Лекция 15 (18.02.2004)

Діяльність, культура і свідомість. (проблема буття та філос. антропологія).(#34)

Модель буття будує людина, а значить людина це головне. Як характеризувати буття людини в світі? Виділяються 3 основні характеристики (суттєві умови і суттєві риси її існування): діяльність, культура і свідомість. Діяльність має 3 компоненти: мета, засоби, результат. Діяльність – це категорія яка визначає фундаментальність виміру людини в світі. Феномен діяльності опосередковує відношення людина-світ. Це відношення опосередковано також культурою і свідомістю. Здатність людини до діяльності це фундаментальна особливість людського буття. Категорія діяльності це фундаментальна категорія онтології людського буття. Буття людини в світі є діяльносним буттям. Світ людини і світ її свідомості є продукт і форма її діяльності. Аристотель говорив що природа ставить мету а потім діє за цією метою – тобто він переносить на природу людські поняття. Праксеологія – це сфера наукових досліджень в якій розглядаються умови засоби і принципи ефективної людської діяльності. Т. Котарбинський заклав цю науку. Вона розглядає принципи і правила управляння колективом, проблеми ефективності і раціональності діяльності, проблеми помилок і порушень в діяльності. Крім того є загальна теорія раціональної діяльності яку формулює філософія.

Діяльність це специфічна людська форма активного ставлення людини до світу і до самої себе, яка безпосереднє спрямована на задоволення матеріальних і духовних потреб людини, яка в кінцевому підсумку знаходить вираз у перетворенні дійсності і продукуванні нової дійсності. Моменти діяльності: поведінка, спілкування і таке інше. Діяльність це система дій і операцій які спрямовані на досягнення певної мети. Людська діяльність виділяє людину з світу тварин. Активність тварини обмежена генетично визначеними програмами її існування. Активність тварин зумовлена інстинктом і чисто генетичною потребою її існування. Життєдіяльність тварин здійснюється неусвідомлено, позбавлено тих суттєвих вимірів людини – свідомості і культури. Тварина не має духовної сторони. Мета це образ майбутньої ситуації – те чого хоче людина. Тварина теж чогось прагне при своїй діяльності, але вона ставить реальну мету. Людина ставить ідеальну мету, розроблює проект, план, програму діяльності, які можуть змінюватись в процесі діяльності. Сама мета має мотиви, потреби людського характеру, які визначаються культурою. Засоби теж визначає культура. Мета для людини має бути в сфері можливого. Маркс: “Ціль як закон визначає засоби і характер діяльності”. Є категорії опредметнення і распредметнення – вони характеризують людську діяльність. Опредметнення – людина відтворює себе в результатах своєї діяльності. Тобто її духовний стан відтворюється в її діяльності. Ми вивчаємо предмети матеріальної культури давніх людей і робимо висновки про відповідних давніх людей. Найбільш виразно опредметнення виражається в творчої діяльності. Распредметнення – використання в процесі діяльності предметів навколишнього світу як умов і засобів своєї діяльності. Це можуть бути предмети самої культури. Людина користується своїми знаряддями які вона створила. Опредметнення – ми пишемо текст. Коли ми читаємо книгу написану іншим ми роспредметнюємо те що закладено в цей текст.

