Методи оцінки конкурентоспроможності продукції

Оцінка конкурентоспроможності продукції – визначення корисності продукції (якість, ефект від використання), ціни товару, наявність гарантійного та післягарантійного обслуговування, сервісного обслуговування.

Оцінка конкурентоспроможності продукції включає наступні етапи:

1. Аналіз ринку та вибір найбільш конкурентоспроможного товару-зразка для порівняння і визначення рівня конкурентоспроможності даного товару.

2. Визначення набору порівнюваних параметрів обох товарів.

3. Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності даного товару.

До методів оцінки конкурентоспроможності продукції відносяться:

1. Диференціальний метод оцінки конкурентоспроможності заснований на використанні одиничних параметрів продукції, що аналізується, і бази порівняння та їхньому зіставленні.

Якщо за базу оцінки приймається потреба, розрахунок одиничного показника конкурентоспроможності здійснюється за формулою:

, (5.3)

де q_i - одиничний параметричний показник конкурентоспроможності по i-му параметру (i = 1, 2, 3,..., n);

P_i - величина i-го параметра для аналізованої продукції;

P_iо - величина i-го параметра, при якому потреба задовольняється цілком;

n - кількість параметрів.

При оцінці за нормативними параметрами одиничний показник приймає тільки два значення – 1 (якщо продукція, що аналізується, відповідає обов'язковим нормам і стандартам) або 0 (якщо параметр продукції в норми і стандарти не укладається).

При оцінці за технічними і економічними параметрами одиничний показник може бути більше або дорівнює одиниці, якщо базові значення параметрів установлені нормативно-технічною документацією, спеціальними умовами, замовленнями, договорами.

Якщо за базу оцінки приймається зразок, розрахунок одиничного показника конкурентоспроможності проводиться по формулах:

, (5.4)

, (5.5)

де q_i`, q_i - одиничний показник конкурентоспроможності по i-му технічному параметру.

Якщо технічні параметри продукції не мають кількісної оцінки, для додання цим параметрам кількісних характеристик використовуються експертні методи оцінки в балах.

Диференціальний метод дозволяє лише констатувати факт конкурентоспроможності аналізованої продукції або наявності в неї недоліків у порівнянні з товаром-аналогом. З його допомогою важко вирішувати більш складні задачі, а також розробляти варіанти оптимального поліпшення продукції за критерієм витрат, тому що для цього необхідно знать вагомість кожного параметра з погляду його впливу на перевагу споживача при виборі товару.

2. Комплексний метод оцінки конкурентоспроможності продукції заснований на застосуванні групових і інтегральних показників або зіставленні питомих корисних ефектів продукції, що аналізується, і зразка.

Розрахунок групового показника за нормативними параметрами здійснюється за формулою:

, (5.6)

де I_нп - груповий показник конкурентоспроможності за нормативними параметрами;

q_нi - одиничний показник конкурентоспроможності по i-му нормативному параметру.

Розрахунок групового показника за технічними параметрами (крім нормативних) здійснюється за формулою:

, (5.7)

де I_тп - груповий показник конкурентоспроможності за технічними параметрами;

a_i - вагомість i-го параметра в загальному наборі з n технічних параметрів, що характеризують потребу.

Отриманий груповий показник I_тп характеризує ступінь відповідності даного товару існуючої потреби по всьому наборі технічних параметрів; чим він вище, тим у цілому повніше задовольняються запити споживачів. Основою для визначення вагомості кожного технічного параметра в загальному наборі є експертні оцінки, засновані на результатах маркетингових досліджень. Іноді з метою спрощення розрахунків і проведення орієнтованих оцінок з технічних параметрів може бути обрана найбільш вагома група або застосована комплексний параметр - корисний ефект, що надалі бере участь у порівнянні.

Розрахунок групового показника за економічними параметрами виконується на основі визначення повних витрат споживача на придбання і споживання (експлуатацію) продукції.

