Лекция 14 (11.02.2004)

Петро Могилу в 1994 (на його 400 річчя) зачислили до лику святих. КМА була закрита в 1817 році, але до того 200 років працювала. З 16 жовтня 1991 року КМА була відновлена з титулом Університет. На правах філії функціонує Острозька академія і є філії в великих містах Вінниці, Сімферополі, Дніпропетровську та ін. Президентом академії є письменник Брюховецький.

Що ж нового внесли філософи КМА? Викладанню філософії в КМА наділялося дуже багато уваги – вона читалася на передостанніх курсах (останні курси – теології – 4 роки). Читалася філософія спочатку 3 роки, потім 2 а потім 1 рік. Філософія поділялась на 3 частини: логіка, діалектика, метафізика. Логіка була логікою Аристотеля. Логіка – це наука про правила та закони мислення людини.

Трактування предмету філософії (що вивчає, які цілі і т.д.). Вони вважали що філософія це любов до мудрості. Вони доповнювали предмет філософії тим що філософія це наука про пізнання причин та світу шляхом Аристотелівського логічного апарату. Філософія для них – наука про причини (всесвіту, бога, людини). Професори філософії були глибокими знатоками філософії античної, середньовічної та новітньої. Вони перші почали читати філософію на професійному рівні. Почали також на професійному рівні писати твори. Онтологічна основа буття пов’язувалося з ідеєю бога. Ідея бога – основна вирішальна сила людської думки. Поряд з визнанням духовної субстанцією багато викладачів визнавали і матеріальну субстанцію. Бог створив матерію яка далі розвивається за певними законами. Матеріальні речі бувають перервні і неперервні, вічні і ні і таке інше. Для доказу розвитку матеріального світу професори філософії залучали аргументацію природничих дослідників: Дж. Бруно, Галілей, Копернік, Ньютон, Дарвін та інших. Професори КМА були прихильниками тези про пізнавальність світу – людина може пізнати світ і кінцевою метою пізнання є бог, але пізнання включає чуттєве сприйняття світу і розумну обробку цих чуттів та життєвого досліду. Вони були прихильниками подвійної істини: богословської та філософсько-наукової. Релігійна істина не повинна суперечити філософській або науковій – вони доповнюють одно одне. Людина сполучає в сабі духовне і матеріальне начало. Ці дві властивості людини спонукають її на пошук істини.

Професори КМА висловлювали багато думок з етики, моралі людини. Моральна філософія – це практична філософія. Вони внесли розуміння багатьох суспільних процесів. Вони внесли внесок у розробку понять держави, влади і інше. Багато з них було реформаторами – суспільство можна вдосконалити. Про це свідчить діяльність Феофана Прокоповича. Він довго був ректором КМА, а згодом цар Петро 1й запросив його в Петербург і він приймав участь у реформуванні Російської імперії. Професори філософії КМА захищали православ’я України. Величезна роль в цьому належала Могилі, Прокоповичу та іншим. Вплив католицизму у вигляді уніатства був надзвичайно великим. Філософи КМА були гуманістами, просвітниками в своїй діяльності. Вони закликали любити просту людину, звеличували дух та розум людини – на цьому будували свої концепції та твори.

КМА була центром підготовки національної еліти. У 1805 році був відкритий Харківський університет, а в 1834 році відкритий Київський університет. КМА перейшла в богословську академію

Філософсько-етичні погляди Григорія Савовича Сковороди (1722-1794). (#22)

Народився у незаможній козацькій родині. Виявив схильність до наук, співу та музики. У нього був прекрасний голос. Здобувши початкову освіту у 1733 році був прийнятий до КМА. Навчався з перервами 20 років. Перерви були дуже приємними з 1741 по 1745 року був зарахований до придворної капели Санкт-Петербургу. Потім цариця Єлизавета подорожувала по Україні. В складі цієї делегації був Сковорода, якого і залишили в КМА. Потім формувалася в 1745 році місія за кордон в Угорщину і його записали в місію. Він прекрасно знав мови. 5 років Сковорода працював в посольстві. Вивчив багато мов. В 1750 році повернувся в КМА і був направлений на роботу у Переяславський колегіум і викладав поетику. Але він не прижився завдяки своєму характеру посварився з єпископом і звільнився. Деякий час працював домашнім вчителем у Степана Томари до 1759 року. Потім він переїхав у Харківську губернію і став викладати у харківському колегіуму (філія КМА) – викладав поетику і християнську етику. Пропрацював він там біля 10 років. Затоваришував з Михайлом Ковалинським – він став його спонсором і другом. Ковалинський став першим біографом Сковороди. Сковорода жив майже весь час у маєтку Ковалинських. У 1769 році Сковорода приймає рішення порвати з мирськими посадами і обирає собі долю мандрівного філософа. Помер Сковорода у Ковалинських. “Світ ловив мене та не впіймав” написано на його могилі. Сковорода ніс свою філософію в маси. Він писав свої твори але не друкував. Іноді записували його учні. Він був не тільки філософом але і поетом. Його твори: “Байкі харківськи”, “Асхань” “Розмова 5 подорожніх про смисл життя” “Сад божественних пісень”, “Алфавіт світу” та інші.