Типи діяльності. Можна ділити по сферах, аспектах соціальної діяльності людини; по степені раціональності і ефективності; по степені творчого моменту (наскільки діяльність носить інноваційний характер). Можна розрізняти діяльності: традиційна (репродуктивна) і інноваційна (новизна, творчіть); раціональна (розумна) і ірраціональна; індивідуальна і колективна; конструктивна і деструктивна. Типи діяльності: операції (стандарти), виконання (імпровізація, творчість), людські дії. Довільна людська діяльність ціннісно-орієнтована (Агаці). Цінність – це як має бути. Це те що відрізняє діяльність людини від тварини. Характерні риси людської діяльності: духовно-практична, предметно-практична, духовно-теоретична. Предметно-практичне ставлення – світ це об’єкт перетворення, світ включає саму людину. Духовно-теоретичне – світ як об’єкт пізнання. Духовно-практичне – світ як об’єкт оцінювання (об’єкт морально-оксеологічного освоєння, об’єкт морально-ціннісного ставлення до світу). Мета – зміна того що є, створення нових предметних ситуацій. Ми предметно-чуттєво спілкуємося з світом. Духовно-теоретична діяльність = пізнавальна діяльність. Теоретичне відношення до світу: ми не ставимо за мету змінити світ а намагаємося пізнати світ. Вчений перш за все ставиться до світу теоретично. Духовно практична діяльність це не зміна реальності і не одержання інформації про світ, мета – змоделювати те як має людина жити і діяти в світі, визначити ідеали людського буття, людської поведінки, смисл та цінності людського буття. Елементи духовно-практ. буття – вироблення ідеальних норм смислу людського буття, вироблення духовних цінностей. Сюди поети, письменники, відомі релігіозні діячі, ідеологи, моралісти. Це сфера філософії, релігії, соціологія та ін. Другий момент – осмислення і засвоєння цих цінностей, переведення їх в план індивідуальної і суспільної свідомості як певних моральних цінностей. Кожний з нас формується під впливом соціальної системи цінностей. Велику роль грає освіта і виховання. Третій момент – вироблення здатності спиратися на універсум культурних цінностей, визначати своє ставлення до реалій людської дійсності (оцінювати їх з точки зору своєї системи цінностей) – ми навчимося орієнтуватися в світі маючи систему цінностей. Це творчій момент. Кожна людина стикається з ситуацією коли треба застосовувати моральні норми в конкретній ситуації. Людина сама повинна вирішувати що є добро і як їй вчиняти. Ці три форми людської діяльності визначають її фундаментальні особливості. Вони дуже щільно зв’язані. Тварина відрізняється від людини тим що ми не можемо сказати що у тварини є ті самі 3 типи діяльності.

Карл Макрс добре визначив характерні риси людського буття. Він добре аналізує людську історію. Маркс підкреслював що «Действительная предпосылка истории это индивиды, их коллективная деятельность и материальные условия жизни. История начинается с производства средств жизни и орудий труда. Общественный человек создает условия своего бытия и развития и именно эта деятельность общественного человека есть специфический образ жизни отличающий человека от всего живого».

Категорія культури (#35) – категорія яка може виразити ті суттєві риси людської діяльності завдяки яким діяльність перетворюється в специфічно людський образ життя.

Феномен культури – це серцевина філософії. Філософія – це рефлексія над культурою. Філософія культури – займається саме культурою. Є напрям культурологія. Культура пов’язана з історичною активною творчою діяльністю людини. Культура це продукт людської історії а сама людина є продуктом культури. Культура не лише створюється людьми але вона створюється заради людини. Людина присутня в культурі як творець і як її результат. Лише по культурі можна судити ким (чим) є людина в цьому світі, які границі і масштаби її існування і що означає бути людиною. Людина це світ культури. Людина від тварини відрізняється тим що тварина не творить культуру, а людина не створює світ культури навколо себе. Етологія – наука про поведінку тварин. Культура – це дуже складний феномен і однозначного визначення не має.

Культура через форми людської діяльності може бути визначена так: культура це спосіб організації і розвитку життєдіяльності людини як соціальної істоти, який зокрема представлений:

1. продуктами матеріальної і духовної праці (предмети і духовні витвори) – релігія, філософія, наука і так далі;

2. системою соціальних норм і соціальних інститутів (держава, церква, приватна власність, сім’я);

3. системою духовних цінностей (ідеали, зразки, стандарти поведінки, моральні норми);

4. сукупністю відношень людей до природи, між собою та до самих себе.

5. культура може бути представлена сукупністю різноманітних форм людської життєдіяльності, через ці форми реалізуються перші 4 елементи.

Функції категорії культури:

1. проводить демаркацію (розмежування) між людиною і твариною, між соціумом і природою;

2. виявляє єдність і багатоманітність історичного процесу (історію ми розглядаємо як послідовність культурних епох але з деякою єдністю);

3. дозволяє виявити багатоманітність і єдність самого людства (через культуру знаходить вираз неповторність і унікальність кожного регіону планети і цивілізації, того чи іншого етносу).

Ще визначення культури. В.Стьопін дав визначення порівнюючи суспільство з організмом для якого вирішальну роль відіграє біологічна програма. Культура – це система надбіологічних програм людської життєдіяльності, які накладаються на її генетичні програми. Культура має матрицю цінностей що визначають ставлення людини до світу і до самої себе, до визначення смислу свого існування. Це визначення культури пов’язано з поняттям традиції. Це система яка дозволяє транслювати цінності і традиції з одного покоління до іншого. Культура є спосіб збереження і трансляції традицій і цінностей. Водночас культура і оновлює традиції. Євроатлантична культура відрізняється великою інноваційною складовою.

