Аналіз навчальної програми з музики

Клас

I семестр. Які почуття передає, про що розповідає музика (16 год)

II семестр. Про що і як розповідає музика (18 год)

Клас

І семестр. Три типи музики — пісня, танець, марш (8 год) Про що говорить музика (8 год)

П семестр. Куди ведуть нас пісня, танець, марш (10 год) Що таке музична мова (8 год)

Теми програми — своєрідні етапи розвитку музично­го сприймання школярів. Тому й педагогічна діяльність

І учителя полягає у поступовому розкритті усе нових ґра-I ней життєвих зв'язків, що кристалізуються в темах. У свідомості вчителя всі теми повинні бути присутніми на І кожному уроці, пронизуючи його баченням перспективи навчально-виховного процесу. Лише у цьому разі виникає безперервна лінія розвитку тематичного змісту, 1 що забезпечує безперервність розвитку музичної культури учнів. Вузьке розуміння теми, підхід до неї виключно як до знання, хоча й "ключового", не дає бажаного г результату.

Тематична побудова програм сприяє досягненню І цілісності уроку, єдності його складових частин, оскільки І в основу цієї побудови покладені не різні види діяльності І учнів, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вносити в урок будь-які контрасти, необхідні для І підтримування уваги учнів, створювати атмосферу творчої зацікавленості.

Опора на три основні типи музики — пісню, танець, і марш — дає можливість поєднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями в школі, забезпечити І тісний зв'язок цих занять із повсякденним життям школярів, зробити процес навчання емоційно привабливим і захоплюючим.

Робота з учнями щодо оволодіння вокальнохоровими, музично-ритмічними та іншими практичними навичками проводиться в тісному зв'язку із засвоєнням

конкретної теми.

Підпорядкування матеріалу уроку основній темі створює можливість для вчителя вільно замінювати один твір ішим з аналогічними художньо-педагогічними якостя­ми. Кожен твір, що звучить у класі, має бути художнім і І захоплюючим для дітей, педагогічно доцільним. Робота І над кожним твором має вводити школярів у світ глибоких почуттів і роздумів: про добро і зло, прекрасне і потворне тощо.

Творчо підходячи до програм, все ж слід дотримуватися їх тематичної побудови. Можливість вільного маневрування при орієнтації на тематичний компас дає вчителю змогу узгодити матеріал програми з конкретними і умовами роботи, рівнем розвитку учнів, своїми можливостями.

Велике значення має правильне розуміння вчителем співвідношення музичного навчання і виховання. Якщо музичне навчання — це процес взаємодії вчителя й учнів з метою передачі одним і засвоєння іншими досвіду музичної діяльності, то музичне виховання — цілеспрямоване формування естетичного, ціннісного, особистісного ставлення до музичного мистецтва. На кожному уроці музики виникає багато ситуацій, коли на чільне місце ставиться завдання засвоєння музичних знань і формування виконавських навичок, і не менше ситуацій — коли на перший план виступають завдання формування емоційно-ціннісного ставлення до творів музичного мистецтва.

Наголосимо на необхідності нерозривної єдності музич­ного навчання-виховання як органічного зв'язку знань, умінь і навичок музичної діяльності, з одного боку, та осяг­нення естетичної суті музичного мистецтва — з іншого,

У програмах особливе місце відводиться хоровому співу, природному способові вираження естетичних по­чуттів, дійовому засобові активного залучення школярів до музики. Кожен клас — хор,— ось ідеал, до якого має прагнути вчитель.

Навчання співу має бути тісно пов'язане з розвитком музичного слуху і музичним розвитком особистості дитини. Весь процес навчання співу має сприяти актив­ному, зацікавленому й творчому ставленню учнів до музики.

Унаслідок акселерації формування дитячого голосу за­вершується в 11 — 12 років, після чого, як правило, наста­ють тривалі мутаційні зміни. Це зумовлює необхідність проведення основної роботи з формування вокально-хо­рових навичок у молодших класах для того, щоб у на­ступні роки зменшити навантаження на голосовий апарат школяра, широко використовуючи охоронну методику вокальної роботи.

