Антарктиці, пов’язані з особливостями місцевого клімату. Низькі температури антарктичної зими приводять до утворення полярного вихору. Повітря усередині цього вихору рухається здебільшого замкнутими траєкторіями навколо Південного полюса. В цей час полярна область не освітлюється Сонцем, і там озон не утворюється. З настанням літа кількість озону збільшується і знову приходить до норми. Тобто коливання концентрації озону над Антарктикою – сезонні. Проте, якщо відстежити зміни усередненої протягом року концентрації озону і розміру озонової діри протягом останніх десятиріч, то є певна тенденція до падіння концентрації озону.

Контрольні питання:

1. У чому полягає сутність поняття «стратегія сталого розвитку»?

2. Назвіть одне з ключових понять Всесвітньої стратегії розвитку суспільства.

3. Що таке глобальні проблеми?

4. Охарактеризуйте класифікацію глобальних проблем. Які з них потребують нагального вирішення?

5. Чи стосуються глобальні проблеми України?

6. Назвіть основні глобальні проблеми в екологічній сфері.

7. Що на ваш погляд є причиною всіх глобальних проблем?