Сковорода започаткував класичну укр. філософію. Його можна назвати класиком укр. філософії. Починається його філософія з тлумачення предмету філософії. Він продовжив трактування що філософія це любов до мудрості. Він говорив що філософія покликана показати в чому істина і в чому сенс життя людини. Любомудріє виступає як спосіб життя людини. Наслідком філософування є не знання а життя яке базується відповідно до вимог щастя людини. Життя включає в себе любомудріє, значить філософія є життя, базується у відповідності до вимог щастя людини. Він з життя зробив філософію, а його філософія стала смислом його життя. Онтологічні і гносеологічні основи побудовані на ідеї бога. Пізнання у філософії Сковороди зводиться до самопізнання. “Пізнай самого себе”. Кінцевою метою самопізнання людини є пізнання бога. Сковорода сформулював концепцію філософії серця. Віра і розум складають основу самопізнання. Основу всього людського і духовного в людині складає серце. Отже серце трактується як духовна категорія. Серце це все те де сконцентровано розумне і добре. Все розумне і добре починається з серця як і нерозумне і зле. Яке серце у людини така вона і буде. Памфіл Юркевич продовжував розвивати цю концепцію. Він висуває концепцію 3 світів і 2х натур. Перший світ – макрокосм – це всесвіт. Другий – мікрокосм – людина. Третій – світ символів – світ біблійних вчень. Дві натури – невидима або божественна (захована у людині), друга – видима, людська (всі мирські пристрасті, бажання). Істина натура людини – божественна. Людська натура – переходяча, вона мінлива. Всі світи і натури пов’язані між собою ідеєю бога – нема ні одної натури і світу без бога. Сродна праця – праця за покликанням, це праця творча. Несродна праця – примусова, нав’язана. Щастя людини проявляється у сродній праці. Коли людина творить натхненно вона стає щасливою. Сковорода висунув концепцію про горну республіку (суспільні ідеали). Горна республіка це гарна республіка в його трактуванні, де буде панувати любов, справедливість, щастя і добро. Людина повинна плекати надію що на землі теж можливо щастя і добро. Продовжуючи лінію філософів він сконцентрував увагу на діалектиці. Діалектичні ідеї побудовані на протилежностях. У Сковороди є світ живий і мертвий, світлий і темний, цілий і распадливий і таке інше.

Його твори почали видаватись після його смерті. Найбільш повне видання Сковороди було у 1961 році. Вклад Сковороди дуже високий. Сковорода був цікавою і неоднозначною постаттю.

Соціально-філософські мотиви у творчості Т.Г. Шевченко та їх значення для розвитку національної самосвідомості укр. народу. (#25)