Однією з форм виконавської діяльності учнів на уроці виступає гра на елементарних музичних інструментах (бу­бон, барабан, трикутник, металофон тощо). Це сприяє розвиткові музичного слуху, навичок звуковидобування, координації рухів; виробленню уміння розрізняти ритмічні, темброві та динамічні особливості звучання. Цікавою формою роботи є гра в чотири руки, що дає змо­гу залучити дітей до виконання в ансамблі з учителем не­складних творів на фортепіано.

Враховуючи національні традиції й досвід інструмен­тального музикування, програми пропонують включати до змісту уроків, починаючи з 2 класу, навчання гри на і сопілці — українському народному музичному інструменті. Це сприятиме залученню учнів до активних і за­хоплюючих форм музикування, розвитку музичного слу­ху, вихованню навичок ансамблевої гри, підготовці до двоголосного співу.

Важливе місце в програмах посідає ознайомлення учнів з інструментальною музичною творчістю українського народу, зокрема, з троїстими музиками — найпоширенішим у минулому в Україні типом народного інструментального ансамблю. У виконанні троїстих музик і учні слухають народні пісні й танці, визначають склад ан­самблю, характеризують звучання кожного інструмента окремо та всього ансамблю в цілому.

Слід дбати про розвиток музично-творчих здібностей дітей. Музично-творча діяльність дітей може виявлятися в імпровізації пісенних мелодій, придумуванні несклад­них мотивів, інсценуванні сюжетів пісень, складенні елементарних танців, створенні ігродраматизацій, темброворитмічних супроводів тощо. Важливим стимулом до творчості є створення на уроці пошукових ситуацій, і Це і впізнавання музичних жанрів за їх характерними ознаками, і впізнавання мелодій у різному тембровому звучанні, і знаходження виконавських засобів для втілення певного образу. Музична творчість активізує фантазію учнів, спонукає до самостійних пошуків форм утілення свого задуму, сприяє глибшому сприйманню музики.

Слід пам'ятати, що на музичний розвиток учнів благотворно діють два чинники: багатство музичних вражень, з одного боку, та повторність вражень — з другого.

Програмою передбачено виконання музично-ритмічних рухів, спрямованих на пластичне вираження особливостей музики (пластичне інтонування засобами вільного диригування, танцювальні рухи, крокування, гра на уявних музичних інструментах тощо). Передавання характеру музики в русі має розвивати природну музичність дітей, їхню здатність емоційно й свідомо і сприймати музику.

До програм включено багато творів, зручних для інсценування та створення танцювальних композицій. Проте вчитель не повинен відводити на них надто багато часу й руйнувати задум конкретного уроку, його цілісність.

Пластичне інтонування тільки тоді сприяє поглиблен­ню сприймання музики, коли поєднується з вокально-хо­ровою роботою, грою на елементарних музичних інстру­ментах тощо.

Треба заохочувати дітей до вільного вираження у співі та грі власних почуттів і уявлень, вчити стежити за роз­витком музики, обмінюватися враженнями, порівнювати твори. Важливо звільнити учнів від побоювань висловити неправильну думку, вчити їх мати власне судження і вміти аргументувати його.

Музична грамота розглядається як складова частина багатогранного поняття музична грамотність, під якою розуміється здатність сприймати музику як живе, образне мистецтво, породжене життям і нерозривно з ним пов'язане; здатність відчувати внутрішній зв'язок між ха­рактером музики і характером її виконання; здатність сприймати музику емоційно й осмислено, критично оцінюючи її, виявляючи добрий смак. Рівень музичної грамотності не перебуває у прямій залежності від ступеня засвоєння музичної (нотної) грамоти, хоча й передбачає її знання.

Включати в урок елементи теорії музики слід украй обережно і лише після того, як у дітей пробуджені інте­рес і любов до музики, сформовані початкові навички сприймання і виконання музики, накопичений певний слуховий досвід. Знання, уміння і навички мають сенс лише тоді, коли викликають у дітей потребу в музичному мистецтві.

Учням не слід пропонувати жодних відокремлених від живої музики правил і вправ, які вимагають заучу­вання і багаторазових повторень. Усі музично-теоре­тичні відомості повинні бути тісно пов'язані з музич­ною практикою дітей.

