Обіймати посаду займати посаду

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматичному, смисловому та інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, є обов'язковими, бо зумовлені граматичною структурою речення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак оклику, знак питання, три крапки); між частинами складного речення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у простому реченні на місці пропущеного члена речення та між підметом і присудком відповідно до правил (тире); при вставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома) і при узагальнювальних словах (двокрапка, тире); при відокремлених членах речення (кома, тире). Наприклад: Особисті офіційні документи – це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання документів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами.

За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури. Проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. Або: Фірма реалізує срібні ложки, ножі, виделки, меблі та сантехніку. Це типовий приклад порушення смислового принципу вживання розділових знаків та пунктуаційної норми у використанні однорідних членів речення. Правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий вовняний одяг. Фірма реалізує меблі, сантехніку та срібні столові набори: ножі, ложки, виделки.

На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Скажімо, у реченні: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку історію – можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу — його нелегку історію. Цей принцип є допоміжним до граматичного і смислового.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми можуть змінюватися з часом. Ці зміни виникають відповідно до потреб суспільства.

Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Українська мова виникла на основі давньоруської мови. Давньоруська мова виникла в VІІ – VІІІ столітті на основі праслов’янської мови і була мовою населення Київської Русі. Київська Русь, як відомо, давньоруська держава, що об’єднувала на своїй території східних слов’ян. В зв’язку з цим давньоруська мова була єдиною державною мовою для всіх східних слов’ян, отже, українська, російська і білоруська мови мають спільний корінь, тобто походять з давньоруської мови.

Київська Русь розпалась у ХІV столітті, і на основі давньоруської народності утворююється три народності або народи: український, російський, білоруський. Відповідно до цього на основі територіальних діалектів давньоруської мови утворилося три східнослов’янські мови: українська, російська, білоруська. Отже, українська мова виникла в ХІV столітті.

Не слід сплутувати давньоруську і старослов’янську мови. Старослов’янська мова виникла в ІХ столітті на основі живих македонських говорів староболгарської мови. Довгий час старослов’янською мовою користувалися слов’яни як літературною, і вона мала для них міжнародне значення. Строслов’янська мова була запозичена східними слов’янами в Х столітті у зв’язку з хрещенням Київської Русі. Вона збагачувала давньоруську мову, використовувалася в релігійній літературі. Кожна із східнослов’янських мов запозичила собі деякі елементи старослов’янської мови.

Є три основні етапи розвитку української літературної мови:

І етап – давньоруська мова – це мова населення Київської Русі. Цей період продовується до ХІV століття.

ІІ етап – з ХІV – по ХVІІІ століття – давня або стара українська літературна мова. Під давньою або старою українською літературною мово слід розуміти мову української народності та початку формування української нації періоду з ХІV – по ХVІІІ століття. Особливість давньої або старої української літературної мови в тому, що вона розвивалася і формувалася не на народній, а на книжній основі.