Повні витрати споживача визначаються по формулі:

(5.8)

де В - повні витрати споживача на придбання і споживання (експлуатацію) продукції;

В_с - одноразові витрати на придбання продукції;

С_i - середні сумарні витрати на експлуатацію продукції, що відносяться до i-го року її служби;

Т - термін служби;

і – роки по порядку.

(5.9)

де С_j - експлуатаційні витрати по j-ій статті;

n - кількість статей експлуатаційних витрат.

У тому випадку, якщо продукція може бути продана після експлуатації, повні витрати повинні бути зменшені на величину виторгу за неї.

Розрахунок групового показника за економічними параметрами виконується за формулою:

, (5.10)

де I_ЕП - груповий показник за економічними параметрами;

В, В_о - повні витрати споживача відповідно по продукції, що оцінюється, і зразкові.

Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності (К) здійснюється за формулою:

(5.11)

Економічний зміст інтегрального показника конкурентоспроможності полягає в тім, що на одиницю витрат споживач одержує К одиниць корисного ефекту. Якщо К > 1, то рівень якості вище рівня витрат і товар є конкурентоспроможним, якщо К < 1 — товар є неконкурентоспроможним на даному ринку.

Якщо аналіз проводиться по декількох зразках, інтегральний показник конкурентоспроможності продукції по обраній групі аналогів може бути розрахований як сума середньозважених показників по кожному окремому зразку:

, (5.12)

де К_ср - інтегральний показник конкурентоспроможності продукції щодо групи зразків;

К_i - показник конкурентоспроможності відносно i-го зразка;

R_i - вагомість i-го зразка в групі аналогів;

N - кількість аналогів.

3.Одним із розповсюджених методів оцінки конкурентоспроможності продукції є метод «профілів». Цей метод дозволяє виконати оцінку рівня конкурентоспроможності продукції за техніко-економічними факторами.

Профілем називається графічне зображення вибраних техніко-економічних показників продукції за певними правилами. Він використовується для оцінки рівня конкурентоспроможності шляхом порівняння профілів конкуруючої продукції, побудованих на одному полі для оцінки.

Для побудови профілю обираються найбільш значимі, з погляду споживачів продукції, техніко-економічні показники та прямокутне поле для оцінки (як показано в табл. 5.1). Поле для оцінки поділяється на рівні (n-1) частини, де n – кількість обраних техніко-економічних показників. Питому вагу всіх показників можна приймати однаковою. Ширина поля для оццінки H обирається довільно. На шкалах ліворуч проставляється якісно найбільш погане можливе значення показника продукції, праворуч - якісно краще можливе його значення. Кожний показник продукції відкладається на шкалі. У результаті, чим більше площа профілю, тобто заштрихована область поля для оцінки, тим вище конкурентоспроможність продукції.

Коефіцієнт конкурентоспроможності продукції (К) визначається як відношення площі профілю (S_пр) до площі оціночного прямокутного поля (S):

, (5.13)

Площа, що обмежена профілем, розраховується за формулою:

, (5.14)

де h – відстань між шкалами (обирається довільно),

x₁, x₂...x_n – координати вершини профілю.

Площа поля для оцінки:

S = h ^.(n - 1) ^. Н. (5.15)

	Таблиця 5.1 Профіль конкурентоспроможності вантажного автомобіля загальнотранспортного призначення КАМАЗ-53212 (фрагмент)

Таким чином, виходячи з вище наведених формул, коефіцієнт конкурентоспроможності визначається:

, (5.16)

При побудові профілю показники можна групувати за характерними ознаками, властивостями продукції. Потім можна визначити коефіцієнт конкурентоспроможності продукції по даній групі показників. Наприклад, всі показники економічності продукції групуються, і по даній ділянці профілю розраховується коефіцієнт конкурентоспроможності продукції по економічній ефективності. Якщо окремий коефіцієнт конкурентоспроможності менше, ніж у конкуруючої продукції, то необхідно вживати заходи по його підвищенню. Моделювання конкурентоспроможності на стадії проектування нової продукції створює можливість із мінімальними витратами створити найбільш конкурентоспроможний товар.