Ти нанизуєш їх в ряд

(О.Олесь)

Збіг кількох звуків усувається вживанням фонетичних ва­ріантів самостійних та службових слів, яке називають евфонічним чергуванням. Воно допомагає уникати невмотивованого нагромадження однакових голосних і приголосних звуків. До них належать варіанти прийменників (.префіксів): у – в (ув, уві, вві); від – од, над – наді, перед – переді тощо; сполуч­ників: і – й, щоб – щоби, хоч – хоча; часток б – би, ж – же, лиш – лише, ще – іще, а також варіанти іменників чоловічого роду в давальному відмінку однини на -ові/у; при­кметників чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку на -ому/ім; прислівникові форми на зразок: знову – знов, звідкіль – звідкіля, більш – більше; варіанти дієслівних форм: робити – робить, ходім – ходімо, пишіть – пишіте тощо. Більшість з названих варіантів уже давно закріпились у мові і становлять її норму.

Прийменники у – в, сполучники і – й, початкові букви у, в та і, й чергуються в ряді позицій. Так,

1) закономірним є вживання у, і між приголосними, а в, й між голосними: комбінат у Роздолі, син і невістка;

2) після приголосного перед голосним здебільшого вжива­ється і, а не й: Зал гримів від вигуків і овацій (І.Ле);

3) якщо попереднє слово закінчується на голосний звук, а наступне починається на приголосний, то перед ним вживається в, й: перебувала в Києві, вона й він;

4) якщо наступне слово відповідно починається на в, й, то перед ним уживають у, і: Земля ворушилася у воді. Було сказано, що і йому треба взяти участь у цій роботі;

5) якщо після голосного, крім у, наступне слово почина­ється двома приголосними, з яких перший звук чи обидва – глухі, то краще вживати варіант у, особливо при повільному темпі мовлення: прийшла у свій кабінет, місце у словнику;

6) перед голосними власної назви незалежно від паузи й закінчення попереднього слова пишеться не у, а в: жив в Одесі, побував в Оксани;

7) незалежно від закінчення попереднього слова у пишеться таож перед ф, а також сполученнями літер льв, хв, тв, св, ст тощо: у Львові, у хвилину розпачу, у світі терору, у своєму, у творах;

8) на початку речення перед приголосним вживається у, а перед приголосним – в:

У се неможливе було для Пророка можливим, усе нездійсненне – здійсненним /В. Петров/.

У нас абсолютно нема правильного проектування себе в оточенні дійсності й історії /О. Довженко/.

В імені твоєму, Фавсте з Поділля, я пишу ці рядки /Г, Косинка/;

9) 4. Після коми, крапки з комою, тире, двокрапки, дужки тощо вживається у:

Кінь був у мене – Іскра, а коли виїздила наша сотня з лісу – у гривах кінських пісні цвіли... /Г. Косинка/.