В системі неперервної професійної освіти вчителів

Не вести дітей за собою,

а навпаки, навчити їх

самостійно вести себе по життю.

Д. Дольто

Дорогий молодий колего, майбутній педагог!

Ти маєш перед своїми очима результат колективної праці твоїх однодумців – викладачів педагогічних дисциплін. Знайди час і зазирни в світ думок, викладених на сторінках цієї книги.

Автори переконані, що долю людства значною мірою визначає не науково-технічний процес, а те, чому, як і хто вчить підростаюче покоління. Освітня ситуація і проблеми шкільної освіти – предмет гострих дискусій у вітчизняній та світовій педагогіці.

На рівні світової думки вирішення глобальних проблем суспільства безперечно пов’язується з подоланням цивілізаційних «розривів», зокрема: між орієнтацією освіти на засвоєння великого обсягу знань і бурхливим потоком нової інформації; між установкою на вузьку спеціалізацію та потребою в цілісному системному баченні світу; між традиційною освітою, розрахованою на відносно стабільну ситуацію, і стрімко змінюваним соціальним світом, в якому вже зараз живе нинішній школяр. А ти, колего, йдеш до нього в клас, йдеш для зустрічі, для розмови, з тим, щоб прожити з ним разом частину життя: свого й того одного, який сидить у класі за партою. Тебе чекає педагогічна практика. Зрозуміло, що вона є невід’ємною складовою професійної підготовки у ВНЗ, а головне, що педагогічна практика – маленька частина твоєї неперервної освіти. Незаперечним є те, що одним зі шляхів неперервної освіти на всіх етапах фахового вдосконалення педагога є підготовка до самоосвіти, розвиток здатності до самовдосконалення, особистісного зростання та професійного становлення. Ти, майбутній вчителю, маєш перш за все бути сам високорозвиненою особистістю через те, що на тебе покладається завдання щодо сприяння випереджального розвитку школи, в якій мають бути створені умови для становлення дитини як творця і проектувальника власного життя, оволодіння нею життєвою компетентністю. Підтвердженням цьому є давно вже висловлені міжнародним освітнім товариством ідеї щодо головної місії освіти, яка полягає у підготовці особистостей, здатних:

- знайти своє місце в житті з тим, щоб об’єднуватися;

- до самовираження з тим, щоб спілкуватися;

- розуміти світ, в якому вони живуть з тим, щоб краще адаптуватися до нього;

- здобувати знання з тим, щоб самовдосконалюватися;

- бути критичними, щоб краще розуміти навколишнє середовище;

- зустрічатися для того, щоб більше ділитися між собою;

- займати активну позицію, щоб будувати кращий світ.

Наскільки ти, молодий колего, відчуваєш в собі сили відповісти на такі виклики ХХI століття? Для цього ти маєш бути добре підготовленим. Ще в 1776 році Адам Сміт писав, що людина, яка отримала освіту шляхом затрати значної праці і часу, може бути прирівняна до однієї з дорогих машин. А професійне становлення педагога має бути послідовним, відкритим у просторі і неперервним у часі процесом, який повинен забезпечувати кожному таке навчання, яке б дало йому можливість поглибити свою професійну кваліфікацію, виходячи з власних потреб та вимог суспільства, сприяти загальному широкому розвитку особистості.

Характеризуючи неперервну освіту, відомий педагог А. Даринський відзначає, що остання розглядається як організаційний принцип побудови освіти, який надає можливість використовувати кожною людиною протягом усього свого життя різноманітні заклади і який дозволяє їй раціонально поєднувати освіту з самоосвітою.

Центральною категорією неперервної освіти є категорія розвитку особистості, людини як суб’єкта діяльності та спілкування, культури та моральності, відповідальності та громадянства. Метою неперервної освіти є постійний розвиток особистості в інтересах її самої і суспільства. Такий підхід долає межу між освітою як одноразовим завершеним актом та освітою як неперервним процесом. Освіта стає принципово неперервною як засіб розвитку суб’єктність особистості і як її життєво-змістовна мета. Цим створюються умови для подолання технократичної та авторитарної оцінки суспільних явищ, уникнення поглядів на людину як на елемент соціальної системи, який передбачає програмування.

Отже, твоя педагогічна практика – це випробування для тебе, твого учня й твого викладача на виявлення здатності кожного до включення та продовження процесу неперервної освіти. Твоя педагогічна практика стане успішною лише тоді, коли ти приймеш ідею, що в твоєму житті, діяльності немає жорсткого розподілу на те, коли особистість є суб’єктом, а коли вона є об’єктом навчання і взаємодії. У цьому контексті неперервана освіта є не особлива мета, а лише засіб для збереження в людині суб’єктність і цілісності, підтримки здатності особистості до самоактуалізації. За К. Роджерсом та А. Комбсом «самоактуалізована» особистість сприймає себе позитивно, відкрита до життєвих ситуацій, приймає рішення і діє незалежно, безпосередньо, поважає інших, здатна до спілкування, виявляє творчий підхід.

У пропонованому посібнику автори не пропонують завершених універсальних рецептів. Це колективна думка про те, що майбутній учитель, той, хто приймає такі життєдайні ідеї щодо сутності нової школи (І. Єрмаков):

1. Це школа життєтворчості особистості. Це місце, де реалізуються ідеї проектної, особистісно зорієнтованої педагогіки.

2. Це школа, в якій забезпечується єдність інтелектуального, фізичного, духовного й морального розвитку особистості, утверджуються найважливіші принципи освіти ХХІ століття: навчитися пізнавати, навчитися прогнозувати, навчитися жити разом, навчатися жити.

3. Це школа, яка виконує замовлення особистості бути конкурентноздатною в суспільстві з ринковою економікою ті вміти планувати своє життя.

4. Це школа, в якій діяльність вчителя й учня постійно супроводжується ситуацією успіху і яка постійно готує її до досягнення успіху впродовж усього життя.

5. Це школа культури самовизначення, культури життя. У житті є мотив, є якась нота, що пронизує великий простір і час життя. Одне із найбільших бажань – бажання жити. Але жити – як? Відчувати себе живим. Це найбільша цінність. Зміни в українському суспільстві торкнулися глибинних пластів суспільної психології, актуалізували проблему життєвих цінностей підростаючого покоління. Такий стан, за якого люди втрачають орієнтири життя та страждають від втрати смислу життя й спустошеності, В. Франкл назвав екзистенційним вакуумом.

6. Це школа педагогічної підтримки та захисту дитини. Ця проблема розглядається у контексті захисту фізіолого-педагогічному, психолого-педагогічному та соціально-педагогічному.

7. Це школа педагогічної гармонії, показник нашого внутрішнього «Я», це пульс, який так тривожно б’ється нині, в час духовних та ціннісних катаклізмів.

Висловлюємо глибоке переконання, що без актуалізації проблеми мотивації і стимулювання вчителя і учня до розв’язання творчих завдань будь-які, навіть найкращі методики розв’язання будуть безглуздими через те, що їх ніхто не буде застосовувати. Загальновідомо, що нові ідеї не виникають на порожньому місці. Тому, не слід копіювати чужий чи власний досвід. Необхідно осмислювати його під кутом зору нових завдань, збереження і розвитку всього цінного, що збагачує позитивні тенденції в освіті.

А. А. Сбруєва