Т.Г. Шевченко (1814-1861). Був не тільки геніальним поетом і художником але й оригінальним мислителем, філософом, пророком укр. нації. Філософських трактатів не писав. Його філософськи ідеї виразив в поетичних та епістолярних творах. Переважна більшість творів Шевченко пронизана філос. ідеями і роздумами, за його термінологією думами. Вся його творчість філософічна. Ідеї добра, права, соц. справедливості, любові, братерства, рівності, щастя, переживання та співпереживання, ідеї пов’язані з духовною сутністю, місце людини в світі, сенс людського життя. Відповіді на ці питання він дає в своїх творах. Залишаються і стають довічними ті зразки світової поезії які пронизані філософськими ідеями – так в усьому світі. Шевченко за своєю природою був філософом. “Думи мої думи, лихо мені з вами…”. Знаменита поема Сон “У всякого своя доля і свій шлях широкий…”. Він поетичними засобами висловлює філософічну думку. Шевченко закінчив імператорську академію художеств – він вчився там 7 років. Там він вивчав і філософські дисципліни. Він згадував професора філософії Галича який вчив побільше розмірковувати і поменше критикувати. Шевченко будучи на засланні вивчав праці Лібельта – Польського письменника і філософа “Естетика або наука про прекрасне”. Шевченко володів філософським інструментарієм і був на високому рівні того часу. Він згадував Платона, Аристотеля, Канта, Могилу, Сковороду. Його твори пронизані поняттями: дух, воля, свобода, братерство, суспільство, життя і таке інше. Центральна тема творчості Шевченго є філософія укр. національної ідеї. Вся україністика, історія України, менталітет і культура народу пов’язується з творчістю Шевченко. Шевченко вперше закликав українців не соромитися свого походження а гордитися своєю належністю до України. Він вперше запропонував розглядати Україну як повноцінний суб’єкт, відстоюючи її право на державний і культурний розвиток. Він відкрив Україну для всього світу. Костомаров писав “Муза Шевченко роздирала завісу і страшно і солодко і боляче і п’янюче було заглянути туди. Тарасова муза прорвала якийсь підземний заклет вже кілька віків замкнений багатьма замками і запечатаний багатьма печатями”. і П. Куліш писав “Широко він обняв Україну з її могилами кривавими з її страшною славою і с того часу всі у нас поділилися на живих і мертвих”. Основою творчості Шевченко є народ України. Все це формулюється у його філос. ідеї. Він розкрив всі історичні і трагічні сторінки минулого України (козатчини, гайдаматчини, хмельнитчини). За своїми поглядами він був революціонером-демократом. Як член Кироло-Мефодієвського товариства поділяв його устав де було 2 основні ідеї: відміна кріпацтва та воскресіння України як держави – щоб Україна мала свою державу, мову, культуру, літературу, духовність. Він формулював ідею вільної незалежної соборної України.

Відношення Шевченко до бога. Радянські дослідники трактували Шевченко як атеїста. Але це дуже спрощений підхід. В дійсності відношення Шевченко до бога більш складне і суперечливе в різні роки його творчості. Епіграфами багатьох його творів є слова з біблії. Це свідчить що поет вводить читача в свою творчість з ідеєю бога. Він був глибоко віруючою людиною православного віросповідування. Особливо це проявилося на засланні. Він пише що він є праведний християнин і бог завжди був і лишиться у нього в серці і поділяє ту кару яка на нього впала. Хоч в його творах можна знайти і критику бога і церкви. Але це результат зневіри у боротьбі з реальністю. Людина слабка, тому вона іноді зневірюються навіть у силі бога. Письменник може вкладати в уста своїх образів різні думки і може не поділяти ці думки. Він вкладає в уста і віру і невіру. Не можна ставити знак рівності між творчістю і поетом. Він в дитинстві допомагав дячку і знав багато релігійних текстів. Він був глибоко релігійною людиною. Не було дня щоб він не молився в ранці і ввечері. Шевченко був гуманістом і просвітником. Любов до слов’янських народів пов’язувалась з любов’ю до українців. Людина проста є найвищою цінністю для Шевченко. Любов до простої людини пронизувала всю його діяльність. Важливі філософічні твори: “Думи мої”, “Сон”, “Псалми Давидові”, “Тризна”, “І мертвим і живим… моє дружнє послання” і особливо його щоденник який він тільки один рік від 12 червня 1857 по 12 липня 1858 року на засланні. 12 липня 1858 він подарував Лазаревському свій щоденник. Прийшов на престол інший цар і було помилування політичних в’язнів. Але Шевченко це не торкнулося. Шевченко звернувся до графа Толстого (президента академії мистецтва), а той попросив свою дружину розібратися, яка звернулася з проханням до царя. В результаті він був звільнений (пробув 10 років в солдатах). Добилися щоб дозволили посилитися в Санкт-Петербурзі – вирішальну роль відіграла російська інтелігенція. Він здійснює подорож на Україну. Він любив ром і не тільки… Шевченко дуже радувався маніфесту про відміну кріпацтва. Шевченко був академіком академії художеств. Він намалював біля 150 картин які збереглися. Коли спускався з другого поверху впав і вдарився тім’ям і помер.

Творчість Шевченко відіграла величезну роль. Справжня українська мова – це мова Шевченківська яка виникла на базі Києвсько – Черкасько – Полтавського діалекту. Шевченко вітав працьовитість, милосердя, сердечність, гуманізм, відвертість, бажання робити добро, всепрошенність українського народу. Але він відмічав і негативне: егоїзм, розбрат, пасивність до суспільного життя. Шевченко мріяв про вільну незалежну Україну. Шевченко був неперевершеним співцем краси української природи.