Програма визначає систему естетично спрямованих узагальнених знань про музичне мистецтво, втілених у їх тематичній побудові. Кожний навчальний семестр перед­бачає засвоєння ключових знань, набутих у результаті осягнення конкретних тем, та знань часткових, супутніх, які містять відомості про музичну мову, побудову творів, про композиторів і виконавців, історії написання творів, знання нотної грамоти тощо. Мистецтво вчителя полягає в тому, щоб від уроку до уроку вести учнів шляхом актив­ного осягнення різних граней теми і самостійного уза­гальнення набутих вражень і знань.

Основний шлях набуття музичних знань веде від по­ступового накопичення музично-слухових вражень і досвіду музичної діяльності — до їх узагальнення.

У програмі конкретизуються обсяг і послідовність розвитку ладового й ритмічного почуття учнів, оволодіння ними нотною грамотою. Враховуючи плідний досвід виховання ладового почуття школярів на релятивній основі, формування вмінь співати по нотах ре­комендується починати з використання елементів і прийомів релятивної сольмізації з паралельним переходом до абсолютної. Проте це не виключає використання, на розсуд учителя, абсолютної сольмізації з самого початку.

Вивчення нотної грамоти має підпорядковуватися орієнтації вчителя на поступове систематичне виховання слухових уявлень учнів, музично-ритмічного почуття, на­вичок співу по нотах. Зазначимо, що вивчення нотної грамоти не є самоціллю й органічно включається в урок під час розучування пісень та слухання музики.

Записувати мелодію або інтонацію на дошці слід лише тоді, коли потрібно підкреслити якісь особливості звуковисотної будови мелодичної лінії, ритмічного рисунка, почути відмінність між фразами, інтонаціями, або коли нотний запис допоможе швидше розучити пісню.

Потрібно пам'ятати, що в основі всіх форм залучення до музики лежить її емоційне сприймання. Музика може виконати свою естетичну, пізнавальну й виховну роль тільки тоді, коли учні навчаться по-справжньому чути її та розмірковувати про неї. Поза сприйманням музика як мистецтво не існує.

Поглиблення сприймання у власне музичну сферу; відбувається у дітей природним шляхом — від комплексного жанрово-ситуативного враження до диференційованого сприймання музичних творів. Це визначає логіку педагогічних дій, спрямованих на розвиток цілісного му­зичного сприймання з¹ поступовим виявленням найяскравіших музичних засобів, доступних розумінню дітей. ' Вирізнення окремих засобів виразності педагогічно ви­правдане лише в тих музичних творах, у яких ці засоби несуть провідне образне навантаження.

Аналіз музичних творів є невід'ємною частиною діяльності учнів на уроках музики, допомагаючи їм про­никнути в складний світ художніх образів. Саме на етапі, аналізу школярі набувають досвіду музично-творчої діяльності, оволодівають знаннями й уміннями, не­обхідними для повноцінного сприймання. Кожний сприйнятий і проаналізований твір — ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до ово­лодіння музичною культурою.

Потрібно прагнути до того, щоб учні частіше самі відповідали на запитання, які виникають на уроці, не за­довольнялися засвоєнням готових знань. Цьому сприяти­муть точне формулювання вчителем завдання, йога по­ступове спільне вирішення, самостійно зроблений учнями висновок.

Учителю слід постійно співвідносити свої педагогічні наміри з пізнавально-творчими можливостями учнів. Ад­же те, що ними не сприйняте, не осмислене, не почуте і не засвоєне, нічого не додає до музичного розвитку дітей та ніскільки не наближає до музики. Ніщо не замінить учневі роботи його власної думки, тому слід довірливіше ставитися до його емоційних вражень, спиратися не тільки на музичні знання, а й на широкі життєві та ху­дожні асоціації. Нав'язування школярам певної інтерпре­тації музичного твору, нерідко чужої їм, призводить до зниження активності музичного слуху.

Музичне сприймання не може бути наслідком за­своєння певної суми знань, якогось алгоритму діяльності. Не можна нав'язати учневі конкретний образ, не пору­шивши законів художнього сприймання. Неможливо "вкласти" в учня особисте ставлення до музики, як не­можливо відчувати "за нього".

Музичне сприймання, будучи основою всіх інших видів музичної діяльності, у цій діяльності й розви­вається, забезпечуючи загальний музичний розвиток школярів.