В цих визначеннях не виражено що в понятті культури мало визначено характерних рис людини, людяність культури. Якщо культура спрямована на розвиток і існування людини, людина зараз намагається себе знищити. А. Швейцер дав таке визначення культури: культура це підсумок всіх досягнень окремих осіб і всього людства в усіх галузях і по всіх аспектах оскільки ці досягнення сприяють духовному вдосконаленню особистості і загальному прогресу. Це визначення пов’язано з виявленням людяності людини. Культура має співвідноситись з гуманістичним виміром людського буття. Культура це спосіб такої самореалізації людини якій не має чисто утілітарного характеру, а сприяє розвитку особистості людини, її людського потенціалу, того потенціалу який відповідає за здатність людини творити світ.

Культура як предмет і проблема філософії (те на що направлена філософська рефлексія). Народжується біологічна істота яка здатна стати людиною, але стає вона людиною під впливом культури. Поза світом культури людини не існує. Філософія в культурі – це величезний стрибок у культурі. Система цінностей це певний світогляд. Філософія – це стимул розвитку культури, оскільки вона критично аналізує те що є і висуває нові ідеї які стають підставою нової культури. Філософія поєднує різні аспекти культури (науку, мистецтво, релігію) і пояснює їх. Філософія – це особлива форма культури, яка з одного боку має ознаки науковості але істотно відрізняється від науки. Філософія – форма існування і форма розвитку культури.

Культура і цивілізація. Термін культура у сучасному значенні виник в 19 ст. До того часу культура = цивілізація. Починаючи з другої половини 19 ст. почалось протиставлення культури і цивілізації. Під цивілізацією сприймали діяльність спрямовану на покращення устрою, на технологічний розвиток, на розвиток матеріальної сторони життя людини. Під культурою стали розуміти світ духовних цінностей. Цивілізація – матеріальні цінності. Почали протиставляти культуру як скарбницю духовних, моральних, естетичних цінностей, а цивілізацію як утилітарне зовнішнє. Якщо людина позбавлена духовності вона перетворюється в біологічну істоту. Цивілізація спрямована на розвиток комфорту, техніки, матеріальної сторони життя. Цивілізація відвертає людину від духовних інтересів. Шпенглер вважав що цивілізації розвиваються циклічно: культури виникають, розвиваються і потім перетворюються в цивілізацію (кінець культури) і це веде к деградації та загибелі. Деякі вважають що між культурами є спадкоємність, інші говорять що вони незалежні. Але насправді є і спадковість і суперечність в довільній культурі.

Масова культура і роль культури у сучасному суспільстві. Поняття масової культури пов’язано із концепціями масового суспільства які полягали в тому що маса розглядалась як негативні риси розвитку суспільства. Сучасне суспільство знівелювало людину, воно перетворило людину у об’єкт маніпулювання такими силами як ідеологія і подібне. Людина відчуває свою відокремленість. Людина перетворюється в одномірну людину – підкоряється стандартам які розроблені для всіх. Культура почала ділитися на різні рівні: раніше була елітарна культура і народна культура, а зараз народна культура відступила на задній план і створюється масова культура. Ознаки масовою культури: фіксує ситуацію масового і постійного продукування культурних цінностей по аналогії з матеріальним виробництвом з розрахунком на їх масове споживання. Ця культура зневелює власні культури тих країн на які поширюється (американська). Масова культура зрозуміла масовій аудиторії але вона не претендує на витонченість. Соціальна функція масової культури – уніфікує людей, стримує людей від занадто радикальних течій і вимог, задовольняє певні культурні вимоги мас. Йде деградація культури.

Культуру можна визначити через її функції. Функції такі:

1. смислоутворююча (смисл буття)

2. герменевтична (інтерпретація і розуміння життя і життєвого досвіду)

3. соціалізуюча (виховання особистості і соціальні спільноти)

4. творча, породжуюча (творча активність людини і суспільства)

5. транслююча

6. організуюча (організує суспільства, зберігає традиції)

7. комунікаційна функція (єдність і взаєморозуміння в суспільстві)