Забезпеченість аграрних підприємств персоналом

Загальною закономірністю розвитку суспільного виробництва в країнах світу і демографічних процесах в них є абсолютне і відносне збільшення міського населення і працюючих в сільськогосподарському виробництві.

Слід сказати, що процес урбанізації населення і істотного зменшення кількості, що працює в сільському господарстві є слідством науково-технічного прогресу і цивілізації.

У деяких регіонах нашої країни, ця тенденція придбала гіпертрофований характер, оскільки вибування робочої сили з сільськогосподарського виробництва перевищує можливості її компенсації засобами механізації і автоматизації виробництва. Це привело в таких регіонах і підприємствах до дефіциту робочої сили. Одночасно в багатьох регіонах спостерігається надлишок трудових ресурсів в селі, а тому тут гостро стоїть питання зайнятості і раціонального використовування працівників.

Трудовий потенціал є сукупністю фізичних і інтелектуальних можливостей населення, які за оптимальних умов використовування праці забезпечують виробництво матеріальних благ, надання послуг і оновлення трудових ресурсів.

Трудовий потенціал кожного підприємства характеризується абсолютним показником - середньообліковою кількістю працівників і питомим показником – працезабезпеченістю виробництва, яка визначається шляхом ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільськогосподарських угідь відповідного підприємства. Цей показник розраховується на 100 га сільськогосподарських угідь.

Дані показники істотно відрізняються в окремих підприємствах, особливо у виробничих сільськогосподарських кооперативах засновниками і членами якого стали переважно працездатні працівники колишніх КСП.

При сучасному недостатньому рівні механізації і автоматизації виробництва, високого ступеня зношеності машинно-тракторного парку в багатьох підприємствах, гостра недостача різних видів техніки для своєчасного і якісного виконання технологічних операцій обумовлює істотну залежність підприємств від рівня працезабеспеченності виробництва.

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає не тільки його загальне забезпечення трудовими ресурсами, а їх якісний склад.

За всіх однакових умов вищих результатів праці досягають ті підприємства, які краще забезпечені механізаторами, майстрами рослинництва і тваринництва 1-го і 2-го класу, фахівцями з вищою і середньою спеціальною освітою.

Раціонально вести виробництва і підвищувати продуктивність праці кожне підприємство здатне лише тоді, коли воно точне знає, коли, скільки і якої кваліфікації йому потрібні працівники, що б своєчасне і якісно виконати певний об'єм роботи.

Значною мірою ця проблема розв'язується за допомогою складання календарного графіка робіт.

У ньому визначаються площі під окремими видами сільськогосподарських культур, поголів'я різних видів тварин по статевих і вікових групах, технологічний набір операцій у вирощуванні і догляду за ними, терміни виконання окремих видів робіт і потреба в робочій силі відповідної кваліфікації.

Оскільки потреба в робочій силі для обслуговування тваринництва майже постійна протягом року, то графік доцільно складати лише в галузях рослинництв.

Календарний графік робіт можна складати конкретно – подекадний і укрупнено – на кожний місяць і рік. Графік дає наочне виконання про фактичну забезпеченість підприємство власною робочою силою (АБ) про потребу в найманій праці (СD), яка підприємству необхідно додатково привернути для виконання робіт в пікові періоди.

Лінія СD відображає загальну потребу у витратах живої праці в місяці з максимальною кількістю сільськогосподарських робіт.

Різниця між потребою в живій праці в крапках З і А позначає ту кількість людино-годин, яка повинна бути відпрацьоване додатково найнятими працівниками.

Розподілом одержаного результату на місячну фундацію робочого часу одного працівника (кількість робочих днів в місяці х на тривалість робочого дня) розраховують потребу в найманих працівниках у відповідному місяці.

месяцы

Рис. 5.1. Календарный график работ в растениеводстве и потребность предприятия в наемном труде

Чинник часу в сільському господарстві є вирішальним. Не можна, наприклад, одержати високий урожай культури, без посіву, догляду за нею, формування густини і збирання врожаю в оптимальні терміни.

Якщо постійних працівників для виконання всіх технологічних і агротехнічних заходів не достатньо, то сільськогосподарське підприємство повинне своєчасно поквапитися про найм додаткової робочої сили відповідної кваліфікації і в потрібній кількості.

Календарний графік дає повне уявлення про масштаби використовування робочої сили, що є слідством сезонності сільськогосподарських робіт. Наприклад, взимку в підрозділах рослинництві витрати праці в середньому за місяць в більшості аграрних підприємств складають 0-3% річних витрат, а в літні місяці 12-15%.

При рівномірному використовуванні живої праці середньомісячні витрати її склали б 8,33% (100:12). Проте досягти такої рівномірності в аграрних підприємствах неможливо за винятком вузькоспеціалізованих (птахофабрики). Тому виникає необхідність в кількісному вимірюванні сезонності виробництва і в пошуку шляхів їх пом'якшення.

Для вимірювання сезонності використовуються такі показники:

1. Щомісячне розділення витрат праці в % до річних витрат.

На основі календарного графіка робіт визначають плановий щомісячний розподіл праці, а по конкретному результату – фактичне.

Їх порівняння дає можливість реально оцінити хід виробничого процесу і зробити правильні висновки на майбутнє, особливо з погляду визначення потреби в наймі робочої сили.

2. Розмах сезонності визначається як відношенні відпрацьованих людино-годин за місяць при мінімальних витратах. Чим більше цей показник в кількісному виразі, тим більше сезонність виробництва на підприємстві.

3. Сезонне навантаження. Розраховують розподілом відпрацьованих людино-годин в місяці їх максимальних витрат на середньомісячну кількість відпрацьованого людино-дня.

Розглянуті показники до певної міри характеризують раціональність використовування трудових ресурсів. Це зв'язано з тим, що сезонність, як правило приводить до негативних економічних і соціальних наслідків.

Той, що значне недовикористання робочої сили, приводить до зниження рівня оплати праці постійних працівників, що є головною причиною текучості кадрів. З цієї ж причини підприємство недоотримує значні об'єми продукції.

Сезонність породжує специфічні труднощі, пов'язані з наймом тимчасових працівників, які не рідко не мають необхідної кваліфікації і досвіду роботи в сільському господарстві і яких в більшості випадків просто не вистачає.

Названі причини обумовлюють необхідність в пом'якшенні сезонності сільськогосподарського виробництва.

1. Удосконалити галузеву структуру сільськогосподарського виробництва за рахунок розширення тваринницьких галузей, що вимагають рівномірних витрат робочого часу протягом року.

2. Підбір сортів і культур з різним періодом вегетації, а звідси і з різними термінами догляду за посівами і збиранням врожаю.

3. Упровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. В результаті вивільняються працівники ручної праці, що зменшує потребу підприємств в наймі тимчасових працівників.

4. Розвиток будівництва, підсобних промислів і переробних виробництв. (а це ще і збільшує прибутковість аграрних підприємств)