Важливою умовою підвищення ефективності форму­вання музичної культури школярів є вдосконалення сис­теми оцінювання їх досягнень на уроках музики. Нові можливості для цього відкриває 12-бальна система оцінювання, в основі якої — оцінювання навчальних до­сягнень учня лише з позитивного боку.

Якщо розглядати освіту як процес і результат взаємодії між учителем і учнями, за яким останні оволодівають усіма компонентами змісту навчання, розвиваються і виховують­ся, а музику — як вид мистецтва, в якому пізнавальна, ви­ховна і розвивальна функції тісно пов'язані, то й досягнен­ня учнів на уроках музики є музично-освітніми.

Значна частина уроку проходить у колективній діяль­ності: колективний спів, колективне музикування і слу­хання музики. Тому оцінювати на уроці слід насамперед результати колективних форм занять ("клас — хор" і "клас — концертний зал"), а також індивідуальні якості й результати класних занять музикою кожного учня. Якщо оцінка за колективну діяльність однакова для всіх шко­лярів, то індивідуальна вносить будь-які корективи і впливає на підсумкову оцінку. Можна оцінювати успіхи учнів у окремих видах навчальної діяльності (спів, слу­хання музики, спів по нотах, імпровізація тощо), пам'ята­ючи при цьому, що ці види — не мета музичних занять, алише засіб оволодіння основами музичної культури. Оцінювання досягнень школярів має бути диференційо­ваним і враховувати початковий рівень музичного роз­витку кожного учня.

І найголовніше: не можна переносити на уроки музи­ки практику оцінювання учнів на уроках з точних наук. Адже в музиці точними й однозначними можуть бути лише найелементарніші відомості. Наприклад, правильною буде відповідь про те, що нота соль першої октави пи­шеться на другій лінійці, що крапка біля ноти подовжує її тривалість на половину, що пісню "Бабак" написав И.Бетховен тощо. Про музику як живе мистецтво пра­вильних відповідей учнів на одне й те ж запитання вчителя може виявитися багато. Адже вони випливають із безпосередніх вражень і переконань учнів, їх життєвого й художнього досвіду і самоцінці за своєю природою.

Унікальність, неповторність і самоцінність результатів дитячого музичного мислення й творчості дозволяють ставити знак рівності між виявами музичності кожної ди­вини. Відтак рівність між учнями на уроках музики має досягатися не за рахунок однаковості знань і вмінь, а завдяки виявленню унікальності кожної дитини.

Слід виважено підходити до виставлення низьких оцінок, які можуть викликати у дітей розчарування або невдоволення, що може переноситися на заняття музи­кою в цілому. Я кщо й ставити низьку оцінку, то лише за відверте небажання учня працювати, розвивати свої музичні здібності.

Важливо створити умови для виникнення в учнів бажання виразити свої враження і переживання у процесі Виконавської діяльності, сприймання музики чи засвоєння музичних знань. Тут уміння вислухати учня, стати на його позицію, вважати її такою ж самоцінною, як і свою власну, є необхідною умовою занять музикою, ство­рення творчої атмосфери на уроці. Поза особистісним спілкуванням між учителем і учнями така атмосфера ви­никнути не може.

Хоча програма значною мірою конкретизована, вона водночас передбачає творчого вчителя, який за цією конкретикою побачить загальну ідею. І це зрозуміло: найпрогресивніша методика і програма не дадуть бажа­них результатів, якщо вони потраплять у руки педагога-консерватора.

Творчість учителя у межах певної теми пов'язана, на­самперед, з її реалізацією в конкретному змісті уроку. Як не буває двох однакових класів, умов, ситуацій, в яких працює вчитель, так не може бути й постійного, непо­рушного порядку ведення уроку, розкриття теми. Творчо підійти до уроку — означає виявити і розкрити власне ставлення до музики.

У центрі уваги вчителя має бути не стільки сам музич­ний твір, скільки результат його впливу, тобто ті духовні зміни, що виникають у дітей під дією музики. Ця тонка сфера духовного життя школярів — головне поле творчої діяльності вчителя музики.

Усі форми музичних занять із школярами мають спри­яти їхньому духовному розвитку, пізнанню світу, форму­ванню світогляду, вихованню моралі. На вирішення цьо­го завдання спрямовуються творча ініціатива вчителя, його знання і досвід, любов до дітей і до музики.