Організаційно-управлінські аспекти

Взаємозалежність розвитку сільського господарства та його сільсь­ких територій дає підстави для висновку щодо того, що їх функціонування має забезпечуватися на спільних (ідентичних) або територіально індивіду­алізованих стосовно конкретних територій вихідних положеннях, об'єднуваних у три групи

Перша з них охоплює собою відповідні законодавчі та інші норма­тивно-правові акти і положення законодавчої і виконавчої гічок держав­ної влади. Базовими серед них повинні розглядатися згадуваний вище За­кон України "Про місцеве самоврядування", а також Закон України "Про сільські території"" (або з іншою подібною назвою), який необхідно розро-

бити в установленому порядку і прийняти по можливості якомога швидше. На їх основі та у їх межах відповідні підзаконні акти і положення можуть видавати уповноважені на це державні структури.

Іншу групу актів і положень, спрямованих на розвиток сільських територій, становитимуть відповідні ухвали у межах визначених повнова­жень органів самоврядування обласного і районного рівнів. На первинному (безпосередньо сільськотериторіальному) рівні відповідні функції вико­нуватимуть органи самоврядування сільських громад.

Незалежно від рівня, на якому прийматимуться відповідні акти і по­ложення, вони повинні базуватися на наступних вихідних положеннях:

• організацію управління розвитком сільських територій доцільно здійснювати на основі відповідних стратегічно орієнтованих програм з передбаченням у них кінцевої (у межах доступних передбачень) мети і за­вдань та етапів їх досягнення. Такі програми потрібні не лише для безпо­середнього забезпечення розвитку сільських територій, а й з погляду очі­куваного вступу України в ЄС. їх наявність, чіткість опрацювання і заціка­влене здійснення є однією з найважливіших передумов одержання сільсь­кими територіями від Європейського Союзу фінансової допомоги;

• передбачення в них шляхів і механізмів матеріально-ресурсного і фінансового забезпечення поставлених у програмах мети і завдань;

• визначення відповідальних за практичне здійснення програм;

• організація системного моніторингу їх виконання, внесення за йо­го результатами у програми змін, доповнень і уточнень, відкриття просто­ру для чинників, які сприяють ефективному розвиткові сільських терито­рій, та подолання або хоч би істотне обмеження обставин, які негативно впливають на їх розвиток;

• здійснення оцінки динаміки розвитку сільських територій. Серед інших критеріїв такої оцінки особливе місце слід відводити показникам приросту чи, навпаки, зменшення на кожній з них чисельності населення,

ступінь зайнятості працездатних, створення нових робочих місць, рівень зарплати, темпи зростання виробництва продукції сільського господарства загалом і в розрахунку на одного жителя. Сукупність і співвідносність цих показників виправдано розглядати серед визначальних критеріїв оцінки сталого розвитку кожної окремо взятої сільської території.

Найважливішою передумовою виконання мети стратегічного розвит­ку сільських територій слід вважати одночасне включення в процес прак­тичного втілення всієї необхідної сукупності соціальних, правових, економічних, організаційних, управлінських, кадрових та всіх інших чинників, кожний з яких, окремо взятий, і всі вони разом повинні підпо­рядковуватись досягненню необхідного кінцевого результату.