Соціально-політичні погляди Івана Яковича Франка. (#26)

Франко відомий за межами України. Франко (1856-1916). Народився в с. Нагуєвичі в сім’ї сільського коваля. Після навчання у початковій школі і Дрогобицької гімназії вступив на філос. факультет Львівського університеті де провчився 2 роки і був виключений за соціалістичну пропаганду і був кинутий в тюрму. Він перекладав твори Маркса і Енгельса укр. мовою. Все це він друкував в газеті “Друг” яку редагував. Вийшов через рік з тюрми та знову був заарештований. Висилають в рідне село під нагляд батьків. У 1881 році Франко переводиться до Чернівецького університету який закінчив у 1891 році. Невдовзі переїхав до Відня (Австро-Угорщина). У Віденському університеті захистив дисертацію по філософії у 1893 році. Друкує ряд філософського, соціального, художнього спрямування у яких викладав свої принципи. Формулює свій світогляд на матеріалістичних засадах. Субстанція у нього матерія яку він називає матір’ю природою яка є вічною і постійно змінною. Матерія втілюється в природі яка розвивається за своїми об’єктивними законами. Свідомість він розглядає як похідну від матерії. Поділяє тезу про пізнаваність світу, особливо виділяючи наукове пізнання. Предметом наукового пізнання у нього виступає природа у широкому розумінні цього слова. Надає перевагу індуктивно-аналітичному методу. Був прихильником раціоналізму. У його поглядах можна знайти і діалектичний підхід до явищ природи і духовного розвитку людської історії. Дуже негативно ставився до ідеалізму, особливо до новітніх його форм як ірраціоналізм Шопенгауера і Ніцше. Він вважав ці філос. системи односторонніми і зайняттям панським спортом. Франко був прибічником позитивізму засновниками якого були Конт і Спенсер. Під впливом позитивізму Франко створив свою концепцію науки. В її основі лежить поділ на науки природничі та антропологічні. До природничих відносяться: фізика, математика, біологія. Антропологічні: психологія, етика, педагогіка та інші. Поза природою нема пізнання а отже і істини. Завдання науки це пізнання законів і сил природи. Він дуже цінував етику (науку про людську мораль). Етика вчить людину жити по людськи, вона керує кроками та вчинками людини, вона облагороджує людину і таким способом робить її щасливою. Щастя – це суспільний ідеал що ґрунтується на узгодженій праці всіх людей і на братерській взаємній любові. Отже природничі науки пізнають зовнішній світ, а антропологічні спрямовані на пізнання людини. Але ці науки не слід розривати, бо вони складають одну цілісність, адже людина також є витвором природи і її складовою частиною.

Соціальні ідеї Франка. В зрілі роки він побачив недоліки Марксизму і критикував їх. Особливо він критикував тезу марксизму як неминучість пролетаризації селянських мас. Критикував абсолютизацію продуктивних сил і виробничих відносин. Критикував ідею диктатури пролетаріату, роль держави при соціалізмі. Франко висунув самобутню концепцію – концепцію громадівського соціалізму (Драгоманова). Він не заперечував колективну форму праці. Таке суспільство повинне базуватися на об’єднані общин які складені з вільних людей і поєднаних вільною федерацією що ґрунтується на спільних інтересах. Виходячи з громади без пролетаризації – виходячи з історії України. Франко запропонував свою концепцію історичного поступу (прогресу). Попередні базувалися на поділі праці, ролі матеріального виробництва. Франко включає духовні речі, ідеали людини, щастя людини. Поступ виправданий буде тоді коли він буде гарантувати щастя простій людині. Він вводить в концепцію поступу людський фактор.

Національне питання. Національне питання є частиною історичного процесу. Все що йде поза питаннями нації це або фарисейство або хворобливий сентименталізм. При вирішенні національного питання люди повинні відчути серцем свій ідеал, розумом уяснити його собі і вжити всіх заходів щоб його наближати. Він говорив що перед Україною стоїть завдання витворити з величезної етнічної маси укр. народу укр. націю, суспільний культурний організм здатний до самостійного культурного і політичного життя та присвоєння собі загально-людських здобутків. Треба сформувати укр. націю. Треба навчитися самостійно бути культурною нацією.

Вніс вклад в розвиток укр. ідеї. Сприяв розвитку самосвідомості українців. Його ідеал – вільна соборна Україна. Поема “Мойсей”.