Типи лінгвістичних словників. Сучасна українська лексикографія представлена двомаосновними типами лінгвістичних словників – двомовними і одномовними

Двомовні словники поділяються на українсько-іншомовні та іншомовно-українські відповідно до завдань перекладу з української мови на інші мови та з інших мов на українську. За кількісним складом української лексики найповнішими є академічні шеститомний «Українсько-російський словник», тритомний «Русско-украинский словарь», однотомний «Болгарсько-український словник», двотомні «Польсько-український» і «Чесько-український» словники. Видавалися також англо-українські, німецько-українські, французько-українські словники, які, однак, не завжди були досконалими щодо якісних характеристик українських перекладних відповідників.

Основним типом лінгвістичних словників є різноаспектні одномовні лексикографічні праці. Вони поділяються на такі окремі різновиди словників: тлумачні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, фразеологічні, термінологічні, діалектні, мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (синонімів, антонімів, паронімів, омонімів), словотвірні тощо. Тлумачні словники. Призначення цього різновиду одномовних словників – опис значень слів, що входять до лексичного фонду мови на відповідному історичному етапі її функціонування. Укладанню тлумачного словника передує важлива підготовча робота, яка полягає в доборі реєстру з особливою увагою до таких ознак лексичних одиниць, як відповідність їх нормам сучасної літературної мови, загальновживаність, співвідношення між нормативною лексикою і такими її стилістичними категоріями, як діалектизми, вузькопрофесійні, застарілі слова тощо. Другим важливим аспектом тлумачного словника є, звичайно, інформативність значеннєвого опису, розмежування прямих і переносних значень, вичерпність граматичних і стилістичних ремарок, ідентифікація омонімії тощо. При тлумаченні слів беруться до уваги також випадки вживання їх у складі фразеологізмів різних типів. До обов'язкових умов тлумачення слів належить використання ілюстративного матеріалу, дібраного з відповідних джерел і упорядкованого у вигляді спеціальної картотеки. У тлумачному словнику слова розташовуються за алфавітом, основною одиницею опису виступає слово, яке разом з усією належною до нього інформацією утворює словникову статтю, наприклад: буря, і. ж. І. Навальний вітер з дощем, грозою, а взимку – з снігом. Заревіла перестрашена буря, шумить під небесами (Кв.-Осн., II, 1956, 413); В темний вечір сиджу я в хатині, Буря грає на Чорному морі (Л. Укр., І, 1951, 67)... * Образно. Воєнна буря закрутила, Латинське серце за­мутила, Завзятість всякого бере (Котл., І, 1952, 192); *У порівн. / в тітки й у небожа піднялась бурею шляхетська гордість (Н.-Лев., II, 1956, 71). 2. перен. Глибоке хвилю­вання. Ти не знаєш, яка в душі моїй буря, Маріє!.. (Сос., II, 1958, 141). 3. чого, перен. Дуже сильне, бурхливе виявлення почуттів.... – Друзі. Одне це слово, одне це – перекладене дівчиною – звертання викликало серед румунів бурю радості (Гончар, III, 1959, 129). Наведена стаття, у якій тлумачиться значення слова буря, має такі компоненти структури: 1) граматичну інформацію про слово (іменник жіночого роду); 2) семантичну інформа­цію про пряме (перше) і переносні (друге і третє) значен­ня іменника буря; 3) відомості про образне вживання описуваного слова; 4) ілюстративний матеріал – цитати з творів Г. Квітки-Основ'яненка, Лесі Українки, І. Котляревського, В. Сосюри і О. Гончара (наведені ілюстрації – це контексти, достатні для висновків про достовірність вживання слова у відповідних значеннях). Структура і обсяг інформації словникової статті у тлумачному словнику зумовлюються семантичною специфікою аналізованих лексичних одиниць, продуктивністю вживання їх у складі фразеологізмів.

Найповнішим щодо тлумачення лексичного матеріалу поки що залишається одинадцятитомний Словник української мови (1970 – 1980), укладений науковими співробітниками Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН України. Реєстр словника містить понад 135 тис. слів.

Орфографічні словники. В орфографічних словниках наводяться відомості про правильне написання слів відповідно до діючих орфографічних норм. Розташовані в алфавітному порядку, слова подаються в початкових формах: іменники – в називному відмінку однини, прикметники – у формі чоловічого роду однини, дієслова – в неозначеній формі (доконаного і недоконаного виду). Для орфографічних словників української мови типовою є така інформація – відмінкові закінчення іменників: 1) родового відмінка однини (долина, -и; навчан­ня, -я; підручник, -а; театр, -у); 2) орудного відмінка однини (ножем, кашею, болем, ріллею, кров'ю, цвіллю); 3) називного, родового, орудного відмінків однини і називного, родового, давального множини іменників чоловічого роду на -р, що належать до м'якої та мішаної груп (пузир, -я; ор. -ем, мн. -і, -ів, д. -ям; школяр, -а, ор. -ем, кл. -яре, мн. -і, -ів, д. -ам); 4) давального і місцевого відмінків однини іменників жіночого роду з основою на приголосні г, к, х, які чергуються з з, ц, с (перемога, -и, д.– м. -зі; атака, -и, д.– м. -ці; стріха, -и, д.– м. -сі); 5) паралельні форми родового відмінка множини (днів – день, сердець – серць, кілограмів – кілограм); 6) паралельні форми інших відмінків (штани, -ів, д. -ам і -ям ор. -ньми і -нами і -нями, м. -ах і -ях).

Орфографічна інформація про прикметники полягає в наведенні закінчень жіночого і середнього роду форм на -ій(-їй).

Числівники подаються в називному відмінку. Крім того, наводяться форми родового та інших відмінків, якщо їм властива певна правописна специфіка, наприклад: вісім, восьми і вісьмох, д. восьми і вісьмом, ор. вісьма і вісьмома; двадцять, -ти і -тьох, д. -ти і -тьом тощо.

Дієслова подаються в неозначеній формі з наведенням закінчень першої і другої особи однини теперішнього або, якщо дієслово доконаного виду, майбутнього часу: поста­чати, -аю, -аєиі; ходити, -джу, -диш; вигнути, -ну, -неш.

До реєстру орфографічних словників вводяться також власні іменники – імена та по батькові людей, назви міст, установ, країн тощо, що дає інформацію про вживання великої літери. До орфографічної інформації належать також відомості про написання слів окремо і через дефіс тощо.

Етимологічні словники. В етимологічних словниках подаються основні відомості про походження і генетичні зв'язки слів. Відповідний опис лексичних одиниць здійснюється на тлі «загальнослов'янської етимології, яка, в свою чергу, входить до складу етимології індоєвропейських мов і, ширше, порівняльно-історичного індоєвропейського мовознавства». У сучасному слов'янському мовознавстві вироблено певні принципи етимологічного аналізу слів. «Успадковані з праслов'янської мови слова індоєвропейського походження зіставляються з спорідненими словами слов'янських та інших індоєвропейських мов з послідовним урахуванням установлених порівняльно-історичним мовознавством закономірних звукових відповідностей між слов'янськими і взагалі індоєвропейськими мовами та реальних можливостей семантичних змін і переходів між зіставлюваними словами» 2. Саме на цих засадах ґрунтується «Етимологічний словник української мови» у семи томах за редакцією О. С. Мельничука. Одна з характерних особливостей етимологічних словників – широке залучення до реєстру історичної та діалектної лексики, яка часто містить важливу етимологічну інформацію. Пор. окремі приклади етимологічного опису слів:

Історичні словники. В історичних словниках за основу береться діахронічний принцип добору і аналізу лексичного матеріалу. Реєстр укладається на базі пам'яток писемності відповідних історичних періодів мови. Першою спробою створення лексикографічної праці цього різновиду було видання у 1930 – 1932 рр. лише першого тому (у двох зошитах) «Історичного словника українсько­го язика» за ред. Є. Тимченка. Цілком завершеною працею став укладений під керівництвом Л. Л. Гумецької «Словник староукраїнської мови XIV – XV ст.» у двох томах (1977 – 1978). Словник укладено за принципом тезауруса (гр. – скарб), що передбачало вве­дення до реєстру абсолютно всіх слів, зафіксованих у текстах української мови відповідного часового відрізку – пам'ятках світського характеру. В історичних словниках з максимальною точністю відтворюються особливості правопису тих джерел, з яких добирається реєстр та ілюстративний